Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Глава 46

Мимоволі посміхнулася до себе. Вона відчула, що змінилася внутрішньо. Раніше вона уникала будь-яких провокацій і хитрощів, лише вміла захищатися. Зараз сама готова плести інтриги і будувати підступи.

«Пані Белтрам, – звернулася до себе подумки. – Здається, змінюючи події, ви самі стаєте зовсім іншою людиною!»

Але робити не було чого, довелося прийняти дар. Ліннея взяла в руки місткий доу, помітивши, що руки трохи тремтять від перенапруги.

Дуже хотілося пити, тому зібравшись із духом, вона випила все вино майже залпом, хоча на це і знадобилося набагато більше сил.

Герцог із захопленням простежив за процесом.

Одна крапля вибилася із загальної течії і побігла в неї по підборідді вниз до шиї.

Несподівано Домініку перехопило подих. Захотілося повторити шлях цієї краплі вина губами, опускаючись дедалі нижче.

Від картинок, що промайнули в голові, у нього пересохло в роті, і чоловік спустошив свій келих теж миттєво.

Далі його фантазії не судилося розвинутися, дівчина швидким рухом витерла підборіддя.

Вклонившись один одному, вони пішли на свої місця під бурхливі оплески та захоплені вигуки.

Щойно пані Белтрам опустилася на подушку, миттєво на неї накотила втома. Шалено хотілося прийняти ванну і змінити одяг, але навряд чи таку можливість надавав імператорський палац. Дівчина була вся мокра від поту. Тільки зараз важливіше було інше: ще трохи часу, і вона остаточно охмеліє.

- Улла! - покликала вона тихенько служницю і як тільки та наблизилася, продовжила: - Подай мені води і капни туди еліксиру.

Вона завбачливо захопила з собою ліки від сп'яніння.

– Зараз! - озвалася служниця і швидким кроком попрямувала до великого глечика з водою, що знаходився на столику біля самих дверей до зали.

Ліннея намагалася триматися, чекаючи на неї. У неї вже почало паморочитися в голові, тому дівчина стала заїдати випите фруктами. Краще було б випити ложку олії перед прийомом, але вже пізно було журитися.

Минуло чимало часу, але Улла так і не повернулася.

Щоб піти із зали, треба було дочекатися дозволу імператора. Пані Белтрам тільки й могла періодично з тривогою поглядати на двері.

«Куди ж вона зникла?»

Нарешті імператор дав дозвіл, свято перейшло на новий рівень, і гості потихеньку почали пересуватися з головної зали до саду.

Ліннея майже бігцем кинулась на вихід.

"Щось трапилося!" - її служниця не могла сама десь загуляти. Отже, з нею щось сталося. Але що може статися у головному залі палацу, під наглядом стільки очей? Хтось із прислуги повинен був її бачити.

- Пані Белтрам, ви куди? - спробувала її зупинити Бригіта Лунд, що приїхала разом з дівчатами.

- Пані Лунд, моя служниця кудись зникла, - зітхнула схвильовано Ліна.

- Не турбуйтесь! - зупинила її господиня Палацу Наречених. – Зараз я пошлю слуг на її пошуки. А вам краще одній не блукати садом!

Бригіта Лунд була абсолютно права. Імператорський сад величезний, і це не найбезпечніше місце.

Вона розуміла, що Улла не могла пропасти просто так, а значить, у небезпеці, швидше за все, сама Ліннея.

- Дякую! - сказала вона, коли на пошуки були відправлені людей.

Дівчина взяла себе в руки і, заспокоївшись, вирушила у велику альтанку, де вже зібралися решта претенденток нареченої.

Несподівано практично біля входу шлях їй перегородила дівчина, судячи з одягу вона належала до прислуги імператорського палацу.

- Пані Белтрам? - спитала дівчина, дивлячись лише собі під ноги і ні на мить не підводячи голови.

- Так? - здивувалася Ліннея, пильно розглядаючи незнайомку.

Та була зовсім непоказна. Така, яку навіть намалювавши, не запам'ятаєш. Одного погляду на неї було достатньо, щоби переконатися, що дівчина спеціально підіслана. Тільки навіщо – це пані Белтрам незабаром має дізнатися.

- Ваша служниця чекає на вас у павільйоні для гостей! – вимовила та тихо.

«Нісенітниця цілковита! Улла зовсім не вміє орієнтуватися в чужому місці і вже тим більше не чекатиме мене будь-де, посилаючи за мною прислугу!»

– Де? – перепитала Ліна. Вона знала цей палац як свої п'ять пальців.

- Ходімо, я вас проведу! – раптом запропонувала свою допомогу служниця.

- Веди! - видала строгим голосом Ліннея.

Вона вже давно зрозуміла, що все це підлаштовано, починаючи зі зникнення Улли.

Хоча ні, ще раніше – з випитого келиха вина!

Все ж таки вона пішла за дівчиною, хоч і знала, що її ведуть у пастку. Навіть азарт зазнала від відчуття близької небезпеки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍