Читати книгу - "Чорний альбатрос"

я приймаю непотрібні речі. Але, наскільки я розумію, у вас нічого зайвого немає. Так що навряд чи я можу бути вам чимось корисний.

Троян стис зуби. Невже злодюжка обвів їх навколо пальця й притяг до простого лахмітника.

— А як щодо здійснення бажань? — прямо запитав Троян.

— Хто вам про це сказав? — запитанням на запитання відповів міняйло.

— Розбійник на ім'я Гнус.

— Пам'ятаю, пам'ятаю, — закивав міняйло. — Він побажав незліченного багатства. Сподіваюся, він не ображається і його бажання здійснилося?

— Так, тільки він не встиг витратити ані копійки, — сказав Троян.

— Буває,— з удаваною скорботою зітхнув власник крамнички.

— А чи буває, щоб бажання здійснилося, і залишалося досить часу, щоб ним насолодитися? — поцікавився Троян.

— Усяке буває. Усе залежить від бажання.

— Мені б помолодшати, — устряв Прошка.

— Це не до мене. Я не чарівник і не можу повернути час назад. Я всього-на-всього міняйло.

І бажання, і час — це енергія, тільки в різних формах. Я міняю одне на інше. Але тобі я допомогти не можу. У тебе просто немає часу, щоб оплатити твоє бажання, — розвів руками дідок.

Прошка знітився. Надія повернути собі колишній вигляд танула з кожним днем. Уже якщо навіть міняйло не може йому допомогти, то справи зовсім кепські.

— А якщо я бажаю потрапити в інший світ. Скільки ти з мене візьмеш? — прицінився Троян.

— Анітрошки, — захитав головою міняйло.

— Анітрошки? — перепитав Троян, думаючи, що не розчув. — Я правильно зрозумів? Ти не візьмеш із мене нічого?

— Цілком правильно, — дідок кивком підтвердив свої слова.

Троян вирішив не уточнювати, за що йому така честь. Поки міняйло не передумав, він вирішив одержати від нього все, що можна.

— Я хочу потрапити у світ людей, — зажадав він.

— Наскільки я знаю, для цього потрібно завести два годинники, — хитро примружився міняйло.

— А хіба не три? — здивувався Троян.

— Один уже заведений. Він іде й відраховує час.

Новина вразила Трояна, як грім серед ясного неба. Виходить, дівчисько таки відшукало й завело один годинник! Його пробрав холодний піт. Якби вони не потрапили до міняйла, ця пронира, мабуть, залишила б їх із носом. Намагаючись не показати свого сум'яття, він підкреслено спокійно сказав:

— Тим краще. Тобі менше роботи. Заведи ті, що залишилися.

— Боюся, що ти неправильно витлумачив мої слова. Я не обіцяв виконати твоє бажання. Я сказав, що нічого з тебе не візьму. Немає оплати, немає й бажання, — спокійно пояснив дідок.

— Але чому?!

— Тому що я не беру фальшивої валюти.

Троян сполотнів. Тепер до нього дійшов зміст слів про те, що прийшли двоє старих і двоє юнаків. Міняйло прекрасно бачив за зовнішнім фасадом те, що ховається усередині. Перед його проникливим поглядом Троян постав не юнаком, а давнім дідуганом.

Зате Прошка нічого не зрозумів.

— Чому фальшивої? — здивовано запитав він, переводячи погляд із товариша по нещастю на дідка.

Троян не збирався розкривати перед Прошкою всі карти. Колишній Верховний Чарівник побоювався, що міняйло прохопиться, тому схопив Прошку за руку й потяг до виходу.

— Пішли. Нема чого наполягати, якщо з нами не хочуть мати справу.

Власник крамниці з усмішкою дивився їм услід. Він не збирався викривати давнього дідугана, що виряджався під хлопчика. Міняйло волів не пхати носа в чужі справи. Але Прошка вперся.

— Зажди, — він повернувся до міняйла. — У мене є ще одне бажання. Може, мені вистачить часу, щоб розплатитися.

Брови хазяїна крамниці в німому питанні здійнялися вгору. Троян напружився, чекаючи підступу. Прошка глибоко зітхнув, начебто востаннє, і випалив:

— Разом із нами дівчинка була. Марика. Можна довідатися, як вона? Чи жива? Чи здорова? Чи все в неї добре?

— Думаю, з нею все в порядку. Вона нині ранком була тут, — відповів міняйло.

— Що?! — закричав Троян. — Що вона побажала?!

— Нічого.

— Зовсім нічого? — розгубився Троян.

— Абсолютно нічого, — підтвердив міняйло.

Троян зітхнув із полегшенням, а Прошка посміхнувся беззубим ротом:

— Ну, що ж, тепер і помирати не шкода. Скільки там мені залишилося?

— За інформацію я плату не беру, — холодно сказав хазяїн крамниці.

— Он як? Може, тоді підкажеш, де шукати нещасні годинники? — запитав Троян, не сподіваючись на прихильність міняйла.

Усупереч його побоюванням, дідок відповів:

— Я знаю, де перебуває тільки один годинник. Про інший мені нічого не відомо.

— Скажи хоча б про один, — нетерпляче поквапив його Троян.

— Будь ласка. Потрібно вийти з міста через східні ворота і йти по дорозі, нікуди не звертаючи. Дійдете до дзеркала, що відбиває суть речей. Якщо пройдете крізь нього, побачите годинник.

— Як же можна дзеркало наскрізь пройти? Розбити, чи що? — поцікавився Прошка.