Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Частина 7. Розділ 36

 

Межа реальності

 

Еліс сиділа, втупившись у панель керування, на якій миготіли стрічки кодів, показники сенсорів і системні сповіщення. Все здавалося реальним—пульсуюче світло індикаторів, слабкий гул роботи реакторів, навіть відлуння її власного дихання у скафандрі. Але кожна клітина її тіла кричала про інше: це пастка.

Вона провела рукою по шолому, намагаючись упорядкувати думки. Знову відкрила архівні записи з бортового журналу, перевіряючи час і координати. Але вони не збігалися. В одному файлі зазначалося, що вона в системі Орбіон, у другому—що все ще перебуває в точці виходу з гіперстрибка.

— Неможливо…— прошепотіла вона.

На моніторі знову засвітився сигнал, джерело якого не піддавалося визначенню. Той самий, що переслідував її з моменту стрибка. Він був поруч.

Еліс зробила глибокий вдих і, зібравшись, почала серію діагностичних тестів. Перевірка систем життєзабезпечення, стану корабля, навіть власних біометричних показників. Все виглядало нормально. Занадто нормально.

Раптом на екрані висвітилася нова текстова відповідь від невідомого джерела.

«Відповідність: 83%. Запит: підтвердіть ідентифікацію».

Відповідність? Що вони порівнювали? Її ДНК? Свідомість? А якщо вона не відповідає їхнім критеріям—що тоді?

— Ні… Я не граю в цю гру,— пробурмотіла Еліс і вимкнула консоль зв’язку.

В ту ж секунду корабель здригнувся. Ледь помітне вібрування, ніби щось ковзнуло по його обшивці.

— Чорт…

Вона кинулася до панелі управління і запустила екстрене сканування навколишнього простору. Але всі сенсори показували пустоту. Нічого навколо. Вакуум. Порожнеча.

Але вона відчувала, що це неправда. Щось тут було. І це щось чекало її відповіді.

Еліс судомно вчепилася в панель управління, її пальці міцно стиснули важелі стабілізації. Корабель знову здригнувся—ледь помітно, але цього разу вона була впевнена, що це не просто турбулентність. Щось було поруч. І це щось дихало в саму тканину простору.

«Відповідність: 83%. Запит повторюється. Підтвердіть ідентифікацію.»

Слова мерехтіли на екрані, немов пульсуючий нерв. Еліс перевела погляд на показники. Біометрія знову показувала норму. Надто нормальну норму.

— Ні, це пастка, — прошепотіла вона.

Вона почала вводити новий алгоритм сканування, використовуючи не стандартні протоколи корабельного ІІ, а власну програму, яку колись розробляла для виявлення прихованих аномалій. Якщо це симуляція або втручання зовнішньої сили, вона це помітить.

Раптом сенсори зафіксували щось нове.

Не об’єкт. Не джерело сигналу.

А тінь.

Вона була величезною, розмитою, майже непомітною на звичайних сканерах. Немов розрив у просторі.

Еліс стисло вивела на екран аналіз.

Спотворення у фазовій структурі простору. Відхилення на 0,42%.

Це означало лише одне—щось намагалося або вже впливало на реальність навколо неї.

— Добре… Ви хочете ідентифікацію? — вона торкнулася панелі зв’язку. — Давайте зіграємо.

Вона вручну ввела зашифрований відповідний сигнал, але не справжній—модифікований, який мав викликати реакцію і розкрити більше про джерело.

Кілька секунд тиші.

Потім відповідь.

«Ідентифікація прийнята. Суб’єкт нестабільний. Виправлення…»

Еліс відчула, як холод пробігся по спині.

Виправлення?

Корабель здригнувся. На мить вона втратила контроль над гравітаційними компенсаторами, і її відкинуло назад. Лампи мерехнули.

І в цю секунду на екрані висвітилася нова інформація.

Зовнішнє втручання у навігаційні системи. Статус: Активація невідомого протоколу.

Вони намагалися її змінити.

— Чорт забирай! — Еліс різко вдарила по аварійній панелі, активуючи ручне блокування всіх зовнішніх команд.

Але що, якщо вона вже запізнилася? Що, якщо вони вже змінили щось у ній самій?

Вона стиснула зуби і швидко підключилася до системи самодіагностики.

Бортова свідомість: стабільна. Оцінка сприйняття реальності: 96%.

Це значення мало бути 100%.

Значить, 4% її реальності вже не належать їй.

Еліс витріщалася на екран. 96%. Що це означало? Що саме змінилося? Чи вона вже не повністю себе контролює?

Її пальці тремтіли, коли вона відкривала наступні діагностичні дані.

Фізичний стан: стабільний.

Когнітивні процеси: незначні відхилення.

Рівень нейронної активності: підвищений.

Аномальні патерни: 4%.

Це було щось нове. Щось, чого в системі раніше не існувало.

— Аналізувати аномальні патерни, — пробурмотіла вона, примушуючи себе говорити рівно.

Аналіз…

Чекати було нестерпно. Серце гупало в грудях. Вона відчувала, як щось глибоко всередині неї стискається в передчутті.

Результат: невідома активність. Джерело: зовнішнє або внутрішнє втручання. Рекомендація: подальший моніторинг.

— Це ж нічого не пояснює! — голос її зірвався.

Корабель немов відгукнувся на її тривогу—освітлення ледь згасло, а двигуни змінили тон роботи.

Еліс запустила новий алгоритм, спробувала порівняти останні записи бортового журналу з тим, що вона пам’ятала.

Але деякі події були розмитими.

Неначе між моментами її спогадів були прогалини.

Вона стиснула кулаки.

— Ні, це неправда. Я пам’ятаю все. Я пам’ятаю, як…

І тут вона завмерла.

Вона пам’ятала, як відключила зв’язок з Тінню. Як перевела корабель у бойову готовність. Як вирішила втекти.

Але вона не пам’ятала, що було за секунду до цього.

Що було перед тим, як вона прийняла рішення?

В голові пульсувало одне питання.

Чи це була її власна думка? Чи її хтось підштовхнув до цього?

Еліс запустила ще один тест—перевірила нейронні імпульси за останні години.

І побачила сплеск активності в той самий момент, коли вона вирішила розірвати контакт.

Немов щось… чи хтось… змусив її це зробити.

Холод пробігся по її шкірі.

Вона не могла більше довіряти навіть собі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍