Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Медокса Форда, Ернеста Хемінгуея та решту видатних митців, які жили в Парижі в ті роки, не кажучи вже про Пабло Пікассо. Що він робитиме, опинившись у Парижі чи в Лондоні? Невже й далі опиратиметься і не гратиме в цю гру?

Крім страху перед сп’янінням, Джонові властивий ще й страх перед фізичною потворністю. Читаючи заповіт Війона, він не може позбутися думки про бридкість belle heaumière[32], що тепер зморшкувата, немита і сморідна. Якщо чоловікові судилося стати митцем, чи повинен він кохати жінок, не гребуючи жодною? Чи справді життя митця зобов’язує спати з будь-якою і кожною жінкою в ім’я самого життя? А якщо він перебірливий у сексі, невже він відкидає життя?

Інше питання: що спонукало Мері, жінку з Нової Зеландії, вирішити, що він вартий, щоб піти до нього в ліжко? Може, лише те, що він був тут, а може, вона чула від Говарта, що він поет, майбутній поет? Жінки люблять митців, бо вони горять внутрішнім полум’ям, полум’ям, що пожирає, але, парадоксальна річ, — водночас і оновлює все, що його торкається. Мері, залізши до нього в ліжко, можливо, думала, що її лизатиме полум’я мистецтва, й відчувала несказанний екстаз. Натомість побачила, як її відтручує переляканий хлопчик. Безперечно, так або так вона помститься. Безперечно, в наступному листі її друзі Говарти почують від неї варіант подій, у якому він скидатиметься на вахлака.

Джон знає, що засуджувати жінку за її бридкість — морально негідний учинок. Але, на щастя, митці не повинні бути людьми, якими можна захоплюватися з позицій моралі. Важить тільки те, що вони творять видатне мистецтво. Якщо його власне мистецтво народиться з тієї його частини, яка гідна зневаги, — нехай. Як ніколи не втомлювався казати Шекспір, квіти ростуть найкраще на купах гною. Навіть Генрі Міллер, що подає себе як такого щиросердого хлопця, який готовий кохатися з будь-якою жінкою незалежно від її форми та розміру, можливо, має якусь темну сторону, але досить розважливий, щоб мовчати про неї.

Звичайні люди бачать, що поганим бути важко. Звичайні люди, відчуваючи, як у них загорається щось лихе, п’ють, лаються, коять насильство. Те лихе для них — мов гарячка: вони хочуть прогнати її зі свого організму, прагнуть знову стати звичайними. Але митці повинні жити зі своєю гарячкою, хоч яка її природа, — добра чи лиха. Саме гарячка перетворює їх на митців, і цю гарячку треба підживлювати. Ось чому митці ніколи не можуть постати перед світом, цілком розкрившись: одне око в них завжди має бути спрямоване всередину. А от жінкам, які бігають за митцями, не можна довіряти повного мірою. Адже якщо дух митця — полум’я і гарячка, жінка, яка прагне, щоб її лизали язики того полум’я, водночас докладе всіх зусиль, щоб стишити гарячку і опустити митця на пересічний рівень. Отже, жінкам треба чинити опір навіть тоді, коли вони кохані. Їм не можна дозволяти підступати надто близько до полум’я, щоб вони не загасили його.

4

У досконалому світі він спав би тільки з досконалими жінками, жінками з досконалою жіночністю, проте з певним присмерком у глибинах свого єства, який відповідав би його внутрішньому темному «я». Але Джон не знає таких жінок. Жаклін, у чиїй душі він не спромігся виявити ніякого присмерку, без попередження перестала ходити до нього, і він мав досить здорового глузду, щоб не спробувати з’ясувати чому. Тож йому доводиться тепер мати справу з іншими жінками, насправді дівчатами, які ще не стали жінками і можуть узагалі не мати справжнього єства, або єства, про яке було б варто говорити; дівчатами, які сплять із чоловіком тільки неохоче, бо їх підмовили до цього, або ж тому, що так чинять подруги, і вони не хочуть пасти задніх, або ж тому, що інколи це єдиний спосіб утримати приятеля.

Одна з них завагітніла. Коли вона зателефонувала і сповістила новину, Джон здивувався, збентежився. Як він міг зробити когось вагітним? У певному розумінні від достеменно знає, як. Це нещастя: метушня, збентеженість, плутанина, і то такі, що ніколи не знаходять собі шлях у романи, які він читає. І водночас він не йме віри. В душі він відчуває, що йому не більше, ніж вісім років, щонайбільше десять. Як дитина може бути батьком?

Можливо, це неправда, заспокоює він себе. Можливо, це наче один з тих іспитів, коли ти впевнений, що провалився, але, як з’являються результати, бачиш, що вони непогані.

Але цього разу таке не спрацювало. Ще один телефонний дзвінок. Дівчина сухо повідомила, що ходила до лікаря. Настала малесенька пауза, досить довга для нього, щоб збагнути, про що йдеться, й заговорити. «Я буду поряд із тобою», — міг би сказати він. «Лиши це все мені», — міг би сказати він. Але як можна казати, що він буде поряд, коли перспектива перебування з нею виповнює його лихими призвістками, коли всі його пориви — кинути трубку і втекти?

Пауза скінчилася. Вона знає прізвище, розповідає дівчина далі, людини, яка вирішить цю проблему. Отже, вона призначила зустріч на наступний день. Чи готовий він завезти її туди й забрати потім назад, бо її попередили, що після того втручання вона не зможе керувати автомобілем?

Дівчину звати Сара. Друзі називають її Саллі, і це ім’я не подобається йому. Воно нагадує йому рядок «Спустися в садки, де саллі росте». Що в біса означає тут «саллі»? Дівчина родом з Йоганнесбурга, з одного з тих передмість, де люди в неділю їздять верхи по своєму маєтку, вигукуючи одне одному «Чудово!», а тим часом чорні служники в білих рукавичках подають їм напої. Дитинство, коли Саллі їздила верхи, падала, забивалася, але не плакала, перетворило її на справжню молодчагу. «Саллі — справжня молодчага!» — чув Джон, як кажуть її йоганнесбурзькі приятелі. Вона негарна — надто ширококоста, надто рум’янощока, — але напрочуд здорова. І не прикидається. Тепер, коли вразило нещастя, вона не ховається у своїй кімнаті і не вдає, ніби все гаразд. Навпаки, знайшла те, що треба було знайти, — як зробити аборт у Кейптауні, — і зробила всі необхідні приготування. Фактично вона присоромила його.

У маленькому Сариному автомобілі вони їдуть до Вудстока й зупиняються перед низкою однакових невеликих двоквартирних будинків. Сара виходить і стукає в двері одного з них. Джон не бачить, хто відчиняє двері, але, звичайно, це та людина, що робить аборти. Таких фахівців він уявляє собі як неохайних жінок із фарбованими косами, засохлою косметикою на обличчі і не дуже чистими нігтями. Вони дають дівчині