Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 90
Перейти на сторінку:

Я мовчки їла, роблячи вигляд, що не почула. Не могла сходу придумати, як відповісти, щоб не скомпроментувати себе.

— Я серйозно, Ніко. Ти погодилася б жити зі мною?

— В якому сенсі “жити”? — я закашлялася, вдавившись хлібом. 

— В сенсі снідати і вечеряти разом, будувати плани, спати в одному ліжку в решті решт, — він багатозначно підняв брову і посміхнувся. 

“Спати в одному ліжку”! Ось значить що йому від мене треба! Ця фраза мене розізлила. Не тямлячись від обурення і злості я підскочила з місця і почала  з таким завзяттям мити тарілку, що бризки летіли по всій кухні.

Руки Богдана впевнено ковзнули по моїй талії, торкнулася смужки оголеної шкіри. І в мене перехопило подих від захоплення. Його долоня була сухою, жорсткою і дуже гарячою.

— Ну, що ти вже вигадала? — хрипко спитав і провів носом по моєму вуху. Це було так незвично і водночас приємно, що я подалася назад ближче до нього, відчайдушно опираючись бажанню обійняти. — Думаєш, я мрію затягти тебе в ліжко?

Я кивнула.

— Правильно думаєш.

Ні, ну що ж це таке? Я фиркнула і спробувала вирватися, але його сильні руки напружилися і стали наче кам’яні. В мене не було жодного шансу звільнитися. А він не відступав. Провів губами від щоки до підборіддя. Повільно спустився до шиї, видихаючи гаряче дихання на шкіру. І залишив кілька поцілунків, змусивши мене відкинути голову назад.

— Це заборонений прийом, Коваль.

Я повернулася до нього обличчям і міцно обійняла, притулившись щокою до твердих грудей. Він гладив мене по спині, і я готова була замуркотіти від задоволення. Що зі мною? Замість обуритися і прогнати хлопця, я мліла від його доторків, мріючи, щоб він ще раз мене поцілував. І щоб губи горіли від поцілунків, а серце огорнуло трепетом, ніби пухкою хмаркою.

— Ніко, послухай, — погляд Богдана напружено впився в мої очі. — Я хочу, щоб ти знала. Я ніколи не зроблю тобі боляче. Я ніколи не зроблю нічого, що тобі не подобається, але я хочу бути з тобою чесним. Моя пропозиція не жарт. Я хочу, щоб ми жили разом. Мій друг здає бабусину квартиру. Там, звісно, олд-стайл, але для мене це не грає ролі. Я хочу, щоб ти завжди була поруч. Тож, якщо наші стосунки для тебе просто гра чи ти намагаєшся почуватися дорослою, скажи мені зараз.

Хіба я могла відштовхнути його після таких слів? Ні. Звичайно ж ні.

— Чекаєш від мене зізнання?

— Мені стало б легше.

«Я кохаю тебе. Дуже». Але вголос я цього не сказала. Я дивилася в його очі і бачила в них те, чого раніше не було. Те, що завжди лежало на поверхні, але залишалося непоміченим.

— Як щодо романтичної комедії та чипсів? — знову перевела розмову. Ну не готова я говорити на такі серйозні теми. Мені треба підготуватися і все ретельно обдумати. 

Богдан з сумом дивиться на мене, я відводжу погляд. Він ослаблює хватку і я полегшено зітхаю. Тягнуся до полиці за глибокою мискою, затискаю під рукою пакет із чипсами, другий даю Богдану і тягну його за собою. Ми зручно вмощуємося на моєму ліжку, поставивши планшет посередині. Хрумтимо шкідливими смаколиками і дивимося фільм. Моя голова лежить на його витягнутій руці. А він обіймає мене за спину – я відчуваю його долоню, а усередині наче феєрверки вибухають.

Богдан не намагається мене розговорити. Ми мовчимо. Зараз мені так затишно в його компанії. Все-таки нас багато що об'єднує. Богдан випромінює добро і душевне тепло, які вселяють в мене почуття довіри. Комедія нудна. Через півгодини я з усіх сил намагаюся стримати важкі повіки, щоб вони не закривалися. З кожною миттю стає все важче опиратися дрімоті. Зрештою я піддаюся й дозволяю собі заплющути очі.


Раптом спокій було зруйновано різким клацанням дверної ручки. Я почула звук крізь сон, але не відразу второпала, що відбувається. Яскраве світло ударило в очі, а гучний тренований учительский голос розривав барабанну перетинку. 

Я з трудом розплющила очі і в сантиметрі від свого обличчя побачила спотворене від гніву обличчя матері.

— Встань негайно! — гримнула вона, її голос луною відбивався від стін маленької кімнати.

Я інстинктивно притулила ковдру до грудей, хоч була вдягнена, і сіла в ліжку.

1 ... 50 51 52 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"