Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Підійшовши до маленького столика у кутку кімнати, жінка жбурнула на нього тацю з таким грюкотом, що я мало не оглухла. Свіжі булочки, запах яких дражнив мої ніздрі посипалися на кам’яну підлогу.

– Щоб ти знала, відьма, сама я б тобі й кусень хліба не дала б, драконяча погань! Але Лерд наказав, тож їж, поки ще можеш!

Знявши з плеча сумку, що я одразу не помітила, вона кинула її мені на коліна.

– Перевдягнись, нема чого дітей лякати своїм чорним цурям, не вистачало ще, щоб вони здогадалися хто ти!

З цими словами жінка вилетіла з кімнати і я знов почула клацання замка.

– Можна подумати, хтось підпустить мене до дітей! – фиркнула я.

Жбурнувши сумку з одягом на ліжко, підійшла до таці. Каша, фрукти, булочки, сир! Справжній бенкет!

– Мені булочку з сиром, і маслом намасти! – попросив Черепус.

Поївши, вирішила помитися. Ще коли тільки увійшла до кімнати, то помітила різні дерев'яні двері посередині.

Відкривши їх, побачила маленьку ванну і туалет. Що ж, непогано.

Тільки як її наповнити? Крани були. Та, ніде не було видно ані важелю, ані якогось механізму. Може, воду треба приносити самій? Тоді, як я це зроблю сидячи під замком?

Я відступила від ванни й топнула ногою. Плитка під ступнею опустилася і ванна почала наповнюватись водою, від якої валив білий пар.

Глянула собі під ноги й побачила дві плитки, що відрізнялися кольором від чорно-білої шахматки навкруги.

Одна була синя, а інша червона.

Цікавий механізм.

Надавивши на синю, побачила, що з другого крану теж побігла вода.

Пошукавши очима якусь пробку, знайшла її на краєчку ванни.

Не магія, проте – заворожує!

Схопивши рідке мило, додала його у воду. У повітрі розливався запах незнайомих мені квітів – солодкий і свіжий.

Почавши знімати одяг, я озирнулася на двері, замка на них не було, тож якщо Айван вирішить зайти сюди просто зараз, йому нічого не завадить.

Я гірко посміхнулася. Можна подумати зачинені двері його зупинять!

Не вагаючись більше, стягнула сукню і білизну й залізла у гарячу воду.

Помившись, загорнулася в пухнастий рушник і повернулася до кімнати.

Свій одяг я випрала, тож, окрім того, що принесла непривітна жінка, вдягти було нічого.

Підійшовши до ліжка, висипала вміст сумки й здивовано застигла.

В мене з роду не бувало таких речей!

Темно-червона довга сукня із вузькими рукавами та шнурівкою спереду. Тонкі білі сорочки й трусики.

Цікаво, ця сукня нова чи належала комусь іншому?

– Черепус, ти бачиш це?

– Та вже бачу, – фиркнув він – не втрачай здоровий глузд, відьмо, може він хоче, щоб ти мала гарний вигляд у труні.

– Цілком можливо, та в мене ніколи не було сукні такого кольору, глянь, мені личить?

Я приклала тканину до тіла і закрутилася по кімнаті.

– Жінки! – презирливо пробурчав Холодний

Скинувши рушник і швидко надівши білизну, я натягнула сукню.

Спідниця виявилася трохи задовгою, та в цілому, плаття, наче на мене шите.

Тугий ліф підіймав груди так, що було видно улоговинку, а шнурівка підкреслила талію.

Відкинувши вологе волосся, я повернулася до Черепуса.

– Ну, як?

– Красуня. – пробурмотів він похмуро.

А потім, його очі засвітилися трохи більше ніж зазвичай.

– Послухай, Даная, а що як тобі його спокусити, га?

Я витріщила на Холодного очі.

– Сама подумай, він вочевидь, не рівно до тебе дихає, а якщо зможеш опинитися в його кімнаті, може там і Гримуар знайдеш, а з Гримуаром ми зможемо звідси вибратись.

– Не думаю, що в мене вийде, до того ж, навіть якщо вийде, звідки мені знати, де він подів книгу? А якщо і дізнаюсь, то навряд чи зможу її викрасти непомітно.

– Відьма ти чи не відьма! Звичайно за два дні в тебе нічого не вийде, але він всього лише чоловік Даная і він тебе хоче, це і дурню видно!

Мої щоки спалахнули.

– Не знаю, не впевнена.

– А навіщо ж тоді йому наряджати тебе в сукню, міг би залишити нас там, у підвалі. Не думаю, що це якось би змінило його плани. Може він і сам не розуміє, та його до тебе тягне. От і скористайся цим. Будь з ним м'якою, заберись до нього під шкіру!

– Ми ще не знаємо, що він задумав – покачала я головою – утім, може ти й правий. Тільки от що мені дасть Гримуар, якщо вони можуть вислідити мене, наче дикого звіра.

– Перехід, Даная! Перехід він тобі дасть! Якщо виберемось із замку, й дістанемось лісу, то там можна буде відкрити перехід.

– А якщо книга не захоче показати закляття?

– Вважаєш краще чекати тут на свою смерть?

– Ні, не краще. А чому не можна буде відкрити перехід тут?

– Це каміння, Даная – воно якесь дивне, ти відчуваєш? Чи це якийсь артефакт? Сумніваюся, що тут можна користуватися магією на повну силу. Сама подумай, Айван залишив тебе тут саму, хоч і під замком, і не боїться, що ти когось скривдиш. А ну спробуй щось просте, побачимо!

Я підняла руку і махнула у бік таці, та нічого не відбулося.

– Дракон той, єдиний, що дав мені силу, мені поможи! – проказала і рука тьмяно засвітилася синім. Я спробувала знов.

Та замість того, щоб здвинути тацю, сині іскри зістрибнули з рук наче живі й понеслися до стіни, блимнули та зникли всередині.

В мене аж рот від подиву відкрився.

– Ага, тому то він і не боїться, що ти щось утнеш.

Я повільно кивнула.

– Виходить, я можу розраховувати тільки на власні сили, без магії.

– Тому я і кажу тобі, знайди його слабкі місця, в кожного чоловіка вони є, пригадай свою матір врешті-решт!

Я заперечно підняла руку вгору.

– Навіть не починай, Черепус.

Він закотив очі горі.

– Я розумію, що ти про неї думаєш, та чоловіки стеляться перед нею наче дверні килимки, і без магії, Даная!

Я підійшла до вікна, і охопила себе руками.