Читати книгу - "Чотири після півночі"

нахнюпленим обличчям. Він не може дозволити їм здійняти тривогу. Це буде дуже погано.

Креґ, не відриваючи очей від постатей, що наближалися, позадкував від кривавої плями на килимі, де він перед цим лежав. Йому було нестерпно, як швидко слабшає світло.

На стійці ліворуч від касового апарата стояли горщики зі столовим знаряддям, але все там було отим пластиковим лайном, йому воно не годилося. Креґ прослизнув поза касовий апарат і побачив там дещо краще: на обробній дошці біля гриля лежав різницький ніж. Схопивши ніж, він присів за касовим апаратом, спостерігаючи, як вони наближаються. З якоюсь особливою, тривожною цікавістю він дивився на маленьку дівчинку. Це дівчисько багато знало… занадто багато, можливо. Питання в тому, до чого воно дійшло з цим його знанням.

Це було дійсно дуже цікавим питанням.

А хіба ні?

12

Нік перевів погляд з Алберта на Боба:

— Отже, — промовив він. — Сірники ожили, а світле пиво — ні. — Він відвернувся, щоб поставити склянку з пивом на поличку. — Що це озна…

Зненацька на дні склянки нізвідки вибухнула маленька грибоподібна хмарка бульбашок. Вони стрімко здіймалися вгору, поширювалися і вибухали на поверхні, формуючи тонку шапочку піни. Нік вирячив очі.

— Очевидно, — сухо промовив Боб, — потрібна хвилина чи дві, щоби деякі речі підтягнулися. — Він узяв склянку, випив до дна, поплямкав губами. — Пречудове, — зазначив він. Усі задивилися на багатошарове мереживо піни всередині склянки. — Можу сказати, що, поза всякими сумнівами, це склянка найсмачнішого пива, яку я бодай колись випив у своєму житті.

Алберт налив у склянку ще пива. Цього разу воно лилося вже пінним; шапочка перелилася через вінця, і піна стікала по боках. Склянку взяв Браян.

— Ви певні, що хочете це випити? — запитав Нік, вишкіряючись. — Хіба не ваша з колегами примовка: «тут пляшка, там штурвал — добовий інтервал»?

— На випадок подорожей крізь час дія цього правила призупиняється, — відповів Браян. — Можете перевірити. — Він перехилив склянку, випив і голосно розреготався. — Ви праві, — сказав він Бобу. — Це збіса найкраще пиво, яке мені бодай колись траплялося. Скуштуйте пепсі, Алберте.

Алберт відкрив бляшанку, і всі почули знайоме «пах-хіссс» — базовий елемент сотень рекламних роликів газованих напоїв. Хлопець зробив щедрий ковток. Коли він опустив бляшанку, на губах його грала усмішка… але в очах стояли сльози.

— Панове, пепсі-кола також сьогодні дуже смачна, — промовив він афектованим голосом метрдотеля, і всі почали сміятися.

13

Дон Ґефні наздогнав Лорел і Дайну, якраз коли вони входили в ресторан.

— Я подумав, буде краще… — почав він і затнувся. Роззирнувся. — От лайно. Де він?

— Я не… — почала Лорел, але тут же поруч з нею озвалася Дайна:

— Тихше!

Її голова повільно оберталася, наче пошуковий прожектор з вимкнутою лампою. На якусь мить у ресторані завмерли геть усі звуки… принаймні ті звуки, які могла почути Лорел.

— Там, — нарешті промовила Дайна і показала в бік касового апарата. — Він ховається там. За чимсь.

— Звідки ти знаєш? — запитав Дон зсохлим, нервовим голосом. — Я не чую ні…

— Я чую, — спокійно сказала Дайна. — Я чую його нігті на металі. І чую його серце. Воно б’ється дуже швидко і дуже важко. Він на смерть переляканий. Мені його так шкода.

Раптом Дайна звільнила руку з пальців Лорел і рушила вперед.

— Дайно, ні! — верескнула Лорел.

Дайна на звернула уваги. Вона йшла до касового апарата, простягнувши руки, нашукуючи пальцями можливі перешкоди. Тамтешні тіні, здавалося, тягнуться до дівчинки, огортають її.

— Містере Тумі? Вийдіть, будь ласка. У нас нема наміру завдавати вам шкоди. Прошу, не бійтеся…

Якийсь звук почав здійматися з-поза касового апарата. То було тонке, пронизливе голосіння. То було якесь слово чи щось, що намагалося бути словом, але не мало сенсу:

— Тиііііііііі!

Креґ постав з-за своєї схованки — очі палають, різницький ніж піднятий, — раптом розуміючи, що це вона, вона одна з них, там, під тими темними окулярами, вона, одна з них, вона не просто ленґоліер, а передовий ленґоліер, та, яка скликає інших, скликає їх своїми мертвими сліпими очима.

— Тиііііііііі!

З тим самим вереском він кинувся до неї. Дон Ґефні відштовхнув Лорел собі з дороги, майже збивши її з ніг, і стрибнув уперед. Він діяв швидко, але недостатньо швидко. Креґ Тумі був божевільним і сам рухався зі спритністю ленґоліера. Він кинувся до Дайни скаженим спуртом. Прожогом — не те слово.

Дайна не зробила жодної спроби ухилитися. Вона вдивлялася зі своєї темряви в його темряву і тепер розвела руки, немов, щоб обійняти його, втішити його.

— Тиііііііііі!

— Усе гаразд, містере Тумі, — промовила Дайна. — Не бійте…

І тоді Креґ втопив різницького ножа їй у груди і кинувся повз Лорел у термінал, не перестаючи верещати.

Дайна якусь мить стояла на місці. Її руки знайшли дерев’яну колодку, що стирчала з переду її сукні, пальці дівчинки запурхали по держаку, вивчаючи його. Потім вона повільно, граційно опустилася на підлогу, перетворюючись на ще одну тінь серед темряви, що зростала.

Розділ 7

Дайна в Долині Тіней. Найметкіший тостер на схід від Міссісіпі. Наввипередки з часом. Нік приймає рішення.

1

Алберт, Браян, Боб і Нік передавали один одному сендвіч з арахісовим маслом і джемом. Кожний вкусив по два рази, і сендвіч зник… але поки той існував, Алберт думав, що ніколи в житті ще його зуби не вганялися в такий чудовий наїдок. У нього прокинувся шлунок і негайно почав вимагати добавки.

— Я думаю, нашому лисому приятелю містеру Воріку цей феномен сподобається найбільше, — сказав Нік, дожовуючи. Він подивився на Алберта. — Ви геній, Козирю. Ви ж це самі знаєте, чи не так? Не що інше, як чистий геній.

Алберт щасливо зашарівся.

— Та нічого особливого, — мовив він. — Усього лиш трішки того, що містер Дженкінс називає дедуктивним методом. Якщо два потоки, які течуть у різних напрямках, сходяться, вони змішуються й утворюють вир. Я побачив, що сталося з сірниками Бетані, і подумав, що щось подібне може відбуватися тут. А потім була та яскраво-червона сорочка містера Ґефні. Вона почала втрачати свій