Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

при тому. Усе місто взяло участь у бурхливому та грандіозному вшануванні пам’яті героя, що так неймовірно довго тримав фортецю. Докладно розповідав він, як у домі старого Маттіаса врочисто, в присутності первосвященика і членів Великої ради, перекидали ліжко, на якому спав Йосиф. Його власний батько, Нахум бен-Нахум, у розідраному одязі, в посипаною попелом головою, з доручення городян приніс старому Маттіасові у приписаному законом плетеному з вербових гілочок кошику сочевичну страву жалоби. Й увесь Єрусалим був при тому, коли старий Маттіас уперше говорив каддіш, поминальну молитву, додаючи ті три слова, які можна проказати тільки тоді, коли помирає хтось великий в Ізраїлі.

— А потім? — спитав Йосиф.

Алексій усміхнувся своєю фаталістичною усмішкою. А потім, розповідав він, коли дізналися, що Йосиф живий, тим дужчий, розуміється, був перелом в інший бік. Це Йосифів друг юності, доктор Амрам, запропонував оповістити його поза законом, і тільки деякі з членів Великої ради зважилися висловитися проти того, між ними, звісно, великий доктор Йоханан бен-Заккаї. Приміщення храму, коли із ступенів святилища проголошувалося прокляття проти Йосифа, були такі повні, як на свято Пасхи.

— Ви не турбуйтесь тим, — сказав Алексій Йосифові, широко та щиро усміхнувся, так що його білі, здорові й великі зуби показалися з його чотирикутної чорної бороди. — Хто визнав розум, мусить терпіти.

Він попрощався з Йосифом. Ставний, огрядний, з турботою на свіжого кольору обличчі, ішов він між ятками. Пізніше Йосиф бачив, як він спинився біля торговця меленим кварцем і ніжно гладив рукою тонкий порошок; він досить давно вже мусив обходитися без цього коштовного матеріалу для свого улюбленого мистецтва.

Йосиф часто думав про цю розмову, і почуття його ділилися. Ще в Єрусалимі він мав таку думку, що Алексій міркує ясніше, ніж його батько Нахум, але його, Йосифове, серце було з нерозумним Нахумом і проти розумного Алексія. Й от всі повстали проти нього, і тільки розумний Алексій — за нього. Його кайдани, до яких він, гадалося, звик, тиснули, терли. Пророк певно мав рацію, що жива собака краще, ніж мертвий лев. Але іноді йому хотілося, щоб він загинув у Йотапаті разом із усіма.

Марк Лісин Красс Муціан, генерал-губернатор Сирії, нервово вештався по просторих кімнатах свого палацу в Антіохії. Він був переконаний, що цього разу Веспасіан не знайде більше ніякої відмовки, щоб далі затягувати похід. Після того, як терор «Месників Ізраїлю» викоренив в Єрусалимі поміркованих, бунтівники плюндрували одні одних. В Єрусалимі буяла громадянська війна, вісті про це були ясні та певні. Було б безглуздям не скористатися цим. Тепер Веспасіан мусить нарешті рушити до міста, взяти його та закінчити війну. З палаючим напруженням чекав Муціан повідомлення про воєнну раду, що наприкінці зими мала встановити керівну лінію на весняну кампанію. Й от повідомлення лежить перед ним. Далеко більша частина воєнної ради, і навіть син Веспасіана, молодий генерал Тит, були тої думки, що треба негайно виступати проти Єрусалима. Експедитор, безсоромний, неповороткий кінсько-кізячний мужик, знайшов нову пролазку. Внутрішній розбрат між юдеями, запевняв він, незабаром доведе місто до такого стану, при якому його можна взяти з далеко меншими жертвами, ніж тепер. Іти зараз на Єрусалим — це марно лити кров добрих римських леґіонерів, яку можна заощадити. Він за те, щоб почекати, раніше окупувати не зайнятий досі південь. Він хитрий, цей Веспасіан. Такий скупий він, а на відмовки не скупіє. Він свого командування так скоро не зречеться.

Тонкий Муціан, із палицею за спиною, косо виставивши вперед худу голову, люто бігав туди-сюди. Він не був уже молодий, мав позаду уже п’ятдесят років, життя, повне чудових пороків, в яких він ніколи не каявся, повне вивчення невичерпних чудес природи, життя, повне влади та падіння, багатства і банкрутства. Й от, якраз ще бувши при всій своїй силі, став він володарем у цій глибоко хвилюючій, прадавній Азії, і він кипів із люті, що хитрий молодий цезар призначив йому ділитися чудовим шматком саме з цим відворотним мужиком. Майже цілий уже рік мусить він терпіти поруч із собою цього пройду експедитора як рівнопоставленого. Він прозирав у наміри маршала так само добре, як і в наміри цезаря. Цей чолов’яга не смів довше стояти на його шляху. Він мусить забратися з його Азії, він мусить, мусить покласти нарешті край цій безглуздій юдейській війні.

Поквапно і з великим гнівом диктував Муціан цілу паку листів цезареві, міністрам, дружнім сенаторам. Незрозуміло, чому воєначальник вважав, що місто Єрусалим, після таких великих підготувань, та ще коли супротивник знесилений внутрішнім розладом, і на початок цього літа не достигло для штурму. Він не хоче висловлювати гіркі міркування про те, як це малоенергійне провадження війни ставить під загрозу плани походу Александра. Але коли буде проводитися стратегія вагання, то це безумовно відіб’ється на престижі цезаря, сенату й армії по всьому Сходу.

Час, у який ці листи потрапили в Рим, був зовсім несприятливий для намірів Муціана. Зі західних провінцій тільки що повідомили про далеко важливіші та неприємніші речі. Губернатор Ліона, такий собі Віндекс, підняв бунт, і, здається, мав симпатії всієї Галлії й Іспанії. Депеші звучали турботою. Справжній, цілковитий відгук знайшла Муціанова доповідь тільки в одному єдиному місці — у міністра Таласа. Цей старий пан вважав, що генерал Веспасіан завдає йому особистої шкоди, так довго відтягуючи руйнування Єрусалима. Він відповів Муціанові, усім серцем погоджуючись із ним.

Генерал-губернатор, діставши цю відповідь, вирішив особисто поговорити з експедитором, поїхав до головної квартири Веспасіана в Цезарії.

Маршал прийняв його усміхаючись, видимо радіючи. Вони лежали за столом утрьох, Веспасіан, Тит, Муціан, і провадили приязні розмови. Помалу, за вечерею, перейшли до політичних справ. Муціан підкреслював, який далекий він від того, щоб втручатися у справи інших; та є Рим, є римські міністри, які тиснуть, що треба закінчувати похід. Він цілком розуміє мотиви маршала, проте бажання Риму здаються йому такими важливими, що він ладен віддати військо з своїх власних сирійських леґіонів, якщо тільки Веспасіан рушить на Єрусалим. Молодий генерал Тит, палаючи жадобою показати нарешті свої солдатські якості, бурхливо погоджувався з ним:

— Зроби це, батьку, зроби! Мої офіцери горять бажанням, вся армія горить бажанням повалити Єрусалим.

Веспасіан задоволено бачив, як на розумному, насолодами, корисливістю і честолюбством спустошеному обличчі Муціана позначається приязнь до його сина Тита, суміш чесної симпатії та низької пристрасті. Маршал усміхався. Він, хоч і дуже був прив’язаний до сина, не сказав йому про свої справжні мотиви. Він був переконаний, що хлопець знав їх так само добре, як