Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

Синьо-срібна блискуча сфера огорнула Аріана, виростаючи ввись і вшир. Вона досягла майже стелі, розсипалася яскравими блакитними жаринами, і на місці хлопця постав величний і граційний синій дракон. Його плечі й крила впиралися в стелю, тому він пригнув довгу лускату шию, аби головою не пробити склепіння зали. Тіло дракона було бездоганне і вражало силою, міццю, красою й величавістю. Серпопарди, побачивши свого вічного ворога в його природній іпостасі, всі, як один, кинулися до дракона, щоб повиснути на масивних ногах, хвості, вчепитися в крила, які дракон боявся розкрити, щоб не зруйнувати палац. А дракон Аріан роздратовано й сердито заревів і видихнув на ворогів широку крижану хвилю холоду. Там, де проходила морозна хвиля, і нападники, і захисники замку перетворювалися на крижані брили, завмирали в усіляких чудернацьких позах, заскочені в русі, в битві, в атаці чи захисті...

Ще кілька подихів, і весь зал був заморожений магічним диханням синього дракона. Після цього Аріан знову перетворився на людину і, хитаючись від знесилення та магічного виснаження, підійшов до королівського трону. Королівський маг захистив короля від впливу Аріанової магії, Мартелій, відсапуючись, знесилено сидів на троні, корона сповзла йому на брови, він кивнув Аріанові й сказав:

- Ну, скажу я тобі, хлопче, таких танців у моєму замку ще не бувало!

І король, і Аріан подивилися на крижані скульптурні групи навколо себе і невесело розсміялися.