Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І, звісно, ми не забули про жезл. Це, до речі, друга причина, чому я тебе викликав. Підготуй ідею для свого жезла — і ми вирушимо до Гільдії магів, щоб оформити замовлення.
Ідея свого жезла давно визріна в голові Дарка. Він добре розумів: поки що не міг використовувати манасфери постійно, а отже жезл має бути не тільки інструментом для заклять, а й зброєю в ближньому бою.
Тому його вибір був чітким: міцний сталевий жезл, здатний витримувати удари. Камінь на вершині мав бути обраний серед тих, що добре проводять його стихії — воду, вогонь і землю, з якими Дарк вже встиг показати себе на турнірі.
Сам камінь повинен бути надійно захищений. Дарк уявляв його оточеним з боків металевими “пір’їнами”, що створювали би подібність до бойового пернача. Такий жезл міг би з легкістю служити як магічним знаряддям, так і смертельною зброєю.
***
Наступного дня Дарк разом із директором вирушив до порталу, що вів у Гільдію магів. День був похмурий, ніби сам світ намагався застерегти його перед майбутніми випробуваннями. Але Дарк ішов упевнено, стискаючи кулак, в якому вже народжувалась мрія про власний жезл.
Летючий острів, на якому розташовувалася Гільдія магів, був найбільшим з усіх. Дарк очікував побачити просту величну будівлю, але реальність перевершила очікування: перед ним розкинулось ціле місто, що пливло високо в небі.
Архітектура тут не піддавалася жодній логіці: будівлі різних стилів, форм і культур перепліталися між собою, утворюючи химерний лабіринт. І це не дивувало — на цьому острові жили і працювали найкращі у своїй справі маги, ковалі, алхіміки, рунники з усього світу, кожен приносив сюди частинку своєї батьківщини.
Подорож серед цих строкатих кварталів закінчилася біля однієї з будівель, яка виглядала значно простіше — кузні. Це була саме та кузня, яку Дарк завжди уявляв у своїх мріях про фентезі: величезне ковадло, механічний молот, розжарений горн, безліч інструментів і важкі пахощі металу й вогню.
І, звісно ж, сам майстер.
Дворф-коваль, як пояснив директор, був не тільки визнаним ковалем, а й майстром рун і спеціалістом по роботі з насиченими магією металами.
— Ласкаво просимо! — пророкотав дворф, хоча тон його голосу більше нагадував “Чого приперлися?”
Він оглянув гостей і, звузивши очі, додав:
— О, Калеріс, давно тебе тут не видно було. Тільки не кажи, що зламав посох, що я тобі кував.
— Звісно ж ні, — посміхнувся директор. — За кого ти мене тримаєш? Я тут з переможцем турніру. Гільдія оплачує йому жезл.
— А, чув про це. То це він? Не дуже… — пробурмотів дворф, оцінюючи Дарка, а потім хмикнув. — Ну, що бажає наш чемпіон?
— Сталевий жезл, що добре витримує високі температури. Камінь — обсидіан. І стальні пір’їни навколо, щоб можна було використовувати як булаву, — чітко відповів Дарк.
Дворф підняв брову.
— Серйозно? Хех, цікава в тебе голова. Гаразд. Але скажу чесно — матеріали не з дешевих. Разом із роботою вийде 16 золотих. Гільдія покриває 10 золотих, плюс знижка для учнів на першу покупку — ще мінус три. Тобто потрібно ще три золотих. Маєш?
Директор Калеріс втрутився раніше, ніж Дарк встиг відповісти:
— Я доплачу. Вважаю це малою компенсацією за ту ситуацію з вовкулакою. Все-таки ти ризикував життям через наші прорахунки.
— Чудово, — кивнув дворф. — До завтра підготую документи на замовлення.
Він різко розвернувся до ковадла і, навіть не озираючись, кинув на прощання:
— А тепер, якщо більше нічого не треба — до побачення. Роботи в мене повно.
***
Цього вечора Дарк зустрівся з Ерріс та Ліанною на звичному місці — вечірні тренування скасовувати не варто.
Помітивши його, Ерріс радісно помахала рукою. Ліанна, яка саме тренувалася з мечем, спокійно повернула його в кобуру і теж підійшла.
Ліанна сказала перша:
— Вітаю! Вже всі знають, що ти переможець турніру. Після такого шоу про тебе ще довго пам’ятатимуть. Переможець турніру, на якого напав вовкулака… Де б ти не з’явився, завжди опиняєшся в центрі уваги.
Дарк злегка знизав плечима:
— Я не спеціально.
Ліанна посміхнулась і продовжила:
— До речі, нам виплатили премію за знищення вовкулаки — по три золоті кожному.
Почувши це, Ерріс трохи похмурішала:
— Я от думаю… Може, йому можна було якось допомогти? Він був неприємним, так, але ж усе-таки людина…
Дарк спокійно відповів:
— Я обрав у якості одного з предметів “Природу проклять” саме на такі випадки. Повір, я відчув його прокляття. Це була неймовірна сила. Схоже, він добровільно прийняв його. Там уже не залишилося людини.
— А… ну тоді добре, — полегшено зітхнула Ерріс.
***
Наступного дня, після заняття з елементалізму, всю компанію попросили затриматися.
Професор, тримаючи в руках кілька сувоїв, розпочала:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley», після закриття браузера.