Читати книгу - "Уот"

туди лине душею і тілом, щоб забити свиню, єдину й незмінну супутницю його суворого життя. Зараз містерові Накібалу сімдесят шість років, і за весь цей час, пройшовши науку в життєвих університетах, він опанував лише ті предмети, які були йому конче потрібні у його повсякденному житті, а саме картоплезнавство, стріхологію, добривометрію, торфографію та свиноматику, і після цього курсу він не вмів, і тоді, і тепер, ні читати, ні писати і без допомоги пальців на руках і ногах не міг ні додавати, ні віднімати, ні множити, ні ділити між собою навіть найменші цілі числа. Це те, що стосується розумових здібностей Накібала. Що ж до його фізичних… Стривайте, містере Луїт, сказав президент і підняв руку. Один момент, містере Луїт, прошу вас. Хоч тисячу, сер, з задоволенням, сказав Луїт. Рада складалася із п’ятьох членів, містера О’Мельдона, містера Магершона, містера Фіцвайна, містера Дебейкера і містера Макстерна, якщо дивитися зліва направо. Вони порадилися. Містер Фіцвайн сказав, містере Луїт, ви ж, гадаю, не думаєте, що ми повірили, буцімто вся розумова діяльність цього чоловіка обмежується елементарно-рудиментарними знаннями, які забезпечують йому суто фізичне виживання. Саме таке сміливе й чесне припущення стосовно мого друга, відповів Луїт, я і збираюся висловити, друга, чий мозок, за винятком хіба що окремих ділянок, де ще ледь чутно лунає елементарно-рудиментарна мелодія, про яку ви тут згадуєте, і десь у якомусь глухому запічку мозочка, де скніють мізерні відомості про рільництво, ще ледь жевріють навички і знання того, як видобути максимум харчів для себе і своєї свині із півакра заваленої камінням, порослої бур’янами, успадкованої від діда-прадіда земельки, затративши при цьому мінімум зусиль, тобто, повторюю, крім цих ділянок, весь його мозок являє собою, на мою думку, темну і мовчазну порожнечу. Всі члени ради, які, поки Луїт висловлювався, не зводили з нього очей, тепер перевели погляд на містера Накібала, немов ішлося про колір його обличчя. Відтак вони почали дивитися один на одного, і спливло чимало часу, перш ніж вони завершили цей огляд. Справа не в тому, що вони надто пильно дивилися один на одного, ні, у них вистачило здорового глузду і розуму не робити цього. Просто коли п’ятеро чоловіків позирають один на одного, то хоча теоретично для цього вистачить двадцяти окремих поглядів, із розрахунку чотири погляди на кожного, але на практиці такої кількості завжди буває замало, бо безліч поглядів не досягає мети, збивається з пуття і блукає манівцями. Наприклад, містер Фіцвайн дивиться на містера Магершона, себто праворуч від себе. Але містер Магершон дивиться не на містера Фіцвайна, себто ліворуч, а на містера О’Мельдона, себто праворуч від себе. Але містер О’Мельдон не дивиться на містера Магершона, себто ліворуч від себе, ні, він тягне шию, перехняблюється у бік містера Макстерна, себто ліворуч, а тим часом позирає на трьох інших членів ради, які сидять по той бік столу. Але містер Макстерн не тягне шию, не перехняблюється, не зорить на містера О’Мельдона, себто праворуч, і не на трьох інших членів ради, що сидять навпроти, а сидить струнко, рівно і не зводить очей з містера Дебейкера, який сидить ліворуч. Але містер Дебейкер дивиться не на містера Макстерна, себто ліворуч, а на містера Фіцвайна, себто праворуч. Тоді містер Фіцвайн, стомившися вивчати потилицю містера Магершона, тягне шию, перехняблюється і дивиться на містера О’Мельдона, себто праворуч, який сидить кінець столу. Але містер О’Мельдон, стомившися тягнути шию і зорити на містера Макстерна, тягне шию і зорить на містера Дебейкера, який сидить ліворуч, третій від кінця. Але містер Дебейкер, стомившися вивчати потилицю містера Фіцвайна, тягне голову, перехняблюється і прикипає очима до містера Магершона, який сидить ліворуч, другим від кінця. Але містер Магершон, стомившися дивитися на ліве вухо містера О’Мельдона, тягне шию, перехняблюється і позирає на містера Макстерна, який сидить ліворуч, третім від кінця столу. Але містер Макстерн, стомившись вивчати потилицю містера Дебейкера, тягне шию і дивиться на містера Фіцвайна, який сидить праворуч, другий від кінця. Тоді містер Фіцвайн, стомившися тягнути шию і не зводити очей з містера О’Мельдона, тягне шию у протилежний бік і прикипає очима до містера Макстерна, який умостився ліворуч на краєчку стола. Але містер Макстерн, стомившися тягти шию і дивитися на містера Фіцвайна, тепер тягне шию і дивиться на містера Магершона, який сидить праворуч, третій від краю. Але містер Магершон, стомившися крутити шиєю, озираючись на містера Макстерна, вже не крутиться, але тягне шию у бік містера Дебейкера, що сидить по ліву руку, другим від краю. Але містер Дебейкер, стомившися тягти голову уперед у бік містера Магершона, тепер тягне її назад у бік містера О’Мельдона, який сидить з правого боку, третій від краю стола. Але містер О’Мельдон, стомившися тягнути голову назад у бік містера Дебейкера, тепер тягне її вперед у бік містера Фіцвайна, який сидить по ліву руку від нього другим від краю. Потім містер Фіцвайн, стомившися тягти голову вперед і свердлити очима ліве вухо містера Макстерна, відкидається на спинку крісла і обертається у бік єдиного члена ради, чий погляд він ще не намагався спіймати, тобто у бік містера Дебейкера, і тут йому щастить побачити лисе тім’я містера Дебейкера, бо той стомився тягти голову, перехилятися назад, дивитися на ліве вухо містера Магершона, і ось він, покрутившися туди-сюди і обвівши очима усіх членів ради, за винятком свого сусіда зліва, подався вперед, умостився і видивляється на мочку давно немитого правого вуха містера Макстерна. Бо містер Макстерн, якому набридло ліве вухо містера Магершона, а побачити праве він не має ніякої змоги, тягне тепер свою шию вперед і розглядає на диво огидний правий бік перекривленого обличчя містера О’Мельдона, який ніяк не може приховати своєї відрази, бо справа в тому, що містер О’Мельдон, оглянувши всіх своїх колег, за винятком свого безпосереднього сусіди, тепер відкинувся на спинку крісла і вивчає пухирі, чиряки і вугрі на потилиці містера Магершона. Бо містер Магершон, якого більше не цікавить праве вухо містера Дебейкера, відкинувся на спинку крісла і насолоджується, чесно кажучи — не вперше за це засідання, але як ніколи відчутно і гостро, вторинними пахощами нирок з квасолею, які спожив сьогодні на обід містер Фіцвайн. Тобто із двадцяти поглядів (по чотири на кожного із п’яти членів ради) жоден не зустрівся з іншим, і все це витягання ший, перехняблювання вперед і назад, обертання праворуч та ліворуч ні до чого не призвело, а вся діяльність ради, спрямована на те,