Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

15.2

Невже я чую у його голосі нотки ревнощів?

І що на це відповідати? Збрехати, що ні? Якось це некрасиво буде щодо старшого змія. Сказати, що не його діло? Сумніваюсь, що це на змія молодшого подіє. Не з тими дивними стосунками, які у мене складаються з обома змієхвостими братами.

Тому…

− Так. А що? – з мимовільним викликом підіймаю підборіддя.

− Отже, зі мною ще більше с-с-сподобається, − посміхається ікласто. − І з нами обома.

І от тут витримка мене остаточно покидає, й мої очі ошелешено округляються. З обома? Тобто він має на увазі одночасно?

− Так, маленька, − мене раптово підминають під себе. Притиснувши до ліжка, Шоа-дар схиляється до мого обличчя, мурчить спокусливо: − Ти ж не думаєш, що ми завжди чекатимемо кожен своєї черги? Зараз ми даємо тобі можливість звикнути до нас. А потім... Ми будемо брати тебе разом. Ділити тебе на двох. Будемо пес-с-стити тебе вдвох... входити в тебе одночасно. Всіма можливими спос-с-собами. Дарувати вдвічі більш-ш-ше задоволення. Тобі сподобається, Ж-шеня.

Або я просто збожеволію. Куди вже більше?

Але перш ніж я встигаю прийти до тями та знайтися з відповіддю, він знову впивається в мої губи жадібним поцілунком.

− Ти навіть не уявляєш-ш-ш, як я тебе хочу зараз, − кусає мене за нижню губу. – Але я зачекаю. Наступна ніч моя, Ж-ш-шеню. І ти приймеш мене так с-с-само повно, як брата.

З цими словами він відсувається, насамкінець зірвавши з моїх губ ще один поцілунок, і підіймається з ліжка. За кілька секунд я вже залишаюся в кімнаті одна. Абсолютно збентежена його словами, своїми почуттями та всім іншим.

На щастя, далі події розгортаються значно спокійніше. Повернувшись із душу, Са-ард показує мені висувний гардероб і те, як ним користуватися. Дає ще одну свою сорочку. Поки він одягається, я теж вирушаю в очисний відсік. А коли повертаюся, в кімнаті вже нікого немає. У братів розпочався робочий день.

Знизавши плечима, я одягаю на голе тіло виданий мені одяг.

Треба, мабуть, йти готувати сніданок. Але мій погляд зупиняється на неприбраному ліжку. Са-ард не схожий на того, хто розводитиме безлад. У кімнаті панує ідеальний порядок. Якщо не враховувати ліжка.

Може, це натяк мені, що прибрати тут маю саме я? Сама ж пропонувала, що готуватиму і підтримуватиму чистоту.

Але ніби у відповідь на мої думки, поруч із гардеробом відкривається ще одна ніша в стіні й звідти з'являється дивна штука, схожа чи то на восьминога, чи то на павука. Така собі біла куля на шести довгих тонких ніжках.

Насторожено завмерши, я спостерігаю, як ця штукенція швидко прямує до ліжка. Ніжки видовжуються, підіймаючи кулю вище, і кілька з них тягнуться до постільної білизни, приймаючись спритно згортати збиті простирадла.

Хм, що ж. Здається, прибиранням тут є кому зайнятися.

А на мене чекає харчовий відсік. Спробую скористатися знаннями тіла та приготувати щось зі звичної для на-агарів кухні.

Перша половина дня пролітає спокійно.

Приготувавши на сніданок пару страв, назви яких навіть із пам'яттю біосинтезоїда мені вкрай важко вимовити, я, як завжди, подала все це в кімнату відпочинку.

Звісно ж, мені знову не дали втекти, змушуючи скласти їм компанію. Але на цей раз я була не проти.

Учора Са-ард сказав, що мені можна спробувати з’їсти шматочок справжньої їжі. Чи варто говорити, що під час приготування цієї самої їжі я ледве стрималася? Але зважено розсудила, що краще робити це тоді, коли поряд будуть на-агари й зможуть допомогти мені, якщо мій штучний організм раптом чинитиме спротив.

Тож ложечку овочевого гарніру і шматочок ніжного білого м'яса невідомої тваринки під назвою кадава, я з'їла під пильним наглядом обох змієхвостих братів.

М-м-м, словами не передати, як це було смачно. Після стількох днів вимушеного голодування просто божественно. Біосинтезоїдні рецептори не підвели. Шлунок, здається, теж. Якщо все буде гаразд, увечері спробую ще щось.

Чоловіки після сніданку зайнялися своїми справами. А я своїми.

Прибрала в кімнаті відпочинку, потім у харчовому відсіку. Визначилася з меню на обід та на вечерю, зробила всі необхідні заготовки… І почала копатися у своїй голові.

Ні, шкодувати про те, що провела ніч із Са-ардом, я точно не збиралася. Мені з ним було дуже добре. Він задовольнив свої потреби, я отримала приголомшливий досвід та море задоволення. Всі ми дорослі л... розумні істоти, вільні у своїх рішеннях та діях.

Лякатися того, що мені пообіцяв Шоа-дар, теж немає сенсу. Хоч змій молодший часом і дістає мене своїми нахабними підкатами, я не можу заперечувати, що мене до нього теж тягне. Не лише внаслідок запрограмованих реакцій. Він мені подобається. Вони обидва мені подобаються. Сильно. Тому ночі з Шоа-даром я точно не боюся.

А щодо сексу втрьох… ну не сьогодні ж це станеться. Я ще маю час зрозуміти, чи готова я до такого досвіду.

І оскільки серйозних душевних метань у мені так і не наскреблося, я зайнялася більш практичною справою. А точніше, спробувала зрозуміти, що саме мені тепер доступно. Виявилося, що не так уже й мало.

Пам'ять слухняно видавала мені купу відомостей про побутовий функціонал корабля, про те, як цим усім користуватися, що де знаходиться і так далі. Само собою, я тепер знала всі продукти, що є у нас, їх кількість, властивості та смакові якості, поєднання між собою, способи приготування та подачі. Тож із цим тепер проблем точно не буде.

Поки я займалася освітнім самокопанням, на-агари, судячи з голосів, що доносилися до мене з кімнати управління, аналізували вчорашній випадок і будували нові плани з вивчення такої потрібної їм планети.

Зрештою я навіть не втрималася і виглянула з харчового відсіку, щоб дізнатися, як справи. Думка про те, що Шоа-дар знову вирушить на поверхню, страшенно мене нервувала. І той факт, що зі мною тепер ніхто не може вийти на телепатичний зв'язок, щоб попередити про небезпеку, як учора, лише додавав переживань.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍