Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

Я відмахуюся. Чому б їм було не зробити цього раніше?

− Ніхто з Табору не знав, − говорить Мертва дівчинка. 

− А там що? – простежує за моїм поглядом Ольга.

−  Ем Ді, − відповідаю я.

− Вона давно з’явилась?

− Щойно.

− І що каже?

− Зараз…

− Кажу, що ніхто з Табору не знав! – Ем Ді кричить перед самим обличчям Ольги, трохи піднявшись над землею, щоб бути з нею нарівні. Та тій байдуже, вона не чує і не бачить мого персонального привида. Хоча ні, не такого вже й персонального. Ем Ді ще ж видима для Артема.   

− Після того, як ви з Ігорем зустрілися, Марея суворо заборонила всім мертвим втручатися в твоє життя. Особливо пильно вона стежила за Айгором. Він більше ніде не може залишитися сам, − в її інтонації звучить щось схоже на співчуття. Чому це вона йому співчуває?

 −  Навіть коли тікає з табору верхи на Раті, хтось неодмінно вирушає стежити за ним. 

− І як же ви дізналися тепер? – я виходжу на кухню, де не так гучно чути музику, жестом запрошую Ольгу й Ем Ді з собою.

− Я підслухала вашу з Лірою розмову, − без найменших вивертів з усією дитячою щирістю зізнається дівчинка.

− То за мною стежать не менш, ніж за Айгором? Але ж ти щойно сказала…

− Ні, я жила собі спокійно, не втручаючись, як і наказувала Марея, − Ем Ді застрибує на підвіконня. – Але Ліза відчула твій страх, коли ти зустрілася з циганкою на вокзалі. 

Ліза… Давно виплаканий спогад. А завтра один з її синів одружується. Це вона теж відчуває?

− Відчуває й це, − відповідає на мої роздуми Ем Ді. – І вона дуже щаслива. Але для неї й ти не менш дорога. Тому вона попросила мене глянути, що там у вас із циганкою. Потім я все розповіла в Таборі. Марея зізналася, що то вона відправила до тебе Ліру. От тільки Ліра не розповіла тобі про Ігоря все, вона не знала, що він убив ще й свою дружину.

− Ні, − притискаюся спиною до холодильника. Приємна прохолода трохи розпружує мене. 

− Точнісінько так само, як і дочку, − продовжує Ем Ді. – Бувають у нього такі неконтрольовані напади гніву. 

− Оль, − я сповзаю на підлогу. – Мій Ігор убив свою колишню дружину.

− Дружину? – вона присідає навпроти мене, бере мою праву руку й навіщось розтирає її. – Він був одружений?

− І дочку, − вже пошепки додаю я. Здається, з мене витекли всі сили. Й сила голосу теж. Хочеться просто скрутитися клубочком тут, на підлозі, і заснути.

− Це твій привид сказав? 

Киваю. Нема бажання розказувати всі подробиці. Ольга обіймає мене, я поринаю в аромат її шипрових парфумів. 

− Ходімо танцювати, − говорить вона. – Це єдине, що зараз може допомогти.