Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Він все думав про половин і не до кінця розумів, що це за зв'язок. Спочатку він думав, це схоже на родинний зв'язок, але побачивши, як більшість без кінця обмінюється ніжностями, він зрозумів, що це ближче до романтичних стосунків. Хоча Ельга й Ельгорт були іншими, вони просто оточували одне одного турботою, як брат і сестра, без надмірностей. Двійнята працювали в парі набагато успішніше, ніж поодинці. Такого рівня стосунків двох половин не досягла жодна пара, навіть старше покоління. Цього потрібно було в них повчитися. Багато хто натякав, що Есме, можливо, половина Найджела. Але Пітер і Ельга сказали, якби це було так, він би зрозумів це з першої їхньої зустрічі. Так, вона подобалася йому, але суто як друг. Хоча вона вродлива й талановита і відкрила йому цей світ, але між ними не було чогось більшого. Найджел помітив, як усі складали план дій, ділилися на групки, але Есме була окремо від усього цього. Вона сиділа на камені, де кілька днів тому Калерія знову набула сили, і дивилася на свої черевики.

–Есме?

Вона підняла голову.

–Щось не так? – запитав він.

Вона зніяковіла, насупивши брови.

–Я... я думаю, досить із мене вже пригод, Найджеле.

–Тобто? – запитав хлопець, сівши поруч.

–Я втомилася, батьки не знають, де я. Від мого дару вам жодної користі. Ви і без мене впораєтеся.

–Тоді, чому ти ще тут? – запитав він.

–Мне потрібен хтось, щоб провів мене. – зніяковіло відповіла Есме.– Я не знаю, де ми знаходимося.

–Ходімо.– рішуче відповів Найджел, хоча й сам не знав, куди їх занесла ця затяжна прогулянка.

Здається, післязавтра закінчаться канікули в школі. Найджелу здавалося, що шкільний час залишився далеко в минулому і вже не належав до його життя.

Есме взяла його за руку, друзі рушили вперед, коли шлях перегородила повністю заморожена колода, яка мить тому була оживленим Найджелом кленом.

–Далече зібралися, дітки? – запитала Ельга, склавши руки на грудях.

–Я повертаюся додому.– повідомила Есме, Найджел відчув, як вона стисла йому руку.

–Дуже відважно, люба. –саркастично зауважила Ельга.

–Мої батьки не знають, де я.– опустила очі дівчина.

Ельга ледь помітно змінилася в обличчі.

–Тоді лети. – зітхнула вона. – Увесь час забуваю, що ви дітвора.

Нора і Норес повернулися в супроводі туману з переляканими обличчями.

–Я відведу тебе швидше. Знаю обхідний шлях.– повідомила Нора.

–А просто перенести її не вдасться? – запитав Найджел.

–Бувала б я в її будинку – запросто. Але не можна переміститися в те місце, де не бував досі.– пояснила Нора.

–Що ви дізнались? – запитав Пітер. – У вас обличчя, наче примару побачили.

–Схоже ми більше не прямуватимемо на їхні пошуки.– відповів Норес.

–Бо вони самі йдуть до нас.

–Переміщуються?– спитала Ельга.

–Це і дивує.–відповів Норес.–Вони йдуть пішки, ніби дають фору.

–Фору для чого?– спитала Калерія.

–Пиляти не встати!–вигукнув Пітер.– За годину тут почнеться різанина.

–Не обов'язково.–хитала головою Калерія.–Я думаю, вони…

–Що? Йдуть їсти коржики і говорити про погоду? –пхекнув Пітер.–Вони прямують сюди, щоб прикінчити купку дурників, що сподівались ніби можуть знищити панівний клас. А йдуть повільно, щоб ми тут в штанці понакладали зі страху або потікали геть!

–Пітере…

–Та, все, нам торба! – почесав потилицю він.– Час складати прощальну промову.

–Пітере, припини!– нахмурилась Калерія.

–Ні. Нам реально гайки, сестро. Не шукай оптимізму. Келих не просто порожній, він висох і розклався на прості елементи.

Калерія закотила очі на пару з Ельгою.

–Але... навіщо? –не зрозумів Найджел.– Чому вони хочуть убити нас?

–Поясніть хтось за мене, бо я зараз закричу. – скорчив гримасу Пітер.

–У магічному світі не можна домовитись про заколот проти вищих, щоб вони про це не дізнались.– повідомив Джим.–Вуха є всюди, магічні істоти, птахи, дар провидців…

–То якого беня ти тоді нас на це підбив?– нахмурився Пітер.

–А ти безвольний раб? Чи теж потрапив під чари мого природного шарму?– саркастично хмикнув Джим.

–Стули писок, доки я тобі його не натовк!– ступнув вперед Пітер, зціпивши зуби.

–Не спокушай. –застеріг його Джим.– До того ж, нідо чого я не підбивав. Я лише погодився зі спраглою промовою своєї королеви.– він шанобливо кивнув Ельзі.

–Насправді, це все моя провина.– відповіла Ельга.

–Та, дідька лисого! –не погодився Пітер.– Цей шибеник має рацію в одному: ми не безвольні раби. Самі погодились.

–Цілковито поділяю думку свого брата.– кивнув Ельгорт.– В чому ти можеш бути винною?