Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 42

– Пробач,– тихенько промовила Нейра, наздоганяючи мене.

Як не дивно, а слова Мейтона Лейнтійського були цілковитою правдою – ніхто навіть не намагався спинити мою скромну особину чи не дати банально зайти до першої ліпшої кімнати. Мабуть, державні секрети й справді були під охороною, а таке крило було в моєму доступі. Хоча й доводилося ходити під наглядом чотирьох охоронців і впевнена, що якби зробила щось заборонене, то реакція була б негайною.

Але я була надто слабкою навіть для звичайнісіньких легких пригод, тому грала в роль…хм…гості? Напевно так найправильніше назвати моє перебування тут. Я читала, що при викраденні королівської особини іншим народом починається війна, то може знаходжуся тут  у якості гості саме тому? Дивно вони хочуть привласнити королівство, якщо бояться війни. Завжди думала, що такі королі не зупиняться ні перед чим, а тут Мейтон прагне захопити все без бою. Хоча це й розумніше. Але хто йому віддасть Ендоран? Думаю, повернуся раніше, ніж Даріс встигне скоїти якусь дурницю.

– Давно ти знаєш?– знову промовила Нейра таким тихим голосом, що його мало не заглушив шум прибою.

– Що?

– Я вже на третьому. Чесно кажучи, навіть не сподівалася на це,– Нейра пригладила сукню по формі живота.

– Вітаю.

– А ти?

– Я дізналася кілька годин тому і то абсолютно випадково,– посміхнулася я, вирішивши не розповідати Нейрі того, що саме через її чоловіка дитинка мусила захищати маму від тата. Вона мені навряд чи допоможе, а засмучувати її не хотілося.

– А не хочеш зазирнути до мого цілителя?– раптом запитала вона те, про що я навіть не подумала. А ще й як варто було.

Я кивнула й Нейра одразу потягнула мене у протилежну сторону до тієї, по якій ми йшли. Вона це зробила настільки швидко й проворно, що мало не збила з ніг весь наш супровід з близько одинадцяти людей. І тут я подумала три речі. По-перше, чи то вона надто добра, чи то знає якийсь секрет пов’язаний з дітьми. По-друге, цей секрет може бути ще й пов’язаний з тим видінням з голови Даріса. По-третє, якось потрібно її випитати все про колишні стосунки. І по-четверте, чому я надумую стільки теорій змови і думаю про все на світі, так мало часу залишаючи для власної кровиночки? Звісно, ще занадто рано будувати якісь плани і так далі, особливо коли ти перебуваєш у «гостях», але все ж. Нейра на моєму місці явно діяла б інакше.

– Кесі, а в мене для тебе нова пацієнтка,– таки прибігли ми до цілительки і я, замість того, щоб по-людськи поговорити, обстежитися чи ще щось там, вивернула весь обід прямісінько їй на гарненькі черевички.

– Пробачте, я…я не хотіла,– промовила, нарешті відчувши полегшення.

Але й воно тривало не довго. Нудота знову підступала до горла і Нейра якраз вчасно подала мені відро, поки цілителька чистила себе і кімнату плавними потоками магії.

На щастя, після другого разу мені вже остаточно стало набагато краще. Хоча я припускала той варіант, що організм заспокоївся, ввібравши й собі трішки магії. Моя скромна особина й раніше хворіла за таким самим принципом: немає великого магічного резерву – тяжко переношу захворювання, є – легко і дуже швидко. Хоча вагітність – це ж не хвороба, а радість, що принесе небазаром ще одного маленького Мортея-Менджіля.

– Ще раз пробачте. Я не хотіла.

– Та нічого,– посміхнулася Кесі, що виявилася добродушною білявою дівчиною приблизно мого віку.–Це звична річ, особливо у настільки ослаблених організмах. От, скажіть, останнім часом ви ж не дотримувалися ні нормального режиму харчування, ні сну, не підтримували стабільний водний баланс і ще й напевно займалися виснажливими тренуваннями?

Хм… Що б то їй відповісти… Сказати, що кілька днів я ганялася за пригодами, щоб трішки повеселити себе чи поділитися таємницею про ритуал і розповісти, що спершу мене хотіли вбити кейнторіанці, потім вони підіслали давнього знайомого, а після ще однієї невдалої спроби доручили це моєму чоловіку та батьку нашої майбутньої дитини? А потім ще й добити тим, що мене викрали одразу ж як я дізналася про вагітність та ще й надто небезпечним для дитини та й мене самої способом? Таке тяжко не тільки переживати, а й навіть просто уявити. Не змогла скинути таку ношу на людину, що дивилася на мене з такою непідробною добротою, як сестричка Розалія, за якою вже так встигла засумувати. Не хотілося обтяжувати когось подробицями свого цікавезного життя.

– Так,– цілком вичерпна відповідь, як на мене, але її виявилося недостатньо для Кесі.

– Це наша вина,– одразу втрутилася Нейра.– Моя кузина Даяна дуже хотіла відвідати нас з чоловіком і ми наполягали, щоб вона поспішала. А дорога ж така далека…

То он яка моя легенда перебування в цьому замку... Кузина значить... А це може дати мені перевагу. Навіть сказала б можливість, адже здається лише охоронці знають хто я така. Або ж вони лише здогадуються, що ще краще. Залишилося дочекатися відновлення резерву сил, що дасть достатньо часу для спланування «втечі». Я ж бо лише «в гостях» як-не-як.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍