Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

Розділ 15

Крізь сон я чую тихий писк. Роздратовано застогнавши, відвертаюся від цього неприємного звуку. Але піді мною чомусь раптом починає ворушитися моє ліжко… чи подушка… А на попі по-власницьки стискається… чиясь рука?

Ой…

Писк повторюється. І мій сонний мозок неохоче видає дозу цінної інформації, що це, виявляється, сигнал дверної панелі. Хтось хоче увійти.

Перейнявшись закономірними питаннями, хто хоче і куди увійти, я нарешті знаходжу в собі сили вирватися з чіпких лап сну. І якраз вчасно, бо на-агар піді мною, на якийсь час залишивши у спокої мою п'яту точку, тягнеться правою рукою до зап'ястя лівої. На якій я, до речі, ще вчора помітила цікавий браслет із напівпрозорого гладкого матеріалу.

Тороброслет, як підказує мені пам'ять. Невеликий, але потужний, свого роду, портативний комп'ютер плюс засіб зв'язку, якщо в загальних рисах. А в деталях мені невідомо. Знову закрита інформація.

Від дверей тепер замість писку долинає тихий шелест.

Чорт. Це що? Двері відчиняються? А я тут… на Са-ардові… гола.

− Брате, у тебе с-с-совість є? − доноситься до мене обурений голос Шоа-дара, перш ніж я встигаю скотитися зі своєї живої подушки.

− Дивне питання. Звідки? − хмикає ця сама подушка, перехоплюючи мене за талію і притискаючи назад до себе. Слава небесам, цього разу до свого боку, і я тепер хоча б не сяю своїм голим задом перед Шоа-даром, який увірвався до нас. − Що ти хочеш, Ш-ш-шоа?

Абияк сховавшись за своїм хвостатим коханцем, я нерішуче виглядаю з-за нього. І починаю почуватися помідором, коли натикаюся на занадто жадібний та уважний погляд Шоа-дара, що відверто витріщається на моє тіло.

− Ж-ш-шеню, звісно, − облизується він. − Ти її на всю ніч забрав. Я вас-с-с навіть через с-с-стінку чув. Міг хоча б двері залиш-ш-шити відчиненими. І поділитис-с-ся.

− А казав, що я не річ, − спалахнувши як сірник, мимоволі шиплю я. Знову намагаюся відсунутися від змія старшого, сподіваючись сховатися в очисному відсіку, але той лише сильніше стискає руку на моїй талії, припиняючи всі мої тріпотіння.

− Не річ, звичайно, − навіть не думає бентежитися Шоа-дар. Навпаки. Він плавно огинає ліжко і нахабно забирається на нього з мого боку.

А Са-ард замість того, щоб приструнити брата, ще й хвіст прибирає. Підхопивши цією вельми функціональною кінцівкою мою ногу і змусивши закинути її на себе коханого. Тоді як молодший влаштовується позаду мене та притискається до моєї спини.

Дихання перехоплює, коли наші оголені тіла доторкаються, і я опиняюся між двома чоловіками. Попу тут же стискає ще одна нахабне лапище, змушуючи втиснутися сідницями в його пах і поки що закриті пахвинні пластини. Однак варто йому лише дати собі волю…

Заплющивши очі, я мимоволі закушую губу. Дуже сильно намагаючись не давати волю собі самій та своїй уяві, і не уявляти, що буде, якщо Шоа-дар піде далі. Як потягне мене на себе, штовхнеться всередину... поки Са-ард мене обійматиме, і цілуватиме...

А-а-а-а! Не думати про це! Не думати! Жарко мені. Повітря не вистачає. Дихати нема чим. Хіба що ними. А це загрожує мені повною втратою самовладання.

− Ти наша жінка, Ж-ш-шеню, − мурчить Шоа-дар мені в шию, змушуючи тремтіти від табунів гарячих мурашок, що біжать по шкірі. − Я казав про твою… увагу. С-с-саме нею Са-ард відмовився поділитися зі мною. Цієї ночі. Але ж ми надолужимо, чи не так, крихітко?

Задихнувшись, я навіть з відповіддю не знаходжуся. І мої хвостаті хижаки цим миттєво користуються.

Са-ард, схопивши мене за підборіддя, змушує підвести голову, і відразу цілує розпухлі покусані губи. На вдивовижу, ніжно. І до того солодко, що я просто тану, не в змозі опиратися почуттям, що знову прокидаються в мені. А коли він мене відпускає, мою голову відразу повертає до себе Шоа-дар, і собі випиваючи моє збентежене тихе зітхання.

І от у його поцілунку я відчуваю відвертий голод, що від мене навіть не думають приховувати. А ще обіцянку. Таке спекотну, що у мене пальці на ногах підгинаються і внутрішні м'язи зводить від передчуття.

Тіло пестять дві пари рук. Примушуючи мліти від цих чуттєвих доторків. Запалюючи іскри під шкірою. Груди накривають великі долоні, чутливо стискаючи обласкані вночі півкулі.

− М-м-м, як же мені хочеться вкрас-с-сти тебе у с-с-своє ліжко зараз, − шепоче змій молодший, обсипаючи палкими поцілунками мої губи, лінію підборіддя, шию. – Будеш-ш-ш мене сьогодні чекати?

Зміст його питання доходить до мене далеко не одразу. Занадто я дезорієнтована тим шквалом відчуттів, в які занурили мене ці двоє.

Але коли доходить...

− Що? – скрикую, намагаючись відсунутись… хоч від когось. Збудження наче крижаною хвилею змиває. − Ти знову туди полетиш? Це ж… це ж небезпечно!

− Будеш хвилюватися? − вдоволено посміхається Шоа-дар.

Хапонувши ротом повітря, відчуваю, як заливає щоки рум'янцем від суміші злості та збентеження. Та що з цим тілом таке?

− Звісно, − киваю, намагаючись вгамувати розбурхані емоції. − Мені ж додому треба якось потрапити з вашою допомогою.

Не можна мені до них прив'язуватись. Не можна. І показувати свою слабкість також не можна. Хто зна, як вони на цьому зіграють.

− Яка корис-с-слива крихітка нам трапилася, − усмішка змія молодшого стає ще ширшою.

Ну і нехай. Нехай думають, що хочуть. Зате так безпечніше. Для мого серця.

Хмикнувши у відповідь на нашу суперечку, Са-ард неквапом вибирається з ліжка і прямує в очисний відсік. Залишаючи нас розбиратися самим. Я ж мимоволі залипаю очима на його широкій м'язистій спині, прикритій довгим білим волоссям.

− С-с-сподобалось тобі з моїм братом? − раптом приголомшує мене несподіваним питанням Шоа-дар, помітивши мій пильний інтерес.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍