Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Оскільки адаптувати магію зцілення кожен повинен був індивідуально, всі зосередились на власних спробах, Ельварія проходила між магами переглядаючи успіхи. Найджел не міг виростити цілющі рослини, але йому вдавалось робити непогані перев'язки із листків любистку та мазі з росторопші та ехінацеї. Він звернув увагу, що Джилана робила в цьому неймовірні успіхи і уміла виростити цілющі рослини та створити з них ліки менше ніж за годину. Звісно він здогадувався, що вони з Джиланою пов'язані, однак природна сором'язливість хлопця не дозволила йому познайомитись із дівчиною ближче. Навчання пожилої пари Найджелу сподобалось більше, ніж попередніх учителів, однак, поклавши руку на серце, він чудово розумів причину. На уроках цілителів йому вдалось бодай щось. А попередні дні виявились абсолютно безрезультативними.

Брін і Бруно вчити своєму дару навіть не намагались, було очевидно, що навчитись стихійній магії неможливо. Однак Брін, звернувши увагу на Ельгу промовила:

–Ти володієш холодом і льодом, ти можеш викликати завірюху, тобі під силу засвоїти дар закликання вітру та штормів, однак для цього треба концентрація. Твій брат вміє закликати завірюху, однак його сила сніг, ви можете застосовувати дар, щоб зробити його небезпечніше, вітер послухає вас.

–Звучить красиво. Та поки я не маю гадки, як користуватись вітром.– зітхнула Ельга.

Навчитись стихійній магії було так само неможливо, як і магії Г'ю, той намагався було навчити друзів визначати місцевість, але Найджел так і не запам'ятав, у якій стороні світу росте мох. Селія взагалі не брала участь у діалогах і трималась здебільшого Г'ю або невеликих водойм, що були неподалік табору.

В цілому про нових магів дізнатись особливо не було чого, хоч він і намагався якось налагодити контакт. Все спілкування зводилось абсолютно безрезультатних уроків та короткого обговорення, що вполювати на обід чи вечерю. Здавалось ніби їм просто не цікаво бути з Найджелом і його друзями, тому вони і тримались осторонь. Звісно, приятелі Джима були всі досить добре знайомі між собою і мали чимало тем для обговорення. Мабуть через це не надто цікавились Верховним Кланом чи такими зеленими і недосвідченими магами, як сам Найджел і Есме. Однак часом складалось враження, що це просто дві компанії, які можуть привітатись один з одним, але не дружити. Це здавалось Найджелу дивним, та він не заперечував, йому цілком вистачало його компанії. Не надто дружніх близняток Ельги та Ельгорта, веселого та гострого на язик Пітера, прийомної матері Калерії, яка тепер мала вигляд ровесниці та найкращої подружки Есме. Це була його компанія. І це було приємно. Хто його не на жарт лякав, так це Хельс та Хельґа. Вони були третьою компанією, що існувала окремо від усіх. Вони не брали участі у навчанні, бо не були більше магами. Вони були мовчазними і відлюдькуватими і чомусь Найджел вбачав у них якусь небезпеку, хоча сам не міг пояснити чому.

Уранці вони продовжили вправи з Норою та Норесом. І знову безрезультатно. Телепортація неймовірно складне заняття. Найджелу, навіть із його уявою, це було не під силу. Втім, Нора та Норес були непоганими вчителями і помітивши, як всі занепали духом, вони влаштовували невеличкі перерви між вправами. Джим простягнув Есме троянду, яку зірвав з куща позаду і Ельга, поманивши пальцем з гострими темними нігтями, покрила квітку кригою. Есме та Джим обернулися в її бік, Джим підняв чорну широку брову і криво усміхнувся. Він загравав уже однією фізіономією, Найджел помічав, намагаючись не заздрити, що хлопець був надзвичайно чарівним, дівчата танули від нього. А ось у Ельги до нього схоже була ще та неприязнь.

–Що, величносте, ревнуєш? – криво усміхнувся він.

–Кого? – здивувалася Ельга.

–Найвродливішого хлопця на цій галявині. – посміхнувся він.

–Найвродливіший хлопець на цій галявині – мій брат, але до нього це почуття не відноситиметься.  Однак є на цій галявині і хвалькуватий, самозакоханий, ледачий ідіот, який уявив себе володарем дівочих сердець. І бачать боги, я говорю не про Пітера.

–Ей!– крикнув той.

–І хто ж це такий?– здійняв брову Джим.

–Повернись.

–Там дерево.

Ельга виставила руку перед собою, Джим ледь встиг пригнутися. Дерево вкрилося товстою кіркою льоду, яка за яскравого сонячного проміння, спрямованого Пайпер, являла собою відображення здивованого обличчя хлопця.

–І хто вирішив, що тобі підходить лід? – запитав Джим.– Ти ж гориш зсередини!

–Не обпечися.

–Спробую.

–Не доведеться.– хмикнула вона.

–Тоді я почекаю.

Ельга закотила очі, рухаючись в інший бік табору. Джим наздогнав її, вручивши іншу троянду, уже білого кольору. Ельга окинула її поглядом, ніби згадуючи щось, вона підняла очі на Джима і їхні погляди зустрілись. Найджел міг заприсягнутись, що на мить із погляду Джима зникло самовдоволення. Ельга опустила очі на квітку, а тоді дихнула на неї, пелюстки враз вкрила товста кірка льоду, від тяжкості квітка опустила голову донизу. Дівчина звела витончену руку вгору і розбила крижану троянду ударом пальця. Шматки змерзлої рослини впали вниз, вкриваючи взуття Джима, що так і залишився тримати в руках мерзле стебло без верхівки.

–Холод чекати не вміє. І тобі раджу припинити.–сказала вона, вдивляючись у його очі, потім розвернулася, просуваючись далі. Джим хитав головою із захопленням, дивлячись на Ельгу, та погляд його говорив про щось ще, чого Найджелу прочитати досі не вдавалось.