Читати книжки он-лайн » Гумор 😂🤣🃏 » Матір, Кайла Броді-Тернер

Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

50
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 75
Перейти на сторінку:

–З тобою все гаразд?– поцікавився Кріс, обійнявши мене.

– Ти просто не уявляєш собі, як я зараз щаслива. Це все... це просто неймовірно. Ти бачив цю картину? Ти просто... вона ніби захоплює тебе, ніби з'їдає повністю. А та? Ти знаєш її історію? Ти не уявляєш, в яких умовах вона була написана! Та, тут усе просто шедеврально... ти відчуваєш це? Такий піднесений стан, я ніби відокремилася від тіла, просто... О, боже, це там що, Моне? О, боже! Ходімо, швидше! – хапаючи його за руку, крикнула я.

Він глянув на мене, якось заворожено і посміхнувся, хитаючи головою.

– Я кохаю тебе.– сказав він, не змінюючи виразу обличчя, ніби пробуючи ці слова на смак.

Я посміхнулася. Він сказав це вперше, я підвелася навшпиньки і поцілувала його.

Велла вирішила тримати мене в курсі стану своєї ноги. Вона щодня вела звіт із фотографіями про те, як вона почувається, як рухається і як саме в неї болить нога. Я чотири рази прокляла той день, коли вирішила прогулятися парком.

Кріс відволікав мене від моєї злості. І Олівера він любив. З ним мені було легко. Перші два місяці наших стосунків минули легко, і разом із ними наближався день, якого я боялася і намагалася викинути з голови. День, коли Ві вплете мене, як подружку нареченої, у підготовку до її тупорилого весілля. Ми тиждень вибирали місце весілля, зупинилися на їдальні при якомусь коледжі, потім квіти, зупинилися на якихось кольорах, назва яких вилетіла з моєї голови. І ось він апогей ідіотизму – вибір вінчальної сукні. У салоні їй, природно, жодна сукня не сподобалася. Чесно кажучи, і персоналу магазину не подобалася Ві, вони всі пронизували її поглядом, проколоту губу, брову і підборіддя, темно–коричневі змазані губи, смоукі айз, веселкове волосся, різнокольорові тату на руках, плечах, шиї та стегні. Я так і бачила, як продавчинь душить питання, чи повнолітня вона. Хоча Ві це не хвилювало, вона прийшла цілеспрямовано за послугами швачки, а не консультанта. Коли її обміряли, вона підійшла до швачки, і, діставши зім'ятий брудний білий аркуш, сказала:

– Я хочу таку сукню.

Вона поклала аркуш на стіл. Швачка розгорнула його, і я побачила свій дитячий малюнок. Я впізнала його з першої секунди. Аркуш був багато разів складений і трохи брудний, фігура–еталон була намальована трохи непропорційною, але сукню я намалювала до найдрібніших деталей. Я відчула гнів, він закіпав у мені, поколюючи десь у кінчиках пальців. Це мило? Це данина мені? Це має мене потішити? Не поспішайте називати мене скотиною, ви зовсім не знаєте мою сестру.

– Звідки в тебе цей малюнок? – запитала я, намагаючись не видавати гніву з перших секунд. – Я думала, я його загубила.

– Я його стягнула в класі третьому. – ніби між іншим, сказала вона.– Ти тримала цей малюнок у блокнотику з метеликами.

Чесно кажучи, років після шістнадцяти, я не дуже вірила, що взагалі колись вийду заміж. Зате до цього продумувала весілля до дрібниць. У мене була модель сукні, модель туфель, вибір фати з трьох варіантів. До всього додавалися клаптики тканин, які я знаходила у бабусі, з журналу я навіть вирізала зачіску, яку мені б хотілося. Я знайшла в журналі гарно прикрашений зал, і навіть розписала куди, і хто розсядеться. Я склала меню і навіть плейлист для квартету. Я навіть дизайн обручок придумала. Усе це було в моєму блокнотику з метеликами, з якого Вероніка і свиснула мою сукню. Я тоді дуже засмутилася, бо як не старайся, а повторити один в один не вийде. А тепер через, понад тринадцять років, я дізнаюся, що вона вкрала цей малюнок. Тепер вона дала його швачці. І ось через кілька днів їй викроїли силует, про який я мріяла з семи років. Через кілька тижнів сукня буде готова. Я навіть не знаю, як я маю почуватися. Я поділилася своїми відчуттями зі своїм хлопцем, і замість заповітного "о, мила, не засмучуйся, ти королева моїх мрій", я чую, що?

– Заздрість? Ти серйозно? – все в мені кипіло, я мріяла запустити в нього графин, з якого щойно відпила мімози.

– Ну, для вас дуже важливо не бути однаковими, хіба ні? – запитав він, дивлячись на мене.

– Так, для НАС це важливо! Але до чого тут заздрість? – я виписувала вісімки, крокуючи кімнатою від підвіконня до дивана. – Вона сперла сукню моєї мрії. А я навіть якщо колись і вийду заміж, то що, мені відмовитися від своєї мрії? Схоже, що так. Бо коли я почну шити свою, вона буде нести щось на кшталт: "а, це ти таку як у мене будеш шити?". І що потім, у піжамі виходити? Інші моделі мені не подобаються.

– Ну, ти знаєш, для мене ти і в піжамі богиня.

– Будь–якій дівчині хочеться вбратися і бути красивою. Таким, як Ві, особливо. Вона закомплексована, і ні, це не моя вина.

Він зупинив мене і посадив собі на коліна.

– Кохана, на ті гроші, які йдуть на безглуздий банкет з однаковими тостами й піснями і на двісті нікому непотрібних гостей, краще поїхати кудись до моря або в Париж, розписатися там, провести медовий місяць, а по поверненню зібрати найближчих і посидіти десь у кав'ярні просто за солодким столом, відсвяткувати. Так, для кого вбиратися? Для тебе, мене і священика? Усе в тебе буде, але не так, як у всіх, бо ти не така, як вони усі. Не думай про це.

Він поцілував мене у скроню. Я задумалася. Він має рацію, і мені справді трохи полегшало, але гіркуватий присмак відрази й образи залишився десь глибоко. Кріс умів заспокоїти, він спокійний і вміє втихомирити мою істерику, поділитися спокоєм. Ідеальний баланс.

1 ... 49 50 51 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матір, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матір, Кайла Броді-Тернер"