Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

є. Але чи зможе він, ставши президентом, швидко на­вести лад у країні? Чи навіть не «швидко», а просто наве­сти лад? Багато громадян України в цьому сумніваються не тому, що не довіряють Петру Порошенку, а тому, що головною дійовою особою в конфлікті на сході України є президент Росії Путін. І саме він може зупинити розгул терористів на сході країни. Як? Дуже просто. Закривши російсько-український кордон з боку Російської Федерації для ввезення на українську територію нової зброї та боєприпасів для сепаратистів. Дивно, що російські війська, які розташовані вздовж кордону з Україною і які постійно рухаються уздовж цього кордону, не звертають уваги на те, як через вищезгаданий кордон «прориваються» вантажівки без номерних знаків, як якісь кілька десятків автоматників, забігши з ро­сійської території на українську, блокують українських при­кордонників, дозволяючи таким чином заїхати на укра­їнську територію черговому конвою критих вантажівок із Росії або «броньованому джипу», подарованому українським сепаратистам найвойовничішим російським політиком Жириновським.

У день президентських виборів над кордоном України й Росії по всій її довжині продовжуватимуть літати російські бомбардирувальники, які беруть участь у навчаннях із прицільних «килимових бомбардувань» Військово-повітряних сил Російської Федерації. Це теж черговий «внесок» Путіна в деескалацію конфлікту на сході країни. Можливо, цими навчальними бомбардуваннями Кремль хоче підказати ук­раїнцям «правильний вибір» президента?!

Звичайно, Путіна цікавлять не тільки військові дії в Україні, не тільки президентські вибори, а й свобода слова. Саме в порушенні свободи слова Кремль цього разу звинуватив Україну через затримання російських телекореспондентів, захоплених разом із бойовиками в момент підготовки обстрілу українських військових. Про це всі російські телеканали вже повідомили. Щоправда, російські телеканали забули повідомити, що в неділю 18 травня в Криму під час траурного мітингу й ходи кримських татар, присвяченої 70-й річниці депортації кримськотатарського народу за наказом Сталіна, було затримано і побито кількох кримськотатарських і турецьких журналістів. Після п’яти годин допитів і побиттів кримськотатарських журналістів, серед яких був також і найвідоміший із них Осман Пашаєв, їх було випущено з відділення міліції. Однак їм повідомили, що проти них порушено кримінальні справи й вони мусять бути готові до гіршого: або до тюремного терміну, або до інших, не менш серйозних наслідків. Команда турецького телеканалу після побиття покинула півострів. Ситуація навколо кримськотатарського народу в Криму стає все більш напруженою. Мітинг крим­ських татар ухвалив резолюцію, в якій окреслив свою головну вимогу — вимогу національної автономії для кримськотатарського народу. Росія не збирається вести з кримськими татарами ніяких переговорів. Вона налаштована діяти лише силою. Так, як вона діє на Північному Кавказі. Представники російських спецслужб регулярно вриваються в помешкання кримських татар і проводять обшуки. Тривають допити й залякування кримськотатарських активістів. Доля кримських татар не цікавить налаштовану до них вороже російськомовну більшість жителів Криму. Російськомовна більшість стурбована іншими, більш побутовими проблемами. Наприклад: де взяти готівку? Адже багато відділень українських банків у Криму закрилися. Російські банки особливо не поспішають відкривати свої відділення. Щоб якось зняти проблему готівки, в одній із бухт Севастополя пришвартували спеціальний корабель, на якому встановили 20 банкоматів Ощадбанку Росії, через які можна зняти гроші з рахунків українських банків за тими банківськими картками, які ще не заблоко­вано. Тепер у цю бухту за грошима активно їздять жителі Севастополя та найближчих селищ. Деякі кримчани приїж­джають за грішми навіть із Ялти й Алушти, витрачаючи на дорогу до Севастополя півтори-дві години. У жителів інших населених пунктів Криму проблеми з готівкою залишаються, одначе Росія намагається ці проблеми розв’язати. Тепер Кремлю потрібно піклуватися про російськомовних кримчан. Адже якщо вони виявляться незадоволеними, то контролювати окупований півострів буде складніше, і тоді вже доведеться поліцейським, які приїхали з російських міст до Криму, бити не тільки кримськотатарських журналістів, а й російськомовних.

27 травня 2014 року. Україна. Новому президенту дістанеться багато старих проблем

Іноді уяву обганяє життя, іноді життя обганяє уяву, але, хай там як, результат для України виявився позитивним — вибори Президента України відбулись і, схоже, пройшли в один тур. Нині деякі політологи кажуть, що Петро Порошенко скористався новою особливою технологією, сенс якої зводився до одного: треба обрати президента в одному турі, інакше в України взагалі не буде Президента. Тепер можна називати це і технологією, але після того, як Юлія Тимошенко визнала перемогу Петра Порошенка і заявила, що вона готова допомагати йому в будівництві нової України, побоювання багатьох виборців стосовно того, що «газова принцеса» створюватиме багато проблем «шоколадному королю», не виправдались. Якщо в щирість Юлії Тимошенко далеко не всі можуть повірити, то принаймні в чесність Центральної виборчої комісії мусять повірити майже всі. І незалежно від повідомлень різних агентств новин Україна вже має легітимного президента, його ім’я — Петро Порошенко. Дивно, але, схоже, Росія вже знала про його перемогу ще до голосування. І російський міністр закордонних справ Сергій Лавров іще до оголошення результатів виборів заявив, що Порошенко для Росії є «рукопожатным» і що Путін готовий із ним зустрітися тет-а-тет. Треба сказати, що після цієї заяви мені якось стало неспокійно за людину, за яку я проголосував. У неділю 25 травня після обіду я сів у машину й поїхав голосувати. Багато в Україні зареєстровано в одному місці, але реально живуть в іншому. Буває навіть, що в іншому місті. Може, саме тому всі основні автодороги країни були цього дня перевантажені. Мені в цьому сенсі ще пощастило — я зареєстрований у тому ж районі, де живу, тільки на іншій вулиці. Перше, що мене здивувало на виборчому пункті, так це наявність декількох досить довгих черг. Я знайшов чергу, відповідну моїй «паспортній» адресі, та простояв у ній близько 40 хвилин. Коли нарешті я отримав свої чотири бюлетені, небо стало темнішим і на землю посипався великий крижаний град розміром із перепелине яйце. Потім була гроза та сильний вітер. Під цей шум стихії я й проголосував за Петра Порошенка як президента, за Віталія Кличка як за мера Києва та за відносно невідомого мені чоловіка, який хотів стати членом київського місько­го парламенту. Потім побіг під грозою та дощем до машини й поїхав додому, щоб забрати свою дружину і дітей та вирушити до нашого сільського будинку, який хоч і розташова­ний у сусідній області — Житомирській, — але при цьому до­рога до нього на машині забирає трохи більше години. Та головне, ми туди приїхали і приїхали тоді, коли виборчу дільницю в селі, розташовану в сільському Будинку культури, ще було відкрито. З неї ще виходили жителі села, які щойно проголосували.