Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

– Це ти бери паузу. Піді мною щойно два кораблі вибухнуло і купа друзів разом з ними, і я три тижні кукувала, добираючись сюди. Отже, ні. Я ще вип'ю, а потім ще раз заспіваю. Публіка мене любить.

– А як же рятувальна місія?

– Марна справа. Амоса буде вбито космічною шльондрою, але принаймні він і загине так, як жив.

Наомі відштовхнулась від столу, забрала з шинквасу своє мартіні і попливла до сцени караоке.

Голден провів її поглядом, а тоді докінчив скоч, який останні дві години колихав у келиху, і підвівся.

На хвильку його відвідало видіння, буцімто вони вдвох ідуть разом у номер, потім падають на ліжко. Голден ненавидів би себе зранку, але все одно б це зробив. Наомі поглянула на нього зі сцени, а він зненацька зрозумів, що витріщився на неї. Ледь махнув рукою і побрів до дверей, і лише привиди Аде, капітана Макдовела, Гомеза, Келлі і Шеда склали йому компанію.

* * *

Номер був великий, комфортний і депресивний. Він цілих п'ять хвилин пролежав на ліжку перед тим як піднятися і вийти. За півгодини прогулянки вийшов до великого перехрестя, шляхи вели в інші частини кільця. Проминув магазин електроніки, чайну і, як стало зрозуміло при більш детальному огляді, дуже дорогий бордель. Відхилив відеоменю послуг, що йому запропонував працівник за стійкою, і почвалав назад, міркуючи, що Амос залишився десь поряд.

На півдорозі по незнайомому коридору його обігнала купка дівчаток. З обличчя їм було не більше чотирнадцяти, але заввишки вони вже були з нього самого. Вони притихли, поки Джим проходив повз них, а потім зареготали і поспішили геть. Тихо був містом, і він раптом відчув себе дуже схожим на іноземця, який не знає, куди йти або що робити.

Він не здивувався, коли ноги принесли його до ліфта, що вів у доки. Натиснув кнопку і зайшов всередину, не забувши увімкнути магнітні підошви якраз вчасно, щоб не злетіти і не смикатися, коли гравітація змінила вектор, а потім зникла.

Хоча він володів кораблем лише три тижні, повернення відчувалося, немов повернення додому. Ледь торкаючись кільового трапу, Джим піднявся до кокпіту, ліг у крісло другого пілота, прив'язався і заплющив очі.

На кораблі було тихо. З вимкненим реактором і відсутністю команди на ньому взагалі нічого не рухалось, а гнучка стикувальна труба передавала дуже мало вібрацій судну. Джим міг закрити очі, піднятися на ременях і відключитися від усього навколо.

Це могло б заспокоювати, якби щоразу за останній місяць, коли він стуляв повіки, перед поглядом не з'являлося слабке колихання привидів. Це була Аде, що мерехтіла і зникала, мов пил на вітрі. У голові звучав голос Макдовела, який до останньої секунди намагався врятувати своє судно. Він міркував, чи не залишаться привиди з ним до кінця життя, виринаючи з небуття щоразу, коли він насолоджувався хвилькою тиші.

Згадалися ветерани з його часів служби на військовому флоті. Сивочолі кадрові міцно спали під звуки гучного покеру товаришів по службі чи відео на повну гучність, яке часто дивилися в кубрику. Тоді він розумів, що це просто завчена поведінка, тіло адаптується, аби відпочивати в навколишньому середовищі, яке ніколи як слід не притихало. Тепер він міркував, чи ці ветерани самі не шукають такого шуму. Це прийом, аби тримати подалі загиблих товаришів. Можливо, вони згодом повернуться домів і більше ніколи не спатимуть. Він відкрив очі і побачив на консолі керування маленький мигаючий зелений вогник.

Єдине джерело світла в кімнаті і воно нічого не підсвічувало. Вогник повільно тух і знову загорався і це чомусь створювало комфорт. Тихе сердцебиття судна.

Джим казав собі, що Фред був правий: суд – це правильна річ, на нього можна сподіватися. Але йому хотілося побачити ці стелси через Алексів приціл. Йому хотілося, аби невідома команда пережила жахливий момент, коли вся протидія провалилися, торпеди за секунду до зіткнення, і абсолютно ніщо не здатне їх зупинити.

Він бажав їм зробити останній ковток страху, який він почув через мікрофон Аде.

На короткий час привиди в голові змінилися на жорсткими фантазіями помсти. Коли це перестало працювати, Джим поплив вниз до кубрика, прив'язався до своєї койки і спробував заснути. «Росінант» співав йому колискову рециклерами повітря. І тишею.

РОЗДІЛ 20. Міллер

Міллер сидів на терасі кафе над широкою частиною тунелю. У публічних місцях трава росла зеленою і високою, а склепіння сяяло білим кольором повного спектру. Станція «Церера» пішла за течією. Орбітальна механіка та інерція тримали її на звичному місці, але все інше змінилося. Точкова оборона та сама. Міцність на розрив противибухових дверей доків та сама. Ефемерний щит політичного статусу – ось що вони втратили. Але він був усім.

Міллер нахилився і сьорбнув кави.

Обабіч на майданчику гралися діти. Це він вважав їх дітьми, згадуючи, що себе-то він вважав дорослим у їхньому віці. 15-16 років. Носять пов'язки АЗП. Хлопці голосно і зле говорять про тиранію і свободу. Дівчата дивляться на їхню бундючність. Прадавня, звірина історія: вона однакова що на скелі, оточеній глибоким вакуумом, що на крихітних заповідниках Землі, де ще лишились шимпанзе.

Навіть в Пояс молодь принесла невразливість, безсмертя і непохитну впевненість в те, що для них все буде інакше. Заради тебе зламаються закони фізики, ракета ніколи не влучить, повітря ніколи не вилетить зі свистом в ніщо. Можливо для інших людей – зшитих на живу нитку бойових кораблів АЗП, водовозів, марсіянських крейсерів, «Скопулі», «Кентербері», «Доннаджера» – сотні інших суден, які загинули у дрібних сутичках, звідтоді як система перетворилася на поле бою, але не для тебе. А коли молодим, як Міллеру, пощастить пережити свій оптимізм, то їм залишиться трохи страху, заздрощів і непереборного відчуття крихкості життя. Менше с тим, в нього залишилась тримісячна платня, маса вільного часу, та й кава була непоганою.

– Ще чогось бажаєте, сер? – запитав офіціант. Він виглядав не сильно старшим за тих дітей на траві. Міллер покачав головою.

П'ять днів тому «Стар Ґелікс» розірвав контракт. Губернатор Церери зник, таємно вивезений зі станції ще перед тим, як новини розійшлися. Альянс Зовнішніх Планет оголосив про включення Церери в офіційний список власності, що перебувала під їхнім контролем, і ніхто на це не заперечив. Перший день у якості безробітного Міллер пив, але з дивним відчуттям формальності процесу. Він заглянув на дно пляшки, тому що це було знайомо, тому що так ти робиш, коли втрачаєш роботу, яка була для