Читати книгу - "Шум і лють, Вільям Фолкнер"

не вміститися в тиші Коли я був маленьким хлопчиною, то мали ми книжку, а в ній картинку: темниця, куди пробивається єдиний блідий скісний промінчик світла, падаючи на два обличчя, що звелися до нього з пітьми. Знаєш, що я зробила б, якби королем була? Не королевою, не феєю, а завжди лише королем, чи велетнем, а чи полководцем. Я б розламала ту буцегарню, витягла б їх на вільне повітря і добряче їх би відшмагала! Картинку потім хтось вирвав, видер із книжки. І це принесло мені радість. А то все видивлявся б на неї, аж поки мама сама стала б тією темницею, і вони двоє, батько й мама, тримаючись за руки, обличчями тяглися б до слабесенького світельця, а ми загубилися б десь там долі, де навіть промінчика нам немає. А потім ще й та жимолость долучилася. Бувало, тільки вимкну світло й зберусь заснути, а вона хвилями, хвилями до кімнати, й так накотиться, все густіш, аж до ядухи, що мушу вставати й навпомацки, мов маленький, шукати двері руки бачать доторком креслячи в мозку невидимі двері Двері а тепер уже й нічого не бачать руки Ніс мій бачить гас, камізель на столі, двері. Коридор усе так само порожній, вільний від усіх кроків печальних поколінь, що блукали, воду шукали. а очі невидющі зціплені мов зуби не те що не вірячи а сумніваючись навіть у тому що болю немає щиколотка гомілка коліно довге невидиме струміння сходового поруччя де спіткнутись у пітьмі напоєній сном мама батько Кедді Джейсон Маврі двері я не боюсь ото тільки що мама батько Кедді Джейсон Маврі так далеко зайшли вперед поснувши я засну міцно коли я двері Двері двері Й там також нікого, самі труби, фаянс, поплямовані тихі стіни, той трон задуми. Склянку я забув узяти, але можна руки здатні розгледіти прохолодні пальці невидиму лебедину шию де можна обійтися й без Мойсеєвої патериці пригорща оце й склянка доторком обережним щоб не дзюркоче вузькою прохолодною шиєю дзюрчить холодячи метал скло повна через край холодить стінки пальці сон промиває лишивши у довгій тиші горлянки смак зволоженого сну Я повернувся коридором, будячи в тиші загублені кроки шепітливих тих батальйонів, просто в той гас, до годинника, що так люто розбрехався на темнім столі. А звідтіля — до фіранок, що подихом напливають із пітьми в обличчя мені, залишаючи подих той на моєму обличчі. Лишився четвертак від години. І тоді мене вже не буде. Ті найлагідніші слова. Слова щонайлагідніші. Non fui. Sum. Fui. Non sum[7]. Десь колись дзвони я чув. Чи то в Міссісіпі, чи то в Массачусетсі. Я був. Мене немає. Чи то в Массачусетсі, чи то в Міссісіпі. Шрів у валізі пляшку ховає. Чи ти хоч коли відкоркуєш її Містер і місіс Джейсон Ричмонд Компсон сповіщають про тричі. Дні. Чи ж ти хоч коли відкоркуєш весілля дочки їхньої Кендейсі трунок сей научає нас плутати засоби із метою Я є. Випий. Мене не було. Продаймо Бенджіне пасовисько аби Квентін зміг уступити до Гарварду й аби кості мої стук та стук одна об одну на дні. Я мертвий лежатиму у. Здається, Кедді сказала: один курс? Шрів у валізі має пляшку. Сер навіщо мені ота Шрівова я продав Бенджіне пасовисько аби померти в Гарварді Кедді казала у печерах та гротах їм мирно перевертатися туди-сюди від припливів відпливів Гарвард так гарно звучить сорок акрів не надто висока ціна за гарне звучання. Гарний мертвий звук ми проміняємо Бенджіне пасовисько на гарний мертвий звук. Цього звуку йому Бенджі надовго вистачить адже він його не розчує якщо тільки не внюшкує вона тільки на поріг а він і заплакав я весь час гадав що він просто один із тих міських шелихвостів через яких батько вічно піддражнював її аж поки й не. Я й уваги звертав на нього не більше ніж на всяких інших там заброд-комівояжерів чи що гадав то він просто носиться з армійськими сорочками а тоді раптом збагнув що він зовсім і не думає про мене як про джерело можливої для нього небезпеки а просто згадує про неї коли мене бачить дивиться на мене крізь неї мов крізь шибу кольорового скла ну й чого тобі пхати носа в мої справи чи й сам не знаєш що добра від цього нікому не буде полишив би ти це на маму з Джейсоном

невже то мама напустила Джейсона щоб шпигував за тобою я б нізащо не.

Жінки тільки користаються з чужих кодексів честі вона це тільки з любові до Кедді навіть як бувало розхворіється вона не йшла до себе нагору аби тільки не дозволяти батькові глузувати з дядечка Маврі при Джейсоні батько пожартував мовляв кепський з дядечка Маврі знавець античності аби ризикнути й наскочити в обраній особі на сліпого безсмертного хлопа він мовляв мав би обрати на листоношу Джейсона бо Джейсон здатен припуститися помилки лише того самого штибу що й сам дядечко Маврі припустився б але не такої що призвела б до очної підбитості та й хлопчик Патерсонів менший за Джейсона вони ж разом клеїли зміїв і продавали по п’ять центів за штуку поки не розсварилися через розподіл прибутків тоді Джейсон підшукав собі ще курдуплистішого партнерчика адже й Ті-Пі казав що Джейсон знов у скарбники вийшов але казав батько навіщо дядечкові Маврі працювати якщо він сиріч батько наш здатен утримувати п’ятьох чи й шістьох чорнюків у яких тільки й діла що сидіти заклавши ноги в духівку то вже ж звісно він може й дядечкові Маврі надавати час від часу стіл і притулок та й грошенят потроху підкидати позичати а зате ж дядечко Маврі підтримує в ньому й роздуває вогонь віри в небесне походження нашого роду й тоді матінка бувало заплаче і дорікне батькові мов той принижує її рід а свій вивищує що він висміює дядечка Маврі й нас того ж самого научає не розуміла ж вона що батько лиш того нас навчав що люди то просто складані ляльки напхані тирсою черпаною зі сміттєвих куп де валяються усі колишні ляльки й тирса сиплеться з нічиєї рани в нічиєму боці невмерлого й не за мене. Змалку я уявляв собі скін таким собі стареньким чоловіком на взір нашого дідуся ніби другом чи що його близьким та особливим ото як письмовий стіл дідусів був для нас особливим і ми