Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

у звабливу своєю синявою воду. Широкими махами він поплив від берега.

— Он крег до тебе суне, — гукнув баронові трохи повеселілий Рамир, але рудань не зважив на жарт.

Тоді борець і собі пірнув у море, намагаючись наздогнати Самуса. Рятувальник підвівся зі свого сідала, спостерігаючи за ними, а біля Нода немов з-під землі з'явився кельнер із відром льоду. Звідти стирчали спітнілі пляшки соків та води. Обравши для себе синю пляшку з гірською мінеральною, Нод розтягнувся на лежаку в наметі. Він знову згадував учорашню оповідь Суани, зроблену під впливом зеленої пігулки. Тут йому спали на думку слова дівчини, що повна форма імені Еда — Ерада, а тоді пригадалася камер-дама Дуаліада Еревса. Він аж розсердився на себе, що співставив ці очевидно пов'язані факти лише зараз. Мабуть, на здатність мислити логічно вплинули карколомні події останніх днів разом із «Сивим Тасавом».

Та в цей момент Нода відволікли. На тканині намету раптом з'явилася тінь — хтось наближався. Неквапом, якось крадькома. Пола намету відхилився, і під нього зазирнула спітніла фізіономія Планса, вбраного, немов до вечері: чорний костюм, біла сорочка з краваткою-метеликом. У руках він тримав газету, з якої визирав краєчок цупкого синього конверта.

— Доброго ранку, пане Ноде, — церемонно привітався камердинер. — Їх гоноровість купаються?

— Так, самі ж бачите. Ось ковтніть води, — хлопець простягнув закорковану ще пляшку.

— О, гірська! — Планс нахилився до металевого ящика, з якого стирчала одна з чотирьох металевих штанг, що підтримували намет, і відчинив непомічені Нодом дверцята. Усередині виявилися склянки, серветки та інше столове начиння. Камердинер поклав газету на лежак, відкоркував пляшку та налив мінералки Нодові й собі.

— Я й не знав, що тут усе так завбачливо влаштовано, — хлопець ковтнув води з приємним срібно-металевим присмаком. Його погляд упав на газету, з-під якої визирав конверт. На ньому було видно золоте зображення корони Ланоду. Планс поквапився сховати конверт у газеті.

На берег вискочили Самус із Рамиром. Спробували було поборюкатися, але, побачивши камердинера, припинили несолідні у його присутності пустощі.

— Ви б, Плансе, ще рукавички білі вдягли, — мокрий рудань увійшов під тент, схопив синю пляшку і видудлив її кількома ковтками. — Відвезли дівчат?

— Так, пане бароне. Наразі я до Вас у справах, які можуть бути невідкладними, — камердинер, прихопивши газету, зробив кілька кроків від тенту. Самус відійшов за ним.

Вони говорили біля води. Досить довго — Нод із Рамиром встигли випити ще по пляшці соку. Нарешті барон повернувся. У руках він тримав відкритий конверт та газету, а на обличчі — вираз роздратованого здивування.

— Мати написали, — пояснив він.

— Щось кепське? — запитав Нод.

— З дипломатичних джерел їй стало відомо, що в Імперії вже почалася підготовка до весілля принца Ліруда з князівною Ерадою Гирлонською. Відразу після весілля мама, на вимогу імператора, мусить проголосити Ліруда наступником престолу Ланоду. Ліруд та Ерада... Еда?!

— Так отож, — мовив Нод.

— Зелена пігулка таки варта грошей, що я сплатив за неї.

— Це ви про що? — здивувався Рамир.

— Твоя Еда, можливо — донькою князя, — прямо пояснив Нод. — І в неї незабаром весілля з імперським принцом.

— То що, я її більше не побачу? — стиснув кулаки Рамир. — Дзуськи! Знайду!

— Знайдемо, — виправив його Нод.

— Якщо Еда, яка була адміністраторкою у готелі, — втрутився Самус, — та князівна Гирлонська Ерада — це одна й та сама особа, знайти її проблем не становитиме. А от далі...

— Що далі?! — у Рамира заходили жовна під скулами.

— Що-що? — передражнив його барон. — Накажеш твою кохану з-під вінця у імперського принца викрадати?

— Чом би й ні? — запитав Нод.

— А чи ти, Рамире, певен, що Еда відповість на твої почуття? — Самус пустив повз вуха останні слова. — Може, вона когось іншого кохає? Того самого Ліруда, наприклад.

— Не думаю, — заперечив Нод, щоб барон зовсім не загнав Рамира у депресію. — Не схоже, що у Еди є коханий.

— За якими прикметами ти це визначив? — рудань не поспішав виявити бодай крихту тактовності.

— Я бачив тоді вранці, як Еда дивилася на Рамира, — відповів Нод. — А з принцем вони навряд чи колись бачились. Князівські ж діти до шлюбу чи закінчення освіти ведуть приватний і простий спосіб життя. А це що? — поспішаючи змінити тему, він показав заголовок на першій шпальті газети, що Самус крутив у руках: «Уламки метеорита, пірнувши у море, виринули знову»?

— Справді! — барон прочитав уголос текст під заголовком:

«Учора мешканці Гирлону мали змогу спостерігати унікальне природне явище. У небі над морем Уявився метеорит. Падаючи, він розділився на три уламки і зник за обрієм у напрямку Ланодського узбережжя. За деякий час пролунали звуки трьох вибухів, потому здійнялися незначні хвилі.

Редакції за допомогою рації вдалося поспілкуватися з капітаном круїзного лайнера „Королева Ральсіята“ Оломом Дуксом. Лайнер прямує з елітного курорту Борк, що на острові Прай у Султанаті, до Тасава. Капітанові Дуксу разом з пасажирами та командою пощастило бачити унікальний момент падіння небесного тіла у море.

Далі наводимо пряму мову пана капітана: „Три уламки метеорита впали на одній лінії, паралельно нашому курсу, у більш ніж двох кабельтових по лівому борту. Вони з оглушливим, розкотистим звуком здійняли рівні стовпи води, а тоді хвилі, які, втім, швидко спали, спричинивши значну, але некритичну хитавицю. За кілька хвилин по тому, як море заспокоїлося, вода почала світитися. Під кілем на глибині, яку не вдалося визначити, пройшли три ідеально правильні світлові кола. За правим бортом, на відстані від одного до півтора кабельтових ті кола випливли на поверхню, а тоді здійнялися у небо. Вони являли собою світлові диски. Їх світло було яскраве, але...сіре! Диски полетіли проти вітру, чітко на захід, набираючи висоту, та зникли десь над Ланодом. Свідками цього явища стали численні пасажири та члени команди — усього 637 осіб. Запис про означену подію у відповідно до Морського статуту, зроблено у бортовому журналі. До нього додано письмові свідчення ряду пасажирів, які погодилися їх надати“.

Редакція зауважила панові капітану, що сірий колір ніяк не може бути притаманний світлу. Не може бути сірого світла, адже сірий колір — то поєднання чорного та білого, а чорного світла не буває. Пан капітан відповів, що диски світилися на тлі яскравого