Читати книгу - "Вогонь до вогню"

в горлі все не щезла. Чи не захворів він, бува? Тільки цього ще не вистачало!

— Мабуть, ви всі вже знаєте, що князь київський навесні посилав посольство на чолі з князем канівським до очаківського хана Хаджибея. Задачею посольства було не лише дізнатися про наміри Ногаєвих нащадків щодо київського та інших новостворених Литвою князівств, а й розвідати їх військову міць. І мушу сказати, що князь канівський зі своїм завданням упорався блискуче. Знає він і про те, які сили знаходяться в розпорядженні кримського хана Мамая.

І великий князь кивнув головою, дозволяючи Боброкові говорити.

— Дякую, великий княже, — відказав Боброк. — Я зустрічався з очаківським і буджацьким ханами і переконався: того, що трапилося з колишнім князем київським Федірком, вони більше не допустять. А не вступилися Ногаєвичі за нього лише тому, що Федірко більше тягнувся до лівобережних улусних ханів, аніж до Хаджибея з Котлабугою.

— Отже, будь-який наш поступ на південь викличе збройний спротив Ногаєвих нащадків, — зауважив Кейстут. — Чи, може, я помиляюся?

— Ні, княже, — відказав Боброк. — Додам лише, що так само вчинить і беклербек Мамай, коли ми підемо на нього.

— Зрозуміло. А які зараз між ними стосунки?

— Майже такі, як і сім років тому, коли кримська і перекопська орди отримали нищівну поразку від Ногаєвичів. Наскільки я зрозумів, Хаджибей та його брати не припускають навіть думки про злуку з Мамаєм. Більше того, якби ми стали на котору з беклербеком, вони навіть пробачили б той ясир, якого їм не віддають князь волинський та князь київський.

— Вони і так його не побачать, — буркнув Любарт.

— Отже, коли ми підемо на Мамая, Ногаєвичі палиці в колеса нам ставити не будуть, — сказав Кейстут. — А коли навпаки?

— Те ж саме. Мамай брав участь у тій битві. І хоча виявив при цьому велику мужність і стійкість, все ж вважає, що Ногаєвичі завдали поразки саме йому, а не ханам кримському та перекопському, у яких він тоді був лише темником.

— Отже, нам є кого вибирати в супротивники, — сказав Коріят. — А як ти, княже, оцінюєш силу Ногаєвичів?

— Ногаєвичі стали ще сильнішими, ніж були сім років тому.

— Чому ти так вважаєш?

— Відділившись від Орди, вони тепер покладаються лише на свої сили. Тому не пропускають жодної нагоди збройно допомогти тому чи іншому сусідові, отже, вони постійно вправляються в ратній справі… — Боброк скоса глянув на Любарта.

— Добре б’ються, — визнав той. — Ні угнатися за ними, ні втекти від них неможливо.

— Саме так, — згодився Боброк. — Хаджибей показував посольству один зі своїх туменів. У мене склалося враження, ніби той тумен складається не з десяти тисяч воїв, а всього лише з однієї людини, наскільки його дії були стрімкими, чіткими й несподіваними. Проте Хаджибей не приховує, що тумени Котлабуги ще вправніші.

— І скільки людей вони можуть виставити супроти нас? — продовжував допитуватися Коріят.

— Тисяч до ста, — відказав Боброк. — А то й більше.

Князі завмерли. Їм, котрі рахували свої дружини на тисячі, а то й сотні, така цифра здавалася неймовірною.

— А ти правильно порахував? — поцікавився Кейстут.

— Давайте робити це разом. Мої вивідники казали, що сім років тому в очаківській орді було тридцять тисяч димів і кожен з них мусив виставити одного воїна. Сьогодні таких димів у Хаджибея за сорок тисяч. Збільшилася орда за рахунок полонених і тих, хто сім років тому, одразу по битві, добровільно перейшов на бік Хаджибея. Набрала сили також буджацька орда. Котлабуга сьогодні має до трьох туменів. Мало того, буджацький хан дуже заприязнився з турецьким візиром, і той пообіцяв йому будь-якої хвилини прислати на поміч двадцять, а то й тридцять тисяч яничарів, перед якими сьогодні тремтять найсильніші держави світу, Тож коли ми вирішимо щось робити, то треба діяти блискавично, аби Ногаєвичі не встигли скористатися тією допомогою.

— Ти ще про Солтана нічого не сказав, — нагадав Любарт.

— Подільський хан може виставити щонайменше п’ятнадцять тисяч кінних і тисяч з десять піших ханських людей.

— За потреби він може виставити й більше, — відказав Любарт. — Мої вивідники вважають, що лише кінних у Солтана набереться два тумени. І піших тисяч із п’ятнадцять.

— Це князь Боброк навмисне применшує сили Солтана. Аби ми не так злякалися, — пожартував князь брянський, проте цей жарт не викликав жодної посмішки.

— То що ж воно виходить, — обвів князів примруженими очима Коріят. — На нас має посунути щонайменше сто тисяч татар. Чи не так?

— Не посунути, а налетіти, мов яструби, — поправив його Любарт. — Ти ще не бачив, які вони в ділі.

— Зате я їх бачив, — відгукнувся Дмитро брянський. — Нічого особливого.

— Не кукурікай раніше часу, — стримав його Андрій полоцький. — Сам же казав, що мав п’ять тисяч раті, а їх було всього дві тисячі. Княже Боброк, а чи можеш ти сказати, скільки туменів у Мамая?

— По ордах чи загалом? — поцікавився Боброк.

— Краще бий вже зразу — називай загалом.

— Під рукою у беклербека Мамая може бути не менше восьми туменів.

— Теж не жарти, — зітхнув князь полоцький. — І все ж краще мати справу з ним, ніж з Ногаєвичами.

— Це не зовсім так, княже, — заперечив Боброк. — Звісно, сили в нього менші. Проте коли ми здолаємо його, то ризикуємо опинитися межи двома