Читати книгу - "Вовк-тотем"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 291
Перейти на сторінку:
майже перебили і так нечисленних диких собак у степу — вони заманюють дикого собаку в свою землянку, а потім беруть його на зашморг і топлять, щоб оббілувати й з’їсти м’ясо. Напевне, цього собаку теж ледь не з’їли і йому вдалося врятуватися лише останньої миті, тож він більше не наважувався тинятися степом і бути диким собакою. Хоч такі собаки й не бояться вовків-бараноїдів, однак вони бояться людей-собакоїдів. Охороняючи вночі загін з вівцями, цей собака гарчав найлютіше за всіх і найпершим кидався на злодіїв, тож його паща частенько була замазана вовчою кров’ю. Зима минула, а в загоні Ченя Чженя і Яна Ке майже не траплялося випадків, щоб вовк украв або загриз овець. У степу основне завдання собак — нести нічні варти, охороняти двір і супроводжувати господаря на полювання. Удень собаки не стережуть отару, до того ж навесні отари з ягнятами перепроваджуються до мурованих загонів і виявляються відділеними від собак, тож усе це тільки допомагало лихому собаці поступово виправитися.

Інші молоді інтелігенти з юрти Ченя Чженя теж ставилися до «Духа Ерлана» дружньо, завжди досита годували його, однак сам він ніколи не наближався до людей і ніколи не складав подяки своєму новому господареві за те, що той його залишив. Він ніколи не брав участі в іграх Хуанхуана й Еле, навіть не виляв хвостом, побачивши господаря. Удень, коли він мав вільний час, він біг погуляти в степ або лежав на моріжку подалі від юрти і дивився кудись удалечінь, ніби глибоко замислившись, і тоді в його прикритих повіками очах з'являвся вираз туги за вільним степом і прихильність до нього.

У якусь мить Ченю раптом сяйнула думка, що він не дуже схожий на собаку, а натомість більше схожий на вовка. Предками собак були вовки, а одне з племен, яке найраніше оселилося на північно-західній рівнині Китаю — цюаньжуни — вважало своїми предками двох білих собак, тож тотемом цього племені був собака. Чень Чжень ніяк не міг збагнути, як це жорстокі степовики могли поклонятися собаці — цій одомашненій людиною тварині? Можливо, декілька тисячоліть тому степові собаки були надзвичайно лютими й дикими, або ж, краще сказати, вони ще не втратили вовчої природи і насправді були вовками, які тільки трохи «особачилися»? Ті білі собаки, яким поклонялися давні цюаньжуни, найімовірніше, були білими вовками. Тож Чень Чжень думав, що цей лихий собака, якого він підібрав, насправді є собакою, у якому повною мірою виявилася вовча природа. А може, він вовк, який «особачився»? Можливо, в ньому сильно проявився атавізм?

Чень Чжень навмисне частіше підходив до нього, присівши навпочіпки, гладив його по шерсті або чухав проти шерсті, однак той майже не реагував на це: погляд його був чи то непроникним, чи то тупим, і хвіст виляв так слабенько, що тільки Чень Чжень і міг це помітити. Здавалося, що йому не потрібна ласка людини, не потрібне співчуття інших собак, і Чень Чжень не знав, що ж йому потрібно і як можна повернути його до нормального собачого життя, яким жили, наприклад, Хуанхуан та Еле, коли є своя «робота», є їжа, є люди, які пожаліють, і можна заробляти харч своєю працею і безтурботно прожити життя. Однак Чень Чжень часто думав і про інше: може, йому зовсім не подобається таке звичайне собаче життя, і він хоче повернутися в світ вовків? Проте чому ж тоді він, щойно побачить вовка, відразу кидається його душити, ніби це — його смертельний ворог? Зовнішньо він виглядає, як собака, і чорна вовна провела чітку межу між ним і сіро-бурими вовками. Однак якщо в Індії, Радянському Союзі, Сполучених Штатах, Давньому Римі, та й у самому монгольському степу в давнину вовки вигодовували людських дітей, чому ж вовча зграя не може прийняти до себе нащадка собаки? Однак, якщо він потрапить до вовчої зграї, то сутужно доведеться коням, коровам і вівцям. Напевне, для нього найбільш прикрим є те, що його не приймають обидві сторони — ні собаки, ні вовки або ж він сам не хоче приставати до жодної з них. Іноді Чень Чжень думав, що все ж таки він не собака, в якому прокинулася вовча натура, оскільки такий собака, хоча й лихий, але повною мірою має собачі якості. Він, напевне, є рідкісним прикладом «особаченого» вовка, і в цьому випадку або ж вовча й собача натури становлять у ньому рівно по половині, або ж вовча таки переважає. Чень Чжень ніяк не міг його розгадати, однак відчував, що слід добре до нього ставитися і помалу міркувати про нього. Чень Чжень сподівався стати його гарним другом і вирішив більше не називати його Духом Ерланом, а звати просто Ерланом, оскільки це ім'я співзвучне зі словом «два вовки», тож буде містити натяк на вовка, а «дух» не потрібен.

Тож, чекаючи, поки прокинуться Ян Ке та Ґао Цзяньчжун, Чень Чжень продовжував годувати собак у дворі юрти, гратися з цуценятами і плескати байдужого Ерлана.


Вони — четверо однокласників — мешкали в окремій юрті уже більше року. Один з них був конопасом, двоє — чабанами, а ще один пас череду.

Конопасом був самолюбний, однак діловитий Чжан Цзіюань. Він працював разом з Батом та Лхамжавом; вони пасли табун, у якому було близько 500 голів. Оскільки коні — великі ненажери й споживають велику кількість трави, то для того, щоб вони не відбирали їжу в корів та овець, їх часто відганяли на дальші пасовища. Тож конопасам доводилося жити далеко, від табору, в горах, на диких луках, де постійно з’являються вовки. Вони мешкали в простенькій і маленькій повстяній юрті, достатній лише для відпочинку двох людей, і користувалися для приготування їжі лише маленькою «буржуйкою», яку топили кінським кізяком. Тут вони жили навіть більш первісним життям, ніж мешканці юрт у таборі. Робота конопаса важка, небезпечна й дуже відповідальна, однак і статус серед скотарів найвищий; цією професією пишався кожен представник народу-вершника.

Уміння конопаса заарканити коня — це складне й прекрасне мистецтво, що навіть переростає в надбойову майстерність ловити і вбивати вовків. Для того щоб міняти коней собі й іншим, стригти коням гриву, лікувати їх, каструвати їх, випробовувати

1 ... 51 52 53 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовк-тотем"