Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 16.

Цієї ночі я так і зміг заснути. Не хотів бачити її уві сні та й настрій був настільки паршивим, що здавалося, якщо я засну, я порину в ще більшу темряву. Я не торкнувся вечері, апетит зовсім зник. Нове дивне почуття точило мене зсередини, і я ніяк не міг розібратися в ньому. Ще й цей дракориб... Все дивиться на мене, дивиться... Дивно взагалі, що Дарія обрала для себе у вихованці таку огидну тварину. І що вона там казала? Він балакучий, але мовчатиме? Всім відомо, що дракориби не розмовляють і абсолютно безглузді створіння! Акваріумна рибка. Тільки жахливо потворна. І ось зараз він здається... потворною, надутою, гумовою шкірою. Хіба можна так перегодовувати його?

І як би я не хотів, мої думки все одно поверталися до неї. Демони! Перед очима застигла Дарія, в цій гарній, жіночній сукні і... і магічні кільця, яскраво-червоного кольору на місцях, де торкалася рука Кейла цього прекрасного тіла. Це тіло уві сні належало лише мені. Мені!

І знову щось кольнуло неприємно всередині. Здавалося, цей біль був знайомий. Я вже колись відчував це почуття. Та й спокою мені не давало, що моя здатність бачити чужі сліди на тілі зовсім мені чужої дівчини зненацька виявилася. Адже вона лише реса, служниця!

Я не хотів її бачити, але не міг дочекатися ранку, щоб побачити її. Рано-вранці я наказав Соуру, щоб він прислав Дарію. Вигадав, що мені потрібно терміново прибратися в кабінеті. Незважаючи на біль у всьому тілі, згасання сил, я був якимсь схвильованим та збудженим.

«Дарія не могла так вчинити!» - засів якийсь дивний внутрішній голос. І чомусь навіть мав неприємні нотки. Я намагався його заглушити і мені це вдавалося. Але як тільки я розслаблявся, цей неприємний жаб’ячий голос знову скреготів у мене в голові.

Я вже багато разів накладав різні заклинання на двері, перевіряючи, наскільки дівчина може спокійно обминати їх. Ось і зараз. Вона з легкістю відчинила двері, наче на них не висіло закляття! Я міг би сумніватися вже у своїй силі, але перевірку також проходив Соур. Ось він не зміг відчинити двері.

Як тільки я глянув на її опухле обличчя, мені одразу стало зрозуміло, що вона також не спала всю ніч. І здається... плакала.

— Доброго ранку, мілорде, - тихо привіталася, не дивлячись мені в очі. Я давно помітив, що дівчина мала досить сильний та вольовий характер. І до жаху впертий. А також вона могла володіти собою. Але сьогодні вона виглядала іншою.

— Приберися тут, — наказав я суворим тоном.

Дарія кивнула і взялася за прибирання. А я не міг відвести погляду від неї. Кільця ще вказували на її губи. Вже слабо, звичайно, але все ж таки вони засліплювали мене, як спалах яскравого сонця серед темної ночі. Це нервувало мене і в мене виникло гостре бажання стерти цей слід і залишити свій. Ні, це божевілля якесь!

Дівчина досить швидко впоралася зі своєю роботою, але я не хотів її відпускати.

— А тепер у тій кімнаті, — кивнув я у бік спальні. - Поміняй постільну білизну.

Дарія мовчки послухалася, але трохи зиркнула на мене, коли я пішов за нею слідом. Я не міг зрозуміти, що в ній не так, хотів увесь час дивитися на неї.

— Ви мені не довіряєте, мілорде? - раптом пролунав її тихий голосок. Вона не повертаючись до мене, роблячи свою роботу просто запитала.

— Чого б тобі довіряти? - холодно спитав я, хмикнувши.

Вона стояла до мене спиною, застилаючи чистою білизною моє ліжко.

— Я вирішила прийняти пропозицію лікаря Марвея, — раптом приголомшила мене новиною служниця. Кейл мав рацію щодо неї... Її слова диким болем відгукнулися в моєму серці.

— Не дивно. З ним ти зможеш проявити себе, ресо, – з жовчю процідив я.

Дарія завмерла на мить, але потім продовжила свою роботу, так і не обернувшись до мене.

— Вам не потрібна служниця, Ви неодноразово про це говорили. А лікарю Марвей потрібна помічниця.

— О, невже? - злість просто зносила дах. - Будете удвох вигадувати ліки від моєї недуги? О, боги, наскільки ж ти брехливою тварюкою виявилася!

— Я не... — Дарія різко розгорнулася, але я не дав їй змогу закінчити.

— Ще вчора ти стверджувала, що Марвей хоче мене вбити і що трапилося зараз? Ти так просто йдеш працювати на вбивцю?

— Мені просто потрібна робота...

— А чим тебе не влаштовує це місце? Або тут немає відповідного чоловіка, якого можна задовольнити, обласкати і зайняти місце його коханки та утриманки? – я майже перейшов на крик.

Обличчя дівчини спочатку зблідло, а потім почервоніло. О, ось і явний доказ, що я потрапив в саме яблучко.

— Так, мені не потрібна така, як ти. У мене ніколи не було і не буде в будинку служниць із зіпсованою репутацією.

Я бачив як із силою вона закусила свою губу.

— А я не бажаю працювати в людини, яка так легко здалася Смерті. Який готовий пожертвувати своїм життям заради особистих, меркантильних інтересів інших людей.

Після цих слів вона спокійно взялася за свою справу. Але щось у її рухах було таким... відстороненим, чужим. Наче вона справді відпрацьовує останні дні.

Та що це було? Як вона посміла так зі мною розмовляти? Мене душили гнів, лють та біль. Її слова... зачепили мене! Вона змогла відповісти мені з не меншою жорсткістю. Я мав її викинути зараз же! Зараз!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍