Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Послухай-но, — стримано почав Джуліус.
— А, йди до біса! Чути не можу, як ти приходиш сюди й говориш про «маленьку Таппенс». Іди й доглядай свою кузину. Таппенс — моя дівчина!
Я завжди її кохав, відколи ми гралися ще дітьми. Ми виросли, і далі було так само. Ніколи не забуду, як я лежав у шпиталі, і тут входить вона в тому безглуздому ковпаку й фартусі! То було справжнє диво — бачити, як моя кохана дівчина з’являється у вбранні медсестри...
Але Джуліус перервав його:
— Медсестри! Боже ж мій! Я ніби потрапив у кролячу нору! Можу поклястися, що бачив Джейн у медсестринському ковпаку. А це, у біса, неможливо! Ні, чорт забирай, я зрозумів! Це її я бачив, це вона говорила з Віттінгтоном у тому пансіоні в Борнмуті. Вона була там не пацієнткою! Вона була медсестрою!
— Ще б пак, — сердито мовив Томмі, — мабуть, вона від початку з ними заодно. Не здивуюся, якщо сама ж і поцупила ті папери в Денверза.
— Трясця мені, якщо вона це зробила! — загорлав Джуліус. — Вона моя двоюрідна сестра і патріотка, яких пошукати!
— Мені начхати, хто вона, але забирайся звідси! — у весь голос гримнув Томмі.
Молоді люди вже ладні були перейти до бійки. Але несподівано, з майже чарівною раптовістю, гнів Джуліуса вщух.
— Усе гаразд, синку, — тихо сказав він, — я йду. Я тебе не виню за те, що ти сказав. Мені дуже пощастило, що ти це сказав. Я був повним, найпослідущим бісовим ідіотом, якого тільки можна уявити. Охолонь...
Томмі зробив нетерплячий рух.
— Я їду негайно — їду до вокзалу Лондонської Південно-Західної залізниці, якщо хочеш знати.
— Мені начхати, куди ти їдеш, — проревів Томмі.
Коли двері за Джуліусом зачинилися, він повернувся до своєї валізи.
— Ось і все, — пробурмотів він і подзвонив у дзвоник.
— Віднесіть мій багаж униз.
— Так, сер. Їдете, сер?
— Забираюся під три чорти, — гримнув Томмі, не зважаючи на почуття лакея.
Однак працівник лише шанобливо відповів:
— Так, сер. Викликати таксі?
Томмі кивнув.
Куди їхати? Він ані найменшої гадки не мав. За твердою рішучістю поквитатися з містером Брауном жодних планів не було. Він перечитав лист сера Джеймса й похитав головою. За Таппенс необхідно помститися. І все ж це було мило з боку того старого.
— Гадаю, краще відповісти на це.
Він підійшов до письмового стола. За звичним дивацтвом, серед канцелярського приладдя у спальні було безліч конвертів і жодного аркуша паперу.
Він подзвонив. Ніхто не прийшов. Томмі сердився на затримку. А тоді згадав, що у вітальні Джуліуса були цілі стоси паперу. Американець оголосив про свій негайний від’їзд. Тож ризику зіткнутися з ним не було. А якби й був, Томмі не заперечував. Він вже відчував деякий сором за те, що наговорив. Старий Джуліус так добре їх прийняв. Якщо він знайде його в номері, то перепросить.
Але в номері було порожньо. Томмі підійшов до письмового стола й висунув середню шухляду. Його увагу привернула світлина, недбало кинута горілиць. Мить він стояв, прирісши до підлоги. А тоді взяв світлину, зачинив шухляду, повільно підійшов до крісла й сів, не зводячи очей із зображення в його руці.
Що, заради всього святого, робила світлина француженки Аннетт у письмовому столі Джуліуса Гершайммера?
РОЗДІЛ 22
На Даунінґ-стріт
Прем’єр-міністр нервовими пальцями вистукував перед собою по столу. Обличчя в нього було втомлене та загнане. Він продовжив розмову з містером Картером з того ж місця, де й перервався.
— Не розумію, — сказав він. — Ви справді вважаєте, що зрештою все не так жахливо?
— Схоже, цей юнак так вважає.
— Погляньмо ще раз на його лист.
Містер Картер подав йому лист. Той був написаний розмашистим хлоп’ячим почерком.
Шановний містере Картере,
я натрапив на дещо, від чого мене дрижаки взяли. Можливо, звісно, я лише виставляю себе страшенним ослом, але я так не думаю. Якщо мої висновки правильні, та дівчина в Манчестері була лише приманкою. Усе було зрежисовано заздалегідь — фальшивий пакунок та все решта, з метою змусити нас вважати, що гру програно.
А тому я вважаю, що ми йшли по гарячих слідах.
Здається, я знаю, хто справжня Джейн Фінн, і навіть маю здогадку, де папери. Останнє, звісно, це лише здогадка, але в мене таке відчуття, що вона виявиться слушною. У будь-якому разі, я вкладаю її до листа в запечатаному конверті, якщо вже такі справи. Прошу вас не відкривати його до останнього моменту, тобто до опівночі 28-го. У ту мить ви зрозумієте чому. Бачте, я з’ясував, що та звістка про Таппенс теж фальшива, і вона не більша потопельниця, ніж я. Мої доводи такі: останній шанс для них — дати Джейн Фінн утекти, сподіваючись, що вона симулює втрату пам'яті та, щойно вважатиме себе вільною, одразу побіжить до схованки. Звісно, для них це страшенний ризик, адже вона все про них знає — та вони відчайдушно прагнуть заволодіти тим договором. Але якщо знатимуть, що ми знайшли папери, життя обох дівчат не триватиме й години. Я повинен спробувати знайти Таппенс, перш ніж Джейн утече.
Мені потрібна копія тієї телеграми, яку надіслали Таппенс до «Рітцу». Сер Джеймс
Піл Еджертон казав, ви зможете влаштувати це для мене. Він страшенно розумний.
І останнє: будь ласка, нехай за тим будинком у Сохо стежать день і ніч.
Щиро Ваш та ін., Томас Бересфорд
Прем’єр-міністр підняв очі.
— Вкладений конверт?
Містер Картер сухо всміхнувся.
— У банківському сховищі. Я не ризикуватиму.
— А ви не вважаєте... — Прем’єр-міністр завагався на мить. — Що краще б відкрити його зараз? Розумію, документ треба захистити — тобто, за умови, що здогадки цього молодого чоловіка виправдаються, і негайно. Але можна зберегти те, що ми його відкриємо, у повній таємниці.
— Невже? Я так не вважаю. Навколо нас шпигуни. Щойно про це стане відомо, я не дам і цього... — він клацнув пальцями, — за життя тих двох дівчат. Ні, хлопець мені довірився, і я його не підведу.
—Добре, добре, тоді зупинимось на цьому. Який він з себе,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
