Читати книгу - "На волю!"

маскував і їхній власний слід. Позаду шум гурту котів усе гучнішав.

— Швидко, сюди, — поквапила їх Жовтоікла, пірнаючи під широколистий кущ.

Усі троє котів проповзли попід ним, підібравши хвости. Вогнелап з усіх сил намагався зберігати спокій і не зважати на незвичну йому вологість землі. Він дослухався до галасу патруля Громового Клану, що підбирався все ближче і ближче.

Розділ 23

Вогнелап чув, що там кілька котів і вони швидко пересуваються. Він не міг розпізнати особисті запахи цих котів через важкий запах землі, але знав, що це Громовий Клан. Він затамував подих, коли повз них прошурхотіли кроки.

— Ми справді плануємо самотужки визволити кошенят від Тіньового Клану? — запитав Сіролап.

Жовтоікла відповіла першою:

— Гадаю, я зможу знайти допомогу серед Тіньового Клану. Не всі коти там підтримують Зорелома.

Вогнелап нашорошив вуха, а Сіролап здивовано махнув хвостом.

— Коли він став провідником, — пояснила Жовтоікла, — то вигнав старійшин з-під захисту внутрішнього табору. Їм довелося жити на окраїнах і полювати самотужки. Це коти, які виросли, шануючи вояцький кодекс. Дехто з них може нам допомогти.

Вогнелап глянув їй у вічі, швидко метикуючи.

— А я можу спробувати переконати мисливців Громового Клану допомогти нам, — нявкнув він. — Якщо я поговорю з ними до того, як вони побачать Жовтоіклу, можливо, вояки й повірять у її розповідь. Сіролапе, чекай біля сухого ясена, де ми вперше знайшли кров, поки хтось із нас не повернеться.

Сіролап мав стурбований вигляд.

— Ти справді віриш, що Жовтоікла приведе поміч? — пробурмотів він до Вогнелапа.

— Ви мусите мені вірити, — прогарчала Жовтоікла. — Я повернуся.

Сіролап перевів погляд на Вогнелапа. Той кивнув. Жовтоікла прошмигнула повз двох новаків і зникла в кущах.

— Ми правильно вчинили? — запитав Сіролап.

— Не знаю, — визнав Вогнелап. — Якщо так, то ми герої, і кошенята врятовані. Якщо ні, то ми покійники.

Вогнелап помчав услід за патрулем через ожину, ялівець, кропиву. Слід неважко було знайти. Розлючені коти Громового Клану навіть не намагалися приховати свою присутність на землях Тіньового Клану.

Густе покривало хмар нарешті розвіялося. Понад верхівками дерев Срібносмуга перетинала нічне небо. Місяць уже сходив, але його холодне світло не могло проникнути крізь туман, що нависав у тінистому підліску.

Вогнелап зосередився на запахах попереду себе. Він відчував Білошторма. Принюхався знову.

Тигрокігтя з ними не було. Він кинувся навздогін і зупинився вже біля групи котів Громового Клану.

Вояки озирнулися і вирячилися на нього, їхнє хутро здибилось, а очі агресивно блищали. Серед них був Темносмуг, молода киця Мишошубка та юний вояк Вітрогон. Мишошубка була не єдиною кішкою в групі — з ними прийшла ще Верболоза.

— Вогнелапе! — прогарчав Білошторм. — Що це ти тут робиш?

Вогнелап перевів подих:

— Мене послала Синьозірка! — видихнув він. — Вона хотіла, щоб я знайшов Жовтоіклу, перш ніж…

— А! — перебив його Білошторм. — Синьозірка сказала, що я можу зустріти тут друга. Тепер ясно, що вона мала на увазі, — він замислено глянув на Вогнелапа.

— Тигрокіготь тут? — запитав Вогнелап, не без гордощів відчуваючи на собі їхні погляди.

Білошторм зацікавлено глянув на нього:

— Синьозірка наполягала, що він потрібен їй у таборі, аби захистити решту кошенят.

Вогнелап кивнув, відчуваючи полегшення. Тоді наполегливо нявкнув:

— Білошторме, потрібна твоя допомога. Я можу провести вас до кошенят. Сіролап уже чекає. Ми плануємо сьогодні їх урятувати. Ви з нами?

— Звісно ж, ми з вами! — у захваті замахали хвостами коти.

— Це означає, що нам доведеться проникнути в табір Тіньового Клану, — застеріг Вогнелап.

— Ти можеш провести нас туди? — палко запитав Вітрогон.

— Ні. Але Жовтоікла може. Вона пообіцяла привести на допомогу своїх старих союзників із табору.

Мишошубка глянула на нього і люто настовбурчила хвіст.

— Ти знайшов Жовтоіклу? — прошипіла вона.

— Я не розумію, — збентежено нявкнув Білошторм. — Ця зрадниця допоможе нам повернути кошенят, яких сама ж і викрала?

Вогнелап глибоко вдихнув, щоб заспокоїтись, а тоді з готовністю глянув у вічі Білоштормові:

— Жовтоікла не крала кошенят, — нявкнув він. — І не вона вбила Плямолистку. Вона хоче допомогти нам врятувати кошенят.

Білошторм глянув на нього, а тоді повільно кліпнув.

— Веди, Вогнелапе, — наказав він.

Сіролап чекав за ясеном, нервово намотуючи кола навкруги трухлявого пня. Побачивши гурт, що виринув з імли, він спинився і поворушив вусами на знак вітання.

— Чутно щось від Жовтоіклої? — запитав Вогнелап.

— Ще ні, — відповів Сіролап.

— Ну, ми не знаємо, чи далеко звідси до табору Тіньового Клану, — швиденько зауважив Вогнелап, відчуваючи, як напружується Білошторм позаду нього. — Ймовірно, вона вже повертається.

— Або гарненько собі ділиться язиками зі своїми товаришами з Тіньового Клану, поки ми тут, як дурні, чекаємо, щоб нас оточили, — нявкнув Сіролап.

Білошторм спостерігав за двома новаками і замислено ворушив вухами.

— Вогнелапе? — очікувально запитав він.

— Вона повернеться, — пообіцяв той.

— Гарно говориш, юний Вогнелапе, — Жовтоікла підкралася з-за ясена і сіла перед ними. — Ти не єдиний, хто вміє домовлятися з іншими, — нявкнула вона Вогнелапові. — Пригадуєш день, коли ми зустрілися? Тоді ти теж дивився не в той бік.

Ще троє Тіньових котів з’явилися з-поза дерева і спокійно повсідалися обабіч Жовтоіклої. Коти Громового Клану враз наїжачилися, готові до відсічі.

Обидва Клани мовчки сиділи один навпроти одного. Вогнелап нервово совався, не розуміючи, що робити далі. Коли це один із Тіньового Клану, сірий кіт, заговорив. Він мав довге худорляве тіло і тьмяне хутро.

— Ми прийшли, щоб допомогти, а не зашкодити. Ви прийшли по своїх кошенят — ми допоможемо вам їх звільнити.

— А що з цього вам? — обережно запитав Білошторм.

— Ми хочемо, щоб ви допомогли нам позбутися Зорелома. Він порушив вояцький кодекс, і Тіньовий Клан страждає.

— Ага, невже все просто? — прогарчав Вітрогон. — Ми проникаємо в табір, хапаємо кошенят, убиваємо вашого провідника і повертаємося додому.

— Ви не зустрінете настільки сильного опору, як вам здається, — пробурмотів сірий кіт.

Жовтоікла підвелася:

— Дозвольте відрекомендувати вам моїх друзів, — нявкнула вона, гуляючи навколо котів із Тіньового Клану.

Спершу Жовтоікла підійшла до сірого кота.

— Це Попелюх, один зі старійшин Клану. А ось Ночешкур, він був найстаршим вояком аж до смерті Зорещерба, — вона описала коло довкруж чорного кота, який кивнув товариству. — А це одна зі старійшин-королев, Хмаросвітка. Двоє її кошенят загинули, виганяючи Вітряний Клан.

Хмаросвітка, маленька кицька, нявкнула привітання і додала:

— Я більше не хочу втрачати своїх кошенят.

Білошторм коротко лизнув свої груди, щоб пригладити хутро.

— Очевидно, ви всі досвідчені вояки, якщо вже змогли підібратися так близько, а ми вас не помітили. Але чи досить вас? Нам потрібно знати, з чим ми зіткнемося, коли проникнемо в табір Тіньового Клану.

— Старі та