Читати книгу - "Уот"

132
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 77
Перейти на сторінку:
та оскаженілий від спермотоксикозу чиновник зачує або побачить у когось цю чудо-капсулу, то негайно її конфіскує і продасть у десять-п’ятнадцять разів дорожче перекупкам, які обнишпорили весь порт або всю прикордонну митницю і дурно напитували у кожного подорожнього, чи немає, бува, в нього капсулки бандо. Краще я поясню свою думку на прикладі із життя мого давнього друга, містера Ернеста Луїта, який і за найтяжчих годин шкільного та університетського життя (а й середню, і вищу школу він закінчив з відзнакою, з найвищими оцінками з багатьох, здавалося б, несхожих між собою предметів і з грошовим призом за дослідження у розмірі трьох фунтів, семи шилінґів і шести пенсів) ніколи не кидав мене, хоча його до цього й спонукали як його, так і мої доброзичливці. Темою його дипломної роботи була, пам’ятаю, «Математичні прозріння вест кельтів», і в цій галузі він виступав із досить радикальними думками, адже був близьким другом університетського скарбника, і їхня дружба (так, це було не просто знайомство) ґрунтувалася на подібності смаків і, боюся, звичок, типових для академічних кіл, зокрема обидва вони часто полюбляли, ледве прокинувшися, заправлятися бренді. Луїт клопотався і з допомогою університетського скарбника одержав п’ятдесят фунтів на проведення науково-дослідної експедиції в район графства Клер тривалістю шість місяців. Він посміявся з цієї жалюгідно малої суми і склав такий кошторис:

ТРАНСПОРТНІ ВИТРАТИ    1   15   0

ВЗУТТЯ                         0   15   0

КОЛЬОРОВЕ НАМИСТО      5    0   0

ПРЕМІАЛЬНІ                    0   10   0

ХАРЧУВАННЯ                  42    0   0

----------------------------------------------

ЗАГАЛОМ                       50   0   0

(Примітка: перша цифра — фунти, друга — шилінґи, третя — пенси)

Він також заявив, що годувати свого собаку, бультер’єра, який звик до жорстокої надмірності і повнокровного ґурманства, буде за власні кошти, і додав з приголомшливою відвертістю, на превелику радість вченої ради, що під час своїх мандрів у всьому покладатиметься на О’Коннора. Жоден із вищезазначених пунктів не викликав заперечень, але всіх здивувала відсутність інших, не менш важливих статей, що також вимагають певних витрат, скажімо, платня за ночівлю. Коли ж його попрохали через університетського скарбника пояснити, чому він не вніс цей пункт у свій кошторис, Луїт відповів, знов-таки через університетського скарбника, що він як людина витончена і перебірлива, мандруючи путівцями і сільськими стежками, воліє спати десь на духмяному сіні, на запашній соломі або, як не трапиться ні того, ні іншого, то десь у клуні. Таке пояснення знов неабияк розвеселило членів ради. І Луїтова щирість теж знайшла багатьох поцінувальників, особливо коли він вернувся і зізнався, що за всю експедицію йому трапилося всього лише три клуні, дві з яких ломилися від порожніх пляшок, а в третій зберігався кістяк цапа. Але в інших установах ця і схожі на неї заяви сприймалися не так приязно. Бо Ернест, блідий і на позір хворий, повернувся до гуртожитку на три тижні раніше зазначеного у відрядженні терміну. Коли його через університетського скарбника попрохали показати черевики, на які йому було виділено аж п’ятнадцять шилінгів зі злиденної університетської скарбниці, то Луїт, через того ж таки скарбника, переказав, що якось пополудні двадцять першого листопада неподалік від Гендкросса він ускочив у болото, яке через потьмарення всіх чуттів внаслідок довготривалого виснаження організму здалося йому цибулинним полем, і драговиння всмоктало й поглинуло його взуття. Коли члени ради висловили надію, що його вірному собаці О’Коннору, певно, припала до вподоби ця мандрівка, Луїт щиро зізнався, що змушений був під час згаданої пригоди на болоті занурити пса у трясовину і потримати його там деякий час головою вниз, доки вірне собаче серце припинило битися. А відтак він засмажив його із тельбухами та шкурою, бо примусити себе здерти її він так і не міг, на багатті, яке він розвів із сухих півників та інших, колись квітучих стебел. Моєї заслуги у цьому мало, сказав він, якби на моєму місці опинився О’Коннор, він вчинив би так само. Всі кістки свого вірного давнього чотирилапого друга, за винятком мозкових, правда, зберігалися в його кімнаті, в торбі, і наявність їх можна було перевірити будь-коли вдень, крім неділі, від другої сорок п’ять до третьої п’ятнадцять. Університетський скарбник від імені комітету поцікавився, чи не зволить містер Луїт дати звіт відносно творчих результатів цієї непередбачено короткої експедиції. Луїт відповів, що він залюбки зробив би це, якби, на превеликий жаль, того самого ранку, коли він вертався з відрядження по глухих сільських закутках західної частини острова, десь між одинадцятою і дванадцятою годинами, він не залишив теку зі звітом і всіма польовими записами та нотатками (сто п’ять окремих не зшитих, рясно вкритих з обох боків дрібним скорописом аркушів, які охоплюють всі етапи дослідницької мандрівки) у чоловічій убиральні залізничної станції Екніс. Тобто, додав він, на кожен день припадає не менше п’яти аркушів або десять сторінок. І ось тепер неймовірним зусиллям волі і розуму, на межі своїх сил і можливостей він прагнув знайти загублений матеріал майбутньої магістерської дисертації, що, як і всяка подібна наукова робота, не мала ніякого побутового вжитку й ніколи не приносила користі, крім хіба що її авторові і вдячному людству, але не тепер, а колись, у далекому прийдешньому. Але весь його багатий досвід знайомства із залізничними вбиральнями, особливо станцій західного напрямку, свідчив про те, що будь-які загублені там папірці, за винятком візитних карток, поштових марок, шматків квитанцій та картонних квитків, зникали, мов у прірву падали. Тому, перш ніж зібрати всі свої підупалі сили і жалюгідні фінанси та кинути їх на пошуки теки, він заздалегідь передчував не успіх, а навпаки, невдачу. Ця втрата була непоправною, бо з безлічі експедиційних спостережень і думок, які виникали тоді ж і рядками лягали на папір, попри всі несприятливі житлові і погодні умови, він, хоч як силкувався, не міг пригадати ні слова. На цьому він закінчив свою розповідь про болісні події, себто втрату черевиків, собачки, матеріалів польових досліджень, грошей, здоров’я і, очевидно, поваги наукового керівництва, і скромно додав, що з нетерпінням чекатиме на рішення ради, котре, як він сподівається, буде поблажливе і не вважатиме всю його клопітку наукову діяльність марною. І от у призначений день і годину всі побачили Луїта, який ішов на засідання ради і вів за собою старигана, вбраного в національний костюм: спідниця, накидка з пледа, грубі черевики і, попри холоднечу, шовкові шкарпетки, які не спадали з його посинілих литок, бо були перехоплені заяложеними рожево-бузковими підв’язками. Під пахвами він тримав великого крислатого повстяного капелюха. А це, сказав Луїт, містер Томас Накібал, уродженець Берена. Там він провів усе своє життя, звідтіль він, згнітивши серце, виїхав і

1 ... 49 50 51 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Уот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Уот"