Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Подивися на мене, Даріє! - наказав я і дівчина підкорилася. Подивилася на мене холодним і відчуженим поглядом, але переповненим болю. - Що ти бачиш? Адже ти вмієш сканувати моє тіло, і? Ти бачиш перед собою живу людину? Чи перед тобою сидить мрець.
Дівчина не відповідала і мене це зачепило.
— Відповідай!
— Так, переді мною сидить мрець, — коротко і стримано. Жодних емоцій. Як і має бути у слуг...
— Бажаєте снідати, мілорде?
Я дивився на неї та не розумів, що взагалі відбувається!
— Ні, - сухо відповів я і повернувся до кабінету, намагаючись остаточно зрозуміти ситуацію. Вона уходить? Справді до Марвея?
У кабінет постукали і зайшов Соур.
— Доктор Марвей приїхав, мілорде.
Ненавиджу!
Я помітив, як служниця вирушила до дверей.
— Я тебе не відпускав. І не звільняв!
— Приймали мене на роботу не Ви. Впевнена лікар Марвей зможе все залагодити з Її Світлістю, - як же все було у неї підготовлено! І вона… просто пішла.
"Не відпускай її!" - знову цей жаб’ячий скрегіт у голові.
Двері за нею зачинилися, а мені несподівано стало дуже погано. Аж до нудоти. Поки я намагався якось упоратися з собою, увійшов Дерек. Він щось казав мені, але я ледве розрізняв його голос.
— Ти якось сьогодні погано виглядаєш, Віторе. До сьогоднішнього дня ти мені подобався. То що сталося? Ерманії, напевно, ти сподобався б, а ось мені ні...
Він щось ще бурмотів і бурмотів, а мені ставало все гірше й гірше. Наче відхід Дарії забирав у мене якусь силу.
Мене почало трясти. Ні, це зовсім не звичний напад... Це щось нове.
— Ви помітили якісь зміни? Коли вони сталися?
— Ні, лікарю Марвей, - і коли вона встигла тільки повернутися?
— Він все ще приймає ліки? Амадіна нічого не забула?
З чого раптом така тривожність Дереку?
Я розплющив очі і побачив знову її. Вона стояла вдалині і дивилася на мене... з переляком. Невже я дійсно так погано виглядаю?
— Він...
Чому ти замислилась, дівчинко? Говори, все говори... Як же погано мені...
— Він пропустив вечерю та сніданок.
— Значить, мої ліки таки давали якийсь ефект?
Мене почало трясти сильніше, і я зрозумів, що Дерек мене почав притримувати. Ні, його рук я не відчув, просто мене втиснули у крісло.
— Допоможіть мені, Даріє. Він має терміново отримати недоотриману дозу! Як Ви це пропустили! Чому він не торкнувся їжі?!
В очах все пливло. Я намагався сконцентруватися на Дарії, зміг побачити її задумливе обличчя, а потім мої очі заплющилися.
— Допоможіть мені, Даріє! Притримайте його, я не можу втримати його...
У роті все пересохло, повітря обпалювало легені. Я не знепритомнів, але очі відкрити більше не зміг.
Раптом я відчув тепло. Дотик. Мою руку стискали. Мої плечі... А тепер торкнулися обличчя...
— Даріє... — я так хотів розплющити очі, але не міг. Адже це вона поруч? Це її запах.
— Що це було? - почув я здивований голос Дерека, але мені зараз було начхати, що я сам видав себе. Мені було дуже погано.
— Ні, стривайте, ні, лікарю. Прошу...
— Даріє, негайно припиніть. Через Вас він у такому стані. Ви повинні були контролювати його прийоми їжі, контролювати прийоми ліків.
— Так, я знаю. Але він... будь ласка, дозвольте я дам йому...
— Що це? Звідки це у Вас?
— Прошу, не треба йому нічого вколювати!
Дівчинко, що, плаче?
— Даріє, не треба... - прохрипів я, але сил не було продовжити.
— Випийте. Це ліки, - почув я її тихий, ніжний голосок. – Я знаю, що це допоможе. Прошу, мілорде, всього кілька крапель. Напевно, воно неприємне на смак, але воно має допомогти Вам.
Я відчув, як до моїх губ торкнулося щось холодне. Боги... нічого огиднішого в житті не пив.
— А тепер зап'ємо водою. Ось так, - я вже машинально підкорявся дівчинці, більше сконцентрувавшись на її дотику до моєї руки. Як же хотілося торкнутися її! Хоча б одним пальцем погладити її ніжну шкіру!
— Даріє, Ви поясните, що це таке? - серйозним тоном запитав мою служницю Дерек.
— Трохи пізніше. Коли графу стане краще.
Так, і мені ти теж багато чого поясниш. Але потім. Зараз, головне, не йди. Тільки не йди.
Я чув розмірені кроки Марвея у кабінеті, але, головне, вона була поруч.
— І коли він почав говорити? Чому Ви мені про це не сказали?
— Лікар Марвей, будь ласка, зараз ще не час для розпитувань.
— Ви знаєте, що в разі чого його смерть буде на Вашій совісті?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.