Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

Ґремом вигребли всю готівку в «Banco de la Nacion».

Левко присвиснув. Поміж них була домовленість: усі неособисті витрати ділити порівну. Оскільки їх тепер стало четверо, кожному доведеться викласти 250 USD за останнє придбання, і це ще не беручи до уваги грошей за взуття, спальники й інше спорядження, що катастрофічно збільшувало бюджет поїздки. Особливо для Левка. Він цих зайвих двох із половиною сотень просто не мав.

— Це було… е… трохи непомірковано, — потупившись, проговорив українець.

Сатомі вискочила на причал.

— По-перше, дозволь запитати, чи ти бачиш інший вихід із ситуації? Ні? І я не бачу, — дівчина пальцями витерла зубну пасту з нижньої губи українця. — А по-друге, не переймайся. Це мій вам подарунок.

— Так не можна, — буркнув Семен. — Це великі гроші.

— Вони однаково не мої, а батькові, — вона спохмурніла та вперлась руками в боки. — Та що з вами таке? Ви хочете до Паїтіті чи ні?

Левко із Семеном перезирнулися вдруге. Хороше запитання.

Не чекаючи на відповідь, Сатомі правила далі:

— Щоб ви не гризли себе, зробимо так: після повернення продамо човен, різницю в ціні розділимо порівну, сумніваюся, що там стане більше як тридцять баксів на людину. Згода?

— А якщо не продамо? — блиснув очима Левко.

Японка відмахнулась.

— Ну то затопимо під Пуерто-Мальдонадо на пам’ять про нашу велику подорож.

Вона по черзі обійняла Сьому й Левка, поцілувала обох у щоки та діловито закрокувала до хатини. Українець устромив до рота підсохлу зубну щітку, пожував ворсинки, насторожено глипнув на Сьому та попрямував слідом за дівчиною — збиратися.

— А де Тор? — запитав Семен у Ґрема.

— Має приїхати в обідню пору. Він допоміг нам скупитися, а потім напився у барі до чортиків. Гроші за вас двох ми йому залишили, можеш не перейматися.

— Добре, дякую.

— Допомогти з речами?

— Не треба. Будь у човні, ми самі впораємося, — росіянин розвернувся, проте ступивши два кроки, озирнувся та поцікавився: — А що конкретно сказав Атаучі?

Американець наморщив лоба, пригадуючи.

— Він злякався, й то добряче, наче побачив мерців. Руки тремтіли так, що втримати нічого не міг. Він не вірив, що ми повернулися. На мої слова, що ми вирішили вдруге полізти в нетрі та нам знову потрібні його послуги, замотав головою і затявся, що не піде.

— І все?

— Не все. Потім він зробив отак, — Ґрем постукав пальцем по скроні, — додавши, що місця, куди ми йдемо, переповнені демонами, й ті демони роблять дивні речі з людськими головами. І вдруге вони нас не випустять.

Мадре-де-Діос. Друге наближення

LVII

6 серпня 2012, 15:51 (UTC -5)

Річка Такуатіману

176 км вгору за течією від Пуерто-Мальдонадо

— Що шукаєш? — надриваючи глотку, прокричав Лео.

Упродовж останньої півгодини Сьома щось прискіпливо видивлявся на правому березі Ріо-де-лас-П’єдрас, час від часу звіряючись то із GPS-навігатором, то із роздобутою ще у Стокгольмі й до цього часу геть розлізлою картою.

Росіянин відповів, проте Левко не розчув жодного слова. Після семи з лишком годин поруч із майже безперервно працюючим двигуном, вони всі нівроку так оглухнули.

Левко та Сьома сиділи на носі човна, Ґрем кермував, Сатомі, розіславши на пласкому днищі спальник, прилаштувала голову на задню лаву й куняла.

— Шукаєш, де заночувати? — українець підсунувся ближче, щоби краще чути Семена. — Ще рано.

Сьома зиркнув на товариша.

— Хочеш до смеркання дістатися Голови?

Українець, зануривши долоню в потік води за бортом, смикнув плечима.

— Не вдасться, — заперечив Сьома, — в темряві проскочимо притоку.

Двоциліндровий «Tohatsu» працював надійно, хоча його потужності — 15 кінських сил — вистачало лише на те, щоб розігнати човен максимум до 20 км/год. За такої швидкості вони допливуть до Голови Папуги в кращому разі о першій ночі.

— Та однаково рано, — подивився на годинник Левко.

Тримаючись рукою за нагрітий на сонці гумовий борт, Семен перебрався на корму.

— Давай покерую, — запропонував Ґремові.

Перші три години американець кайфував від кермування BRIG’ом. Зате згодом, упродовж четвертої години, почав думати, що віддав би що завгодно, щоби вимкнути мотор: нестерпний шум кислотою роз’їв вуха, а вібрація, передаючись через руку на плече, розтрусила нутрощі, тож мулат із радістю пристав на пропозицію Семена.

Сьома присів біля «Tohatsu», швидко освоївся з керуванням і зменшив газ, одночасно скеровуючи човен ліворуч — до правого берега річки.

«BRIG» помалу сунув уздовж стіни з тропічної рослинності — дерев, кущів, повзучих рослин, — що нависала над мутною водою. Коли траплялися чистини, Сьома глушив мотор і, фіксуючи ручку коліном, обстежував їх у бінокль. Левко впевнився, що його приятель щось вишукує.

О 16:05, востаннє звірившись із навігатором, росіянин повів «BRIG» навпростець до берега.

— Що там? — Левко ненавидів моменти, коли Семен напускав на себе поважнючий вигляд і нікому нічого не пояснював.

— Стаємо на ночівлю, — незворушно пояснив Семен.

— То ти на сонці перегрівся чи від шуму в очах потемніло? — поцікавився Лео.

— Знайдемо місце, розіб’ємо табір і відпочинемо.

— Чувак, ти оглух? Ми марнуємо час, — сонце не пройшло й половини шляху від зеніту до горизонту на заході. — Ми спокійно відмотаємо ще півсотні кілометрів, перед тим, як ти перестанеш розрізняти, де вода, а де земля, і я впевнений, знайдемо краще за це місце.

Перед носом човна з води здіймалося хаотичне переплетіння гілок і рослин-паразитів, що тільки на вигляд здавалися тонкими й кволими. Насправді без мачете крізь них не пройти.

Сьома міг пояснити причини свого рішення, та вирішив по-інакшому.

— Давайте проголосуємо. Хто за те, щоби знайти чистину, поїсти й відпочити?

Дві руки в центральній частині човна вмить злетіли вгору. Сьома переможно всміхнувся.

— Навіть якщо я втримаюся, ми зупиняємося на ночівлю, брате.

Вони заштовхали «BRIG» у мангрові зарості та прив’язали його. Потім, орудуючи мачете, заходилися розчищати дорогу до берега.

Коли після десяти хвилин махання здоровенними ножами під ногами все ще хлюпала вода, Ґрем зупинився, витер піт рукою та сказав:

— Можна відкликати свій голос?

Семен не зреагував. Смішно вимахуючи мачете, він уперто продовжував врубуватися в прибережні зарості.

— Семе, я з тобою розмовляю, — підвищив голос мулат. — На біса ми сюди полізли? Дорогою траплялося повно місць, де можна було причалити просто до берега.

Раптово Сьома зник, наче шубовснув під воду.

— Сееем? — насторожено покликав американець.

— Він упав? — визирнула з-за Ґремового плеча Сатомі.

— Сплеску не було, — промовив Левко, витріщаючись туди, де щойно стояв Семен. — Його ніби… джунглі ніби проковтнули його… Сьо-о-о-ма!

У кущах заворушилось, і крізь гілля долинув спокійний голос:

— Ідіть сюди, плаксії.

Відхиляючи руками незрізані гілки, Левко, Ґрем і Сатомі поквапились до того місця, де