Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

Другий день пройшов під прапором похмілля. На третій йому стало нудно. По всій станції служба безпеки поводилася так, як він і очікував – превентивно підтримувала мир. Декілька політичних збіговиськ і протестів було завершено швидко і жорстоко, та жителів Церери це не особливо турбувало. Вони слідкували за війною. Декілька місцевих, які пішли до буцегарні з розбитими головами і без звинувачень, залишились непоміченими. І Міллер особисто за це не відповідав.

На четвертий день він перевірив свій термінал і виявив, що 80 відсотків запитів по стикувальним логам повернулися ще до того, як Шаддід закрила йому доступ. Більше тисячі пунктів, кожен з яких міг бути тим самим, що веде до Жулі Мао. Оскільки марсіянські ядерні ракети не летіли, аби розтрощити Цереру, не було запитів про здачу, не висаджувалися абордажні команди – то Міллер продовжував цмулити каву та перевіряти один запис на 15 хвилин. Він прикинув, що якби Голден був на останньому судні зі списку, то для виявлення цього знадобиться приблизно шість тижнів.

«Адріанополь», старательский борт третього покоління, пришвартувався на Палласі у підходящий період. Міллер перевірив реєстрацію і розчаровано пошкодував, що так мало інформації було в нього порівняно з секретними базами даних. Власник Стрего Ентоні Абрамовітц, вісім записів про неякісне обслуговування, заборона заходити на Ерос і Цереру через небезпеку для порту. Дурень, що чекає на аварію, але льотний план виглядає легітимним, та й історія судна тягнеться в минуле достатньо для того, аби не бути схожою на свіженьку підробку. Міллер видалив запис.

«Лихий поганець». Ваговоз, що ходить по трикутнику Місяць-Ганімед-Пояс. Власник – корпорація «Нетвоячортовасправа», порт приписки Місяць. Згідно відкритої інформації вийшов з Ганімеда в запланований час, але просто не став подавати план польоту. Міллер постукав нігтем по екрану. Ні, він би не так поводився у режимі «нижче радарів». Будь-хто з відповідними повноваженнями заарештував би цю бляшанку просто заради задоволення. Він видалив запис.

Термінал дзенькнув вхідним повідомленням. Джо поглянув на екран. Одна з дівчат на майданчику верескнула і інші засміялися. Горобець прошумів крилами проти постійного бризу, що струмів з повітроочисників.

Гейвлок виглядав краще, аніж коли був на Церері. Щасливішим. Темні кола під очима зникли, а обличчя стало круглішим, неначе він доводив собі, що Пояс змінював його кістки, а тепер вони повернулися до природнього стану.

«– Міллере! – йшлося у записі. – Я почув, що Земля позбулась Церери якраз перед тим, як отримав твого листа. Кепсько. Мені шкода чути, що Шаддід тебе звільнила. Між нами: вона – набундючена ідіотка. Мені тут сорока на хвості принесла, що Земля піде на все, аби не було війни. В тому числі відмовиться від будь-якої станції, яка може стати точкою напруги. Ти в курсі, як це буває: якщо зліва в тебе пітбуль, а справа ротвейлер, то перше, що тобі варто зробити – це випустити з рук стейк.»

Міллер фиркнув.

«– Я влаштувався в СБ «Протогену» – лайно по типу великої приватної армії. Платня варта того, аби зносити їхню манію величі. По контракту я маю бути на Ганімеді, але з урахуванням всієї маячні, що відбувається, хтозна куди мене відправлять. Схоже на те, що десь у Поясі є тренувальна база «Протогену», я ніколи про неї не чув, ймовірно, щось на кшталт спортзалу. Чув, що вони наймають людей, тож буду радий замовити за тебе слово. Лише маякни: я дам контакти рекрутера, і ми витягнемо тебе з тієї проклятої скелі.»

Гейвлок посміхнувся.

«– Тримайся там, партнере, – порадив землянин. – На зв'язку.»

Протоґен. Пінквотер. Аль Аббік. Невеличкі корпоративні охоронні сили, що їх час від часу позичають великі трансорбітальні компанії на роль приватних армій і найманців. АннанСек мала контракт на Палласі, і контракт довгостроковий. Але штаб-квартира їхня знаходилась на Марсі. АЗП, можливо, наймає людей, але, можливо, його не візьмуть.

З того часу коли він намагався шукати роботу, минули роки. Він вважав, що звична боротьба залишилася позаду, що він і помре співробітником служби безпеки Церери. Тепер, коли події викинули його геть, все стало якимось непевним. Неначе пауза між ударом та відчуттям болю. Необхідно знайти іншу роботу. Необхідно робити щось більше, аніж відправити пару повідомлень колишнім колегам. Існують же фірми, що пропонують працевлаштування. Існують же бари на Церері, які можуть найняти колишнього копа хоч би вибивайлом. Існують же сірі ринки, які будь-кому можуть надати зовнішній лоск легальності.

Останнє, чим варто було займатися – це сидіти тут, поглядаючи на дівчат, і відслідковувати потенційних клієнтів у справі, яку він не повинен ставити на перше місце.

«Дагон» прибув на Цереру, лише трохи не втрапивши у потрібний проміжок часу. Належав він Колективу Ґлапіон, що був, без сумніву, частиною АЗП. Що робило його цілком підходящим. За виключенням того, що план польоту був переданий за декілька годин до загибелі «Доннаджера», і вихід з порту Іо виглядає непідробленим. Міллер перемістив запис у файл для повторного перегляду.

«Росінант». Належить позамісячному холдингу «Сіленсьйо Куран». Газовоз, що пристикувався до Тихо за годину до закінчення «вікна» прибуття. «Сіленсьйо Куран» – компанія-середняк без очевидного відношення до АЗП. План польоту з Палласа виглядав пристойно. Міллер поклав кінчик пальця на кнопку «видалити», але зупинився. Прибрав палець.

Чому газовоз курсує між Палласом і Тихо? Обидві станції є СПОЖИВАЧАМИ газів. Польоти від споживача і до споживача без дозаправки посередині курсу є непоганим способом одного разу не нашкребти потрібну суму на стикувальні збори. Він відправив запит на план польоту «Росінанта» з попереднього місця на Паллас і вмостився чекати. Якщо дані закешовано на Церерському сервері, то очікувати доведеться хвилину-півтори. Поле очікування показало півтори години. Отже, запит перенаправлено на стикувальний сервер Палласа і його не було в локальному бекапі.

Міллер почухав підборіддя: п'ятиденна щетина вже майже тягнула на початок бороди. Губи почали розтягуватися у посмішці. Він подивився значення слова «Росінант». В прямому сенсі означало «більше не робочий кінь» – перша згадка була про коня Дона Кіхота.

– Це ти, Голдене? – запитав Міллер у екрана. – Хитаєшся собі на вітряках?

– Сер? – перепитав офіціант, але колишній детектив махнув на нього.

Там містилися ще сотні записів, які тре було передивитися, декілька тузнів у файлі для повторного аналізу. Міллер проігнорував їх усі, вдивляючись у стрічку щодо Тихо так пильно, наче силою волі міг примусити екран показати більше інформації.

Потім поволеньки відкрив повідомлення Гейвлока. Натиснув на кнопку відповіді і втупився в чорноту дрібної, мов вістря шпильки, камеру