Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

вулиці, перебиралася з однієї орендованої кімнати в іншу, продаючи наркотики, крадучи і проституюючи. Місяці, які Ньєвес провела в реабілітаційній клініці, результату не дали, вона вернулася до попереднього життя, ще самотніша і нещасніша.

— Я б не здивувався, якби Санторо був її сутенером, — сказав нам детектив.

— Присягаюсь, він про це пошкодує! — вигукнув Хуліан, перемінившись на лиці.

Хуліан запросив мене і Ньєвес пожити в «Сізарс-­пелас», де я ділила одну кімнату зі своєю порскою донькою, бо вона відмовилася спати в номері-люкс свого батька, де було дві спальні, вітальня, панорамний краєвид на це штучне місто і навіть білий рояль, який, як нам сказали, колись належав тріскучому піаністу Лібераче. Я почувалася скутою в її присутності, винною і присоромленою. Дивилася на себе очима доньки, суворо засуджувала і зневажала. Мене і свого батька вона терпіла лише тому, що могла витягнути з нас гроші, однак я не могла докоряти їй за це, бо мені вистачило тієї поверхневої екскурсії в її світ, аби відчути до неї величезне співчуття. Я віддала би їй усе, що мала в цьому світі, Каміло, якби це чимось допомогло.

Перше, що зробила Ньєвес в готелі, — довго приймала пінну ванну. Я принесла їй чашку чаю і побачила, що вона спить у майже холодній воді. Я допомогла їй вибратись із ванни і, коли збиралась обгорнути її рушником, то побачила на її спині шрам.

— Що з тобою сталося, Ньєвес! — скрикнула я, перелякана.

— Нічого. Просто подряпина, — відказала вона, стенувши плечима.

Вона так і не розповіла, як це трапилось, і так само відмовилася говорити про те, як жила, і про Джо Санторо.

— Мені про нього нічого не відомо, я вже рік його не бачила, — збрехала вона.

У моєї доньки не було нічого, крім торбини з парою штанів, кросівками і косметикою: вона не мала навіть зубної щітки. Поки я намагалася складати їй компанію, чи радше її пильнувати, Хуліан купив валізку і наповнив її дизайнерським одягом з розкішних крамниць на Лас-Вегас-Стріп. То був його спосіб терпіти важкий тягар, що лежав на його серці: витрачати на неї гроші.

Ньєвес залишалася з нами в готелі близько тижня — достатньо для того, аби Хуліан повірив, що може її врятувати, але я не поділяла його оптимізму. Я ясно бачила симптоми, які раніше спостерігала в інших наркоманів: свербіж тіла, безсоння, озноб, судоми, ломоту в костях, нудоту, розширені зіниці, сплутаність свідомості, тривогу. Щойно я втрачала пильність, як Ньєвес вислизала з кімнати і поверталася умиротворена: постачальників не бракувало і вона вміла їх знаходити. Думаю, їй навіть приносили наркотики в кімнату, сховавши їх на таці з їжею чи в пакеті з пральні. Короткочасний перепочинок в «Сізарс-пелас» зненацька закінчився, як тільки вона добула достатньо грошей від свого батька. Вкравши мій годинник, золотий ланцюжок і мій паспорт, вона знову зникла.

Цього разу Хуліан знав, де її шукати, і з допомогою Роя та ще одного чоловіка її по-варварськи — по-іншому це не назвеш — викрали, як уже робили це раніше. Мене він не попередив, бо знав, що я буду проти. Ньєвес надвечір прогулювалася вулицею, коли поблизу спинилася машина і вона підійшла, думаючи, що йдеться про можливого клієнта. Рой і його помічник одночасно вискочили з авто, накинули їй на голову куртку і силою запхали в машину. Вона пручалася, як пійманий звір, але куртка заглушила її крики і ніхто не втрутився, хоча я впевнена, що декілька людей, включно з охоронцями, бачили це видовище: то була година пік в казино і ресторанах.

Батько помістив Ньєвес у психіатричну клініку, розташовану на околицях міста в штаті Юта, де на неї вдягли гамівну сорочку і посадили в камеру з оббитими матрацами стінами. Вона вже була повнолітньою, тож її батько не мав права вдаватися до таких заходів, але для Хуліана не було нічого неможливого, він завжди вмів добиватися своєї мети: іноді за допомогою грошей, іноді — завдяки своїм дивним зв’язкам, які працювали завдяки системі «рука руку миє».

Наступного дня Хуліан розповів мені про те, що зробив, і сказав, що ми можемо вертатися в Маямі, бо Ньєвес уже нас не потребує: клініка нам сповістить, коли її виписуватимуть і ми зможемо за нею приїхати. На той час у нас вже буде план як їй допомогти, спочатку треба вилікувати її від наркотичної залежності. Він знову усував мене з життя моєї доньки.

— Ні, Хуліане. Я зостануся біля неї, — заявила я йому.

Ми, як завжди, посперечалися, але врешті-решт він поступився.

— В такому разі я попрошу Роя, аби він тебе відвіз, не хочу, щоб ти їхала автобусом.

Дві години ми їхали пустельною та спекотною місцевістю — мовчки й обливаючись потом, із навстіж відчиненими вікнами, бо Рой палив одну цигарку за іншою і ми б задихнулися із ввімкненим кондиціонером. Клініка розміщувалася в двоповерховій бетонній будівлі, яка трохи скидалася на монастир; вона стояла посеред садка із кактусів і каміння, оточеного загорожею із дерева й чагарника. Жодного житла поблизу не було, довкіл лише величезна пустеля з піску, каміння і солончаків.

Нас прийняла якась жінка, яка назвалася адміністраторкою, і пояснила мені, що вона може розмовляти про пацієнтку лише із сеньйором Браво, який не залишив жодних вказівок щодо мене.

— Я є матір’ю пацієнтки! — закричала я, готова вчепитися в горло цій гарпії, як зробив би будь-хто із шаленців, які лікувалися в цій клініці.

— Ходімо, Віолето, ходімо: ми вернемося завтра, — попросив мене Рой, обійнявши.

Встромившись носом в його мокру від поту і пропахлу тютюновим димом сорочку, я розплакалася.

Рой знайшов дві кімнати в пансіоні, який пропонував нічліг і сніданок, відправив мене в душ і переодягнутися, а потім відвіз пообідати в ресторан для водіїв вантажівок на узбіччі шосе.

Мені не дозволяли ані побачитися з Ньєвес, ані поговорити з лікарями. Я чекала в приймальному покої від ранку доки мене не виставляли, переконана, що моя донька страждає. Я підозрювала, що замість допомагати їй, метод лікування полягав у тому, аби її карати. Гарпія, побачивши, що я приходжу день за днем, зглянулася наді мною, пригощала чаєм з печивом і розповідала, що Ньєвес спокійна, відпочиває та одужує, але не хотіла пояснити мені, в яких умовах її утримують, чи перебуває вона в ізоляції, можливо, зв’язана й одурманена наркотиками.

— Та що ви таке кажете, пані? Це сучасний заклад, ми не застосовуємо середньовічних методів.

Під час цього довгого й нестерпного чекання поруч мене був несподіваний друг: Рой