Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Рови, а ти як думаєш – тутешня природа прекрасна? - Запитала вона.

Ровендер промовчав. Власне, він мовчав майже весь день, прокладаючи шлях до свого села поміж стоячих каменів. Небо попереду потемніло, десь далеко гуркотів грім.

- А ти, Дев'ять, не нудьгуєш за нашим старим Притулком? Хіба не було б здорово знову оселитися там? - Промовила Вісім задумливо. – Ми створили б нову спільноту. Ходили б кудись заманеться, і нам би нічого не загрожувало. Це було б дуже добре, як вважаєш?

– Ем… ну… мабуть. - Єва смикала одну зі своїх кісок. Звичайно, вона сумувала за своїм затишним будинком, але, взагалі-то, їй набагато більше подобалося подорожувати незвіданими землями і знайомитися з мешканцями Орбони.

- Не приховуй свою правду, Єва Дев'ять. Говори, що думаєш, – кинув Ровендер через плече.

- Я й говорю, - огризнулася Єва. - Мені багато чого в Притулку подобалося, але дещо й не подобалося.

– Що, наприклад? - На обличчі Вісім грала легка посмішка, ніби їй було приємно невдоволення Ровендера Євою.

– Мені не подобалося, що на поверхню можна вийти лише у певному віці, коли…

– Радуйся, що ти не дочекалася цієї миті, – перебила її Вісім.

– Ми з Матрами часто сварилися через це.

- Матре, - зневажливо хмикнула Вісім. – Ще один із роботів Кадма, на службі його інтересів. Нас – і вирощувати роботу? Та й матір'ю вона, звичайно, виявилася. – (Слова Вісім пронизали Єву, наче клешні піщаного снайпера.) – І якщо це місце – справді Притулок, як нам товкмачили, варто було в такому разі дозволити його мешканцям залишатися в безпеці все життя. А то згодом тебе викидає назовні якийсь безмозкий шматок машинерії, що працює на…

- ЗАБЕРИ СВОЇ СЛОВА ЗВОРОТНО! - Єва Дев'ять кинулася прямо на сестру, і вони обидві впали в калюжку біля підніжжя чергового моноліту. – Матр не така! Вона просто виконувала свій обов'язок! Вона не знала! І ти не знаєш! - Єва шалено завдавала ударів по тілу Вісім, що стиснулася.

– Єва! Єва! – Великі руки Ровендера охопили тонкі зап'ястя дівчинки. Він відірвав її від старшої сестри і відтяг подалі.

- Та що ти твориш? - Закричала Вісім.

- Ти нічого не знаєш про Матр! - Виплюнула Єва.

– Невже? – гаркнула у відповідь Вісім. - А я думаю, це ти нічого не знаєш, Дев'ять! Це ти не знаєш, що в неї було одне завдання – натренувати нас для життя «нагорі», на поверхні. Це ти не знаєш, що в той день, коли тобі виповнилося шістнадцять, тебе ВИГОНЯЛИ з Притулку – одну! І не важливо, чи були в тебе при цьому брати чи сестри. Ти не в курсі, що, коли залишивши Притулок, ти вже ніколи не міг повернутися назад, взагалі ніколи - нехай і пройшов би весь шлях до Нової Аттики і назад. Навіть якщо тобі дуже хотілося просто знову відчути себе у безпеці в єдиному місці, яке добре знайоме. Якщо хотілося, щоб тебе кохали. Щоб ти мала сім'ю. Сестра. Дочка.

- Але Матр не знала, - закричала Єва. - Вона підкорялася Притулку.

– Ага, ну так! - Огризнулася Вісім. – Типу винен Притулок, а не Матр. Їй було начхати! Я прийшла з запчастинами для неї, з їжею та одягом для тебе… Я навіть знайшла стару казкову книгу, щоб читати тобі, але їй було начхати. Вона будь-якої миті могла обійти комп'ютерну систему Притулку, але вона цього не зробила. Закрила мені доступ до мого власного будинку. Наш дім. - Вісім упала на коліна. – Я могла б дбати про тебе. Захищати тебе. Все пішло не так. - Вона закрила обличчя руками і почала схлипувати.

- Здивувала? - Прошепотіла Єва. - Це ти її принесла?

- Я ніколи не пробачу її, Дев'ять, - невпопад відповіла Вісім і шморгнула носом. - Я ненавиджу Кадма за те, що програма мого єдиного батька змусила її відштовхнути мене. І я ненавиджу Матр за те, що вона дозволила цьому статися.

– Але… Матр не знала. - Єва озирнулася на Ровендера. - Рови, ти ж був там. Скажи їй. Матр не знала.

- Мені здалося, Мати-Робот і справді перебувала під прямим контролем машини, яка була вашим будинком, - сказав Ровендер. – Але у вашої Матр було віддане серце.

- О, і ти його слухатимеш? - Вісім звинувачуюче вказала пальцем на Ровендера. - Він провів з нею кілька днів і впізнав Матр краще за мене?

Із грозового неба почали падати великі краплі.

Єва згадала, як іноді страшенно злилася і засмучувалася через Матр. Але ж добрих спогадів було набагато більше – і з тих часів, поки вона росла, і накопичених за час їхніх мандрівок у пошуках відповідей. Єва Дев'ять ніколи не відчувала ненависті до Матр. «А що, якби вона не пускала мене додому?» Тепер уже не важливо.

Єва підійшла до сестри і обійняла її.

- Все буде добре, - прошепотіла вона лагідно.

- Так, ти маєш рацію. Вибач мені. Просто коли я тебе бачу, всі попередні почуття повертаються, - сказала Вісім, піднявши погляд на сестру. Вона прибрала мокрі пасма з обличчя молодшої Єви. - Ти не хвилюйся через те, що сталося між мною і Матр. Це у минулому. – Вісім витерла сльози. - Зараз же ми разом, правда?

- Так, - кивнула молодша.

Вісім вчепилася за вузькі плечі дівчинки і стиснула їх.

- Всі ці роки в Новій Аттиці я відчувала себе зайвою на чужій землі. Ніхто по-справжньому не розумів, як це вирости в Притулку. Але тепер з'явилася ти, Дев'ять, і ти все, що я маю, – сказала вона тоном, у якому явно чувся відчай.

Дощ посилювався. Над їхніми головами пролунав грім.

Краплі дощу барабанили покривалу, туго натягнутому над скупченням монолітів. Під покривалом біля розведеного вогнища зіщулилася і намагалася зігрітися промокла Єва. Її сестра вичавлювала наскрізь мокру туніку, Надео спав, укутаний з усіх боків.

- Ти мала рацію, - сказала Єва. – Після заходу сонця температура впала.

– Ось, лови! - Вісім кинула дівчинці другий робочий комбінезон. – Як я й думала, у них немає клімату або системи життєзабезпечення, але…

- Ну, краще, ніж у нижній білизні розгулювати, - відгукнулася Єва, натягуючи комбінезон.