Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

— Ще одна людина, капітане Банагоґ, — видусив із себе вартовий. Зараз, порівнюючи його з капітаном, дівчина відзначила крихітну статуру та майже людські риси обличчя Скарп-Гефіна.

— Позбудься її, — грубе і сіре Банагоґове обличчя стало страхітливим. — Ти що, збирався впустити до палацу ще одну людину?

— Ні, пане капітане! — Скарп-Гефін підняв меча догори, а тоді опустив його поруч з дівчиною — десь на рівні її грудей. — Забирайся звідси, дівчино! Іди геть! Іди на південь! Повертайся туди, звідки прийшла! — одна з його повік легенько ворухнулася, так, наче він намагався підморгнути.

Дівчина скористалася моментом і побігла навтьоки, Роло — за нею. Але щойно вони опинилися позаду снігової кучугури, яка заховала їх від пильного погляду Банагоґа, дівчина розвернулася і прокралася до західної сторони палацу.

Чесно кажучи, палац тролів виглядав розкішно. Щокілька кроків у стіні були зроблені вікна із кришталевими шибками. Дівчині доводилося ставати на пальчики, щоб хоч щось крізь них побачити. Вона собі подумала, що для тролів ці вікна були занизькими, а от для неї — якраз! Коли вона ставала навшпиньки, то могла дістати підборіддям до підвіконня. Надворі сутеніло; палац засяяв вогнями.

Те, що дівчині вдалося розгледіти, вражало різноманітністю. Вона чула музику і бачила слуг, які мчали туди-сюди, вбрані у голубі лівреї зі срібними тацями в руках. Серед слуг були гаргуйлі, феї піксі, брауні та інші істоти, подібні на тих, яких вона зустріла у палаці з льоду, однак не було між ними жоднісінького троля.

А от серед гостей тролями аж кишіло. Тролі були вбрані у вигадливі костюми та сукні яскравих кольорів, пошиті з атласу та оксамиту; коштовне каміння вигравало різними барвами у сяйві сотень свічок. Пані позаколювали волосся у пишні та високі зачіски з розкішними локонами, які височіли над їхніми сіро-зеленими обличчями; пани прикрили голови капелюхами зі срібної та золотої шкіри.

Раптом дівчина помітила, що деякі тролі навмисне цуралися розкішного людського одягу. Вони були вбрані в шкури різноманітних тварин. Їхнє волосся стирчало навсібіч, обрамлюючи широкі лиця. На їхньому тілі ріс не лише мох, але й інші занедбані рослини. У бороді одного з них навіть було гніздо.

З вікна, яке дівчині видалося найкращим для спостереження, можна було роздивитися бальну залу. Стоячи на сніговій кучугурі, вона могла заглядати крізь шибку, не стомлюючи шиї. Бальна зала була прекрасною: більшою, ніж можна собі навіть уявити, зі стелею, підпертою різьбленими колонами з аметисту та кришталю. З канделябрів звисали разки коштовного каміння — діамантів, які виповнювали всю залу сяйвом і віддзеркалювалися у блискучій чорній підлозі. В кінці зали стояв п’єдестал із двома тронами на ньому. Один був із золота, оздоблений рубінами; інший — зі срібла, інкрустований сапфірами. Поруч зі срібно-сапфіровим троном стояв срібний стілець, прикрашений перлами. Серце у дівчини завмерло, а тоді стиснулося від болю, коли вона побачила, хто на ньому сидів.

Це був її принц.

У той час, коли тролі походжали залою, балакали, їли та пили, принц сидів на своєму стільці і гапився у стіну поперед себе. Дівчина ледь стрималася від дитячого бажання помахати йому рукою, щоб перевірити, чи впізнає її. Натомість поглянула на Роло і вказала пальцем на принца. Обоє розуміли, що принц виглядає нещасним, але вдіяти нічого не могли, тому продовжували спостерігати. Трохи згодом, коли від довгого стояння на снігу в дівчини почали мерзнути ноги, вона побачила, як масивні подвійні двері в іншому кінці зали широко відчинилися — увійшла вервечка із дюжини слуг. Верх — людини, а низ — коня, вони ступали на чотирьох. Слуги спинилися по обидва боки великих дверей і піднесли до вуст срібні сурми. Коли їхня фанфара закінчилася, усі тролі, присутні в кімнаті, схилилися у глибокому й шанобливому поклоні та пірнули у глибокі реверанси.

До зали волокла ноги неймовірна потвора у червоній сукні. Її неприродно жовте волосся було підібране догори й увінчане короною, у якій було більше діамантів, ніж золота. Мацапура мала вибалушені очі, довжелезний ніс, кінчик якого сягав майже до її нижньої губи, а у вухах було так багато золотих кілець, що мочки торкалися плечей. Забарвлення її шкіри нагадувало нешліфований граніт.

Дівчина й раніше чула різні історії про тролів. Казали, що у тролів-жінок були триметрові носи, а обвислі груди сягали їм аж до колін. Тепер вона побачила, що то були зовсім не перебільшення: у королеви був навдивовижу довгий ніс, а її зморшкуваті груди кожної миті могли випасти із сукні.

Королева окинула залу пильним поглядом своїх брудно-зелених очей. Минаючи своїх підданих, що схилилися у поклоні, вона причвалала до золотого трону. Кентаври, котрі були там замість слуг, — дівчина пригадала собі, що десь про них уже читала, — знову засурмили, оголошуючи прихід ще однієї важливої персони. Цього разу їхня фанфара була коротшою.

Затамувавши подих, дівчина чекала появи тролівникоролівни. Її ніс був ще довший, ніж у матері; окрім того, на ньому росла бородавка. Вона була одягнута у сукню із сапфірово-блакитного оксамиту — щоб пасувало до трону; а зачіска була сумішшю вогняно-рудих пасом волосся та діамантових шпильок. Злегка похитуючись з боку на бік, вона дійшла до кінця зали, усім своїм виглядом показуючи, що звикла бути у центрі уваги, поцілувала принца-чоловіка в щоку й всілася на своєму срібному троні.

Королева плеснула в долоні — у неї на пальцях було стільки перснів, що здавалося, немов вона плескає чотирма, а не двома руками, — і заграла музика. Зі свого спостережного пункту дівчина не бачила музикантів, і їй було дуже цікаво, на яких інструментах вони грають. У тій музиці було багато бахкання і звуків сирени, що раз по раз відлунювали, аж кісточки за вухами вібрували. А все ж найгучнішим видавався пронизливий звук, який викликав у дівчини відразу та змушував її тіло зіщулюватися.

— Це звучить так, наче вбивають кролика, — з огидою мовив Роло.

— Так, маєш рацію, — погодилася вона. — Ой-ой, вони збираються танцювати.

Дівчина з вовком притиснули свої носи до шибки, щоб краще роздивитися це видовище.

Тролі розділилися на пари й зайняли свої місця на танцмайданчику. Дівчина помітила, що ті з них, хто були порослі мохом та вбрані у шкури тварин, відмовилися танцювати. Вони стояли осторонь, тримаючи в рухах кубки з вином та всім своїм виглядом показуючи, що вони не схвалюють танців. Тим часом тролі у розкішному вбранні пішли в танок, справді отримуючи велику насолоду від танцю та музики.

Навіть