Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять сьома. Останній брат.

       Батько зі світу гібридів був правий. Зен встиг вже заложити декілька душ звичайних гібридів, завдяки яким він встиг обійти печать і знову опинитись у світі гібридів. Ми з Заргором змогли вчасно знайти та знищити місця та речі, де знаходились душі, звільнив їх.

    Усіх тих, кого до цього забрали для армії Зена, ми звільнили, сказавши, що вони вільні. Боятися дракона-тирана вже не варто, тому вони мають право знати про те. Про брудних кров'ю ми поки що нічого не казали, щоб вони не боялись.

    Тоді я підійшов до Розрази. Та шикнула на мене, але я не відійшов.

— Мені треба буде побачитися з тобою через тиждень ввечері біля твоєї домівки. Це важливо. Дуже важливо.

— Для чого? - Запитала вона з легкою недовірою в голосі.

— Довго розповідати, а у мене зараз мало часу. Будь ласка, довірся мені. - Я зазирнув дівчині в очі.

— Знову кудись встряв, і зараз намагаєшся усе розрулити? - Сестра явно спробувала мене вколоти.

— Так, встряв. Але на цей раз я вже точно не один.

     Далі ми нарешті дозволили собі два дні відновитися повністю. Але поки що план не придумували. Хотілося хоч трохи відпочити.

    Зцілити майже усі рани, встигли вже звикнути один до одного, і навіть в якомусь сенсі почали називати нас командою. Бо ми вже разом стільки пройшли, і мабуть, пройдемо ще більше.

..                                    

                                            

..                                                         

                                                    

..                                               

                                         

..                               

                          

..                                    

     Дест сидів на підлозі, дивлячись на те, як інші гібриди щось роблять. Я бачив це через невеличке віконце. Хтось виготовляв зброю й броню, хтось просто тренувався, а хтось просто сидів і читав щось, намагаючись вивчити якісь закляття чи печаті для майбутніх битв. Хтось просто перевіряв, чи не втратив ще свою здібність ставати іншим гібридом.

     Здавалось, Дест був трохи м'якшим на відміну від свого старшого брата Зена, але жорстокість все ж була. І її явно було не мало. Він не змушував так активно битися своїх воїнів один з одним, але тренуватись і їм доводилось доволі багато.

    Заргор, який все ж прийняв мене як свого молодшого брата, вирішив піти зі мною, щоб допомогти і якщо що підтримати. Мортідж вирішили не брати. Не хочеться нею ризикувати, тим паче коли ми, гадаю, можемо впоратися вже й без неї.

— Гадаю, з ним буде легше. - Сказав я тихо, коли ми сховались біля бази Деста й почали обговорювати те, що варто робити далі.

    Так, план ми особливо не обговорювали до цього, бо у нас просто часу на нього не вистачило - хто його знає, що Дест може зараз зробити. Точніше, ми домовились, що знайдемо його базу і обговоримо швиденько план.

— Так, ти правий. Деста у свій час посадили до в'язниці у пеклі, яка забирала потихеньку його сили і залишала самий мінімум.

— Що за в'язниця? - Я озирнувся на Заргора.

— Точно. Ти ж пізніше мене до пекла потрапив. Тим паче ти менше часу там проводив. Це спеціальна в'язниця або для тих, кому вже ніщо не допоможе або для тих, чию судьбу ще вирішують.

— Навіть в пеклі подібне є... До речі, за які гріхи туди потрапити можна?

— Звичайних демонів туди не садять. Туди садять так звану «еліту». Ну, або ж таких, як Дест.

    Я знову подивився на вхід до бази Деста. Що зараз варто робити? Йти до нього й намагатись вбити? Тоді на нас налетять його воїни, це дуже ризиковано. Дочекатись, доки дракон сам вийшов або залишився сам, і тоді нападати? Але, скільки тоді доведеться нам чекати? Бо боюсь, якщо ми почнемо чекати, це займе невідомо скільки. А ми допустити того, щоб Дест відновив хоча б якусь частину своїх сил не можемо, бо це призведе до фатальної ситуації, і тоді я не певен, що ми так швидко закінчимо з Дестом.

    А мені вже не хочеться нічого мати з цими трьома. Можливо, Горса інколи навідувати буду, але з його братами я вже точно завершити хочу на цей раз.

— Є ідеї, що варто робити? - Запитую у Заргора, намагаючись придумати, що його варто робити.

    В голові взагалі пусто було. Жодної ідеї, жодної пропозиції. Тому зараз поки що усі надії були тільки на Заргора.

    Але ось, у мене з'явилась ідея.

    Коли вийшло двоє гібридів з бази Деста, про щось тихо перемовляючись, я зробив вигляд, наче в кущах щось є, використовуючи енергію вітру. Вони подивились у той бік. Я зашарудів більш настирливо, і двоє здорованів все ж пішли в ту сторону.

     Заргор, схоже, зрозумів те, що я придумав. Він непомітно спустився з дерева, і через декілька секунд ми вже вдягали броню тих гібридів, яких завалили. Я ще й зовнішність того гібрида, чию зброю взяв вирішив прийняти для правдоподібності. Віднесли тіла якомога далі, а потім, вичекавши якийсь час, пішли знову до лігва дракона.

— Ну що, все чисто? - Запитав самий великий, який схоже, був головним серед вартових Деста.

— Так, нікого незнайомого. - Сказав Заргор, добре імітуючи голос того вартого, у якого він забрав «роль».

     От добре, що броня майже не відкривала тіла гібридів. Це дає нам змогу непомітно продертися до потрібного нам місця.

— Що нам робити далі? - Запитую вже я.

    Мені пощастило, що коли я обирав чиюсь зовнішність і ставав буквально іншим гібридом, мені передавалось вважайте усе від нього - зовнішність, розміри, голос та частина здібностей. Мені навіть інколи здається, що коли я подібне виробляю, я починаю інколи думати так, як думає той гібрид, яким я став на деякийсь то час.

— Йдіть, обороняйте інкубатор.

     Тепер зрозуміло, як і з кого Дест збирається зібрати власну армію. Ну, що можна сказати? Розумно, хоч і доведеться доволі довго чекати. Але принаймні, ніхто навіть і не запідозрить, що ти з'явився у звичайному світі, бо інших гібридів як Зен ти не вкрав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍