Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

– Я спробую, Черепус, та не впевнена, що у мене вийде. До того ж, моя мати справжня красуня, не те що я.

– Дурниці! – вигукнув Холодний.

Надівши м’які туфельки, що принесли разом сукнею, всілася на підвіконня.

За вікном у дворі замку тренувалися драконоборці. Було на що подивитися! Всі як один, здоровенні, широкоплечі чоловіки билися на мечах. Зброя миготіла з такою швидкістю, що я не встигала вловити самих рухів. Тільки раз – і плече розрублено так глибоко, що видно кістку.

Ну і тренування в них, так і померти не довго!

Непривітна жінка принесла нам обід і без слів покинула кімнату.

Зерата поволі ховалася за червоні хребти гір, ставало дедалі темніше. Холодний спав. Я ж не могла змусити себе думати про щось інше, окрім того, що за мною прийде Айван.

Що він задумав? Чому б йому просто не сказати мені? Навіщо обрядив мене в цю сукню? І чи варто зробити так, як радить Черепус?

Коли здавалося, що очікування стало просто нестерпним, почувся шум і двері широко відчинилися.

На порозі стояв драконоборець. Щоки його вкривав легкий рум'янець, наче він довго їхав верхи. Від високої фігури напівприхованої довгими тінями віяло силою й небезпекою.

Його жовті очі буквально впилися в мене поглядом, затримавшись на грудях знову повернулися до обличчя.

– Пішли. – сказав він коротко.

І я поспішила за ним, вдивляючись у широку спину, й не змозі перестати боятись.