Читати книгу - "Малиновий пелікан"

поспішив, щоб мене не перервали. Після цього запала мовчанка. Мій співбесідник дивився на мене важким поглядом з-під брів. Брови в нього були густі, кущасті, вони ворушилися і, як мені здалося, кожна волосинка ворушилася окремо, наче лапки кліща. Наша мовчанка була довгою, важкою і навіть зловісною. Мій співбесідник, здавалось, думає якусь важку думу. Але раптом він зробив відразу глибокий видих без вдиху і наче викинув із себе щось гнітюче. Наче скинув важку ношу і раптом сказав, зобразивши певний подив:

– А як же рівність?

– Я не зрозумів. Це ви про що?

– Ви ж, я чув, за рівність виступаєте, а де вона у ваших судженнях ця рівність, коли ви так погордливо заявляєте, я, мовляв, цар природи, а він усього-на-всього, як ви кажете, комашка.

Я в житті чував багато нісенітниць, але такої…

– Про що ви кажете, – розпочав я, намагаючись схилити його до логічного мислення. – Я, зрозуміло, за рівність, справедливість і ніс ні перед ким не задираю. Але я кажу про рівність у людському суспільстві. А яка може бути рівність між дрібною комахою і вищою істотою, єдиною, створеною Богом за своїм образом і подобою?

– Вища істота, – насмішкувато повторив співбесідник. – Створена за образом і подобою. Та хто це вам сказав? Яка самовпевненість! Якщо ви думаєте, що Бог створив вас за своїм образом і подобою, значить, Він у свою чергу подібний до вас?

– Авжеж, саме так.

– Неймовірна самовпевнена глупота. Ось ви знаєте, що один чеський письменник міркував так. Якщо Бог схожий на людину і має таку саму анатомічну будову, зокрема, має рот і зуби, що він ними робить? Пережовує і ковтає їжу. Тоді варто припустити, що в нього є і шлунок, який перетравлює їжу. А результат перетравленої їжі – це що? І через що це виходить?

– Не смійте! – закричав я. – Те, що ви кажете, святотатство.

– От-от, саме цього слова я від вас чекав. Але майте на увазі: всіляка вартісна думка, додумана до кінця, приведе до висновку, який ви назовете святотатством. А якщо я свої роздуми про вашого Бога продовжу і припущу за вас, а не за себе, що якщо він створений за образом і подобою, значить, мусить бути наділений усіма вашими слабкостями і вадами, усіма підлими властивостями вашої натури.

– Моєї натури?

– Не вашої особисто, а вашої, як це ви називаєте, людської.

– Я зрозумів. Але чому ви кажете вашої, а не нашої? Ви самі що, себе до людської породи не зараховуєте?

Вочевидь, моє запитання його якось так знітило, але й насмішило одночасно. Він захихикав дивно скрипуче і неприємно, при цьому поширюючи відразливий запах клопа. Доречно сказати, в нас чомусь вважається, що коньяк тхне клопами. Це ні чим не обґрунтована дурниця. Коньяк пахне коньяком, а клопами тхнуть тільки клопи. Від лікаря поширювався саме запах клопа, а не коньяку, що мені здалося дивним. Запах коньяку не видався б мені дивним, знаючи звичай наших пацієнтів розраховуватися з лікарями за надані ними медицинські послуги саме цим алкогольним напоєм.

– У якомусь розумінні, – сказав він, подумавши, – у якомусь розумінні я себе до всього живого зараховую, от від імені усього живого й запитую. Звідкіля у вас така зарозумілість, що Бог обов’язково має бути схожим на вас?

– А на кого ще йому бути схожим? Не на кліща ж, Господи прости.

– А чому б і ні?

До цього я розмовляв з ним ввічливо й обережно, боячись розгнівати його чи образити. Бо якось все-таки залежав від нього. Але коли дійшло до таких богохульних, скажу відверто, припущень, тут я вже ніяк змовчати не міг.

– Стоп, стоп! – сказав я. – Ви вже даруйте, пане лікарю, але я б від таких висловлювань утримався. Майте на увазі, що нашим суспільством такий хід думок сприймається дуже болюче. Хіба можна Всевишнього порівнювати з якоюсь жалюгідною комахою?

– З жалюгідною комахою, – повторив лікар, зітхнувши. – Але з вашої людської точки зору ця комаха може бути жалюгідна, а для Всевишнього, можливо, ви така сама жалюгідна комаха і не більше того. Ви скажете, і це святотатство. Але будь-яка вільна думка призводить до того, що ви називаєте святотатством. І я для вас, напевне… як це ви називаєте? Святотатник?

– Святотатець, – поправив я.

– Святотатець тільки тому, що міркую власною головою і насмілююсь дещо піддавати сумніву. Маю право сумніватися в чому завгодно, навіть в тому, що не підлягає жодному сумніву. В тому, що Земля кругла, вода рідка, цукор солодкий, а людина походить від мавпи. Маю право сумніватися, маю право вірити, маю не вірити. Я не виключаю того, що є Хтось, хто якимсь чином керує усім вселенським борделем, але можу припустити, не стверджувати, зауважте, а тільки припустити, що для керуючого Всесвітом ми, істоти, котрі живуть на нашій планеті, люди, кліщі, та хоч і блохи, не більше ніж жалюгідні комахи. Ба навіть і вся планета… Варто поглянути на неї з середньокосмічної відстані, ви цю пилину ні в який мікроскоп не розглянете. А що стосується самого Керуючого, так це тільки ваш недорозвинутий розум, ваша безглузда зарозумілість і вбога ваша фантазія можуть навести на думку, що Він, творець і володар усього Всесвіту, схожий на вас. Він, можливо, схожий на хмару, на Чумацький Шлях, на грім і блискавку, на пахощі квітучого бузку, на щось неуявне, а скоріше за все ні на що. Якби я думав, що Він дійсно є, я припустив би, що Він, скоріш за все, невидимий, нечутний, невідчутний. Ви не бажаєте признати можливе своє походження від мавпи, але для Бога, якщо ви в нього справді вірите, погодьтесь, нічого неможливого нема. А раптом він витворив вас не від мавпи навіть, а від чогось, як на вашу думку, нижчого, від того ж кліща, в якого заклав механізм еволюції? А звідкіля ви знаєте, що ви не просто самовідтворюючі роботи, створені вищими істотами з біологічних кліток? Ось вас зібрали, як фігурки з конструктора, і ви забігали, стали щось там винаходити, творити і думаєте, що це ви самі бігаєте, винаходите, створюєте. А насправді це Хтось грається в вас, як в олов’яних солдатиків. Розставляє по ранжиру, наділяє кожного якимись властивостями: цей нехай винаходить, цей творить, а ці нехай так і будуть солдатиками і нехай стріляють один в одного. І всі ці війни для Нього всього лише, як для наших дітей комп’ютерні стрілялки, рольові ігри. Ви обурюєтесь тим, що в суспільстві, де ви живете, немає рівності. Але ж ви піклуєтеся лише про рівність