Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Переможець буде тільки один

    Конферансьє підняв обидві руки догори та голосно викрикнув. — До бою!
   Ден та Антон, ніби тільки цього й чекали. Вони наблизилися один до одного повільно, але кожен їх крок відображав силу та впевненість, притаманну хижакам на полюванні. Сьогодні їх ворожнечу розсудить бій — переможе сильніший.
   Першим кинувся на супротивника Антон. Він зробив випад в обличчя Дена, але кулак розсік повітря так і не досягнувши цілі. Однак це не зупинило бійця, що почав відчайдушно сипати ударами, котрі не змогли принести жодної шкоди, оскільки були успішно відбиті.
   Натовп ревів, вимагаючи крові й видовищ. Їх не влаштовувало те, що Денис переважно блокує удари або ухиляється від них чи відбиває. Вони брудно лаялись, в спробі бодай таким чином заохотити його до більш рішучих дій.
   Можливо, Ден вирішив прислухатися до них, чи від самого початку дотримувався плану, відомого лише йому одному. Та він нарешті пішов у наступ. Щойно Антон відкрився — отримав удар під дих, після якого кулак Дениса розсік брову хлопця.
   Злісно вилаявшись Антон вдарив противника ногою в коліно. Ден не очікував такого підступу, тому не зробив навіть спроби відскочити, щоб цього уникнути. Його суперник відразу ж скористався перевагою, налетівши згори та штовхнувши на тверду підлогу.
   Я невідривно слідкувала за всім, що відбувалося на рингу. Щоб трохи заспокоїти розбурхані нерви, стисла долоні в кулаки, але не розрахувала натиску й мої нігті увіп'ялись в тонку шкіру занадто сильно. Проте мене це не хвилювало, оскільки біль стримував на місці й не дозволяв кинутися на ринг і вчепитися в Антона. Цієї миті я ненавиділа його чорною ненавистю.
   Мене хтось штовхнув, повертаючи до іншої реальності, тієї, що була поза рингом. Немов сомнамбула я озирнулася в пошуках того, хто насмілився завадити мені спостерігати за боєм.
   Позаду стояв чоловік в чорній бандані із зображеним на ній черепом. Він мав довгу бороду та густі брови, що зійшлися в одну лінію. Червоний перебитий ніс сіпнувся, а попелясто-блакитні очі звузилися, немов у змії.
   — Тобі передали. — Не надто ввічливо тицьнув мені в руку маленький клаптик паперу.
   Я закліпала, намагаючись сформулювати питання, що так і крутилося на кінчику язика. Однак вийшло дещо не так, як планувала. Замість довгого осмисленого речення, з рота вискочило лише одне слово.
   — Хто? — Втупилася поглядом в почервоніле обличчя, на якому виступили крапельки поту.
   — А я звідки знаю? Я поштарем не наймався, тож бери цей бісів папірець й не заважай дивитися бій. — Чоловік відвернувся від мене та обурливо вигукнув. — Блек, твою дивізію, всип вже нарешті Сталкеру! Я на тебе останні кошти поставив. Що за н...?!
   Мені ясно дали зрозуміти, що розмова закінчена. Тож покрутившись на місці, я зважилася та розгорнула папірець.
   " Ден тобі не зраджував. Антон бреше, ні в якому разі не вір йому. "
   Всього два речення, а сенсу в них більше, ніж у деяких сучасних романах, де описують кохання до батька подруги чи гарячого, але недоступного боса.
   Отже, хтось знає... Не просто знає, а володіє інформацією, котрою зміг поділитися тільки таємно. Не інакше як боїться батька Антона.
   А якщо це не правда? Чому я маю вірити анонімці, яку отримала від підстаркуватого байкера-неформала? Однак з іншого боку, причин не вірити в мене теж немає. Господи, як же все складно.
   Натовп збуджено заголосив, тож я миттєво перемкнула увагу на ринг, де з полегшенням помітила, що Ден вже не на підлозі. Саме в цю хвилину він наносив серію ударів зліва та справа, відтісняючи Антона до металевої сітки. І на мій великий подив, робив це цілеспрямовано в той бік, де стояла я.
   Притиснувши противника до огорожі, Денис вдарив Антона правицею в щелепу. Я почула хрускіт зламаної кістки й затисла долонею рота, щоб не заголосити, неначе поранена птаха.
   Цієї миті Ден поглянув на мене згори вниз. Його погляд буквально кричав: "Так буде з кожним, хто торкнеться тебе! "
   Зараз він не мав нічого спільного з людьми. Я бачила перед собою звіра, готового розірвати ворога на шмаття. Ден не просто бився, хлопець правив вендету. І він точно не дасть слабину, а піде до кінця, що засвідчить його перемогу в цьому запеклому двобої.
   Однак Антон не збирався здаватися. Юнак, що нагадував побиту собаку, вирвався з кутка, куди його загнав суперник і осатаніло сипав удари. Неначе в нього відкрилося друге дихання, Антон влучно поцілив Денису в око, потім ребром долоні дістав до горла, а в довершення ще й вдарив у живіт, змушуючи Дена зігнутися навпіл. Не зупиняючи свій шалений ритм, він коліном зацідив останньому в обличчя та відкинув його від себе, ледь не в інший кінець рингу.
   Піднявши руки вгору Антон заревів так, немов у нього вселився демон помсти. — Я Сталкер! Блек, ти запам'ятаєш мене на все своє жалюгідне життя! Я знищу тебе й заберу все... Все, що має значення для тебе! Я твій персональний кат і палач!
   Денис заворушився на підлозі, але Антон налетів на нього, наче коршун на свою здобич. Коліном пришпоривши суперника до твердої поверхні, син Генпрокурора схопив того за волосся та підняв вгору. Зазирнувши в обличчя ворога, він зашипів, розгніваною гадюкою. — Останнє слово.
   Не контролюючи себе й свої дії, я зірвалася з місця. Вчепилася пальцями в холодний метал та потягнула на себе, привертаючи увагу Антона. З горла вирвалося гарчання. — Не чіпай його!
  З-за моєї спини пролунали незадоволені крики. Натовп вимагав прибрати божевільну, себто мене, щоб не заважала.
   Антон кинув в мій бік короткий, проте холодний погляд. Не приховуючи роздратування, викрикнув крізь зуби. — Це лише між нами, не лізь, інакше пожалкуєш!
   Чиїсь руки схопили мене за плечі й потягнули назад. Я звивалася як божевільна, неначе від того чи залишуся біля сітки, залежало життя Дена. П'ятою, я не роздумуючи вдарила того, хто був за спиною. І, схоже, потрапила точно в ціль.
   — Дурепа! Я зараз тебе ... — Нецензурна лайка лилася з чужого рота, нагадуючи нестримний потік бурхливих вод.
   Я заголосила ще сильніше, коли мене різко потягнули за волосся. — Відпустіть! Я маю бути тут, з ним...
   Здавалося, що з мене намагаються здерти скальп — біль пекельний. На очах запеклися сльози, але не можна здаватися, я повинна триматися до останнього. Гучно шморгнувши носом, ще сильніше вчепилася за сітку. Набравши в легені повітря, я з останніх сил голосно крикнула. — Ден, я кохаю тебе! Аааа! — Хватка того, хто тримав мене дещо ослабла і я миттєво скористалася цим. Мотнувши головою вперед різко розвернулася та вдарила чоловіка, що тримав пасмо мого волосся в руці прямісінько між ніг. 
   — Стерво! — Зігнувшись навпіл та прикриваючи долонею вражене місце, верещав розлючений чоловік. — Дурна лялька! Я навчу тебе поваги!
   Випрямившись, він заніс наді мною кулак. Я спробувала відскочити, але негідник схопив мене трохи вище ліктя. Від страху я зажмурилася, очікуючи на удар.
   Аж раптом над моїм вухом пролунав знайомий голос, настільки роз'ярілий, що нагадував гуркіт грому чи рик, в котрому геть не було людяності. — Відпусти її, інакше я вб'ю тебе! Вона — МОЯ!!!
   Тієї ж миті я відчула як чужі пальці на моїй руці розтиснулись. Розплющивши очі, помітила перед собою пополотніле обличчя того, хто ще недавно погрожував мені розправою.
   — Блек, я... Я... Вона сама... — Задкуючи, спробував пояснити той. Зненацька він вигукнув. — Обернись! — Чоловік вказував пальцем на щось прямо перед собою.
   Я машинально розвернулася до рингу й помітила Антона, що підходив до Дена з-за спини, поки той не зводив з мене занепокоєного погляду.
   — Я скоро. — Промовив він та поплескав себе долонею в області серця, після чого вказав на мене.
   Те, що відбулося далі, нагадало кадри кінофільму через свою епічність.
   Ден підморгнув мені та розмахнувшись, вдарив Антона ліктем. На мить, той схилився вперед від раптового болю. Цього часу Денису вистачило, він обхопив хлопця за шию та потягнув вниз, де обличчя Антона зустрілося з коліном свого противника.
   Потім Ден різко відпустив опонента, через що той почав швидко втрачати рівновагу. Коли він впав на підлогу, молодший Гончарук навис над ним. Однією рукою притискаючи до твердої поверхні, а іншою завдаючи влучних ударів.
   Всього за декілька хвилин всім присутнім стало зрозуміло хто переміг в цьому двобої.
   Оскільки Антон вже навіть не намагався опиратися, а сумирно терпів удари — Дена відтягнули від нього двійко коренастих качків. Однак їм це далося геть не легко, адже молодик не бажав відпускати свою жертву. Інакше кажучи, їм теж дісталося кілька тумаків від Дениса.
   І тільки коли конферансьє з'явився на ринзі та підхопив його руку, піднімаючи догори — хлопець трохи вгамувався.
   — Блееек Джееек! Вітайте нашого переможця! Скеля, а не хлопак!! — Виголосив чоловік. А натовп заголосив так, неначе почався апокаліпсис. Крики, свист, гул, немов у розбурханому вулику. Було настільки голосно, що я боялася оглухнути від цієї масової істерії.
   Краєм ока, я поглянула туди, де лежав Антон. Поряд з ним метушилися люди, намагалися привести його до тями, але він не реагував.
   Відчувши на собі пронизливий погляд, я роззирнулася й помітила блакитні очі. Здавалося, Ден взагалі нікого не бачив, крім мене. Він поїдав поглядом, немов бажав поглинути мене повністю, як цілющу воду — до останньої краплі.
   Мені стало ніяково від такої уваги, тож я зробила кілька кроків назад. Попри це всередині мене поволі розгоралося полум'я, що жадало віддатися в полон небесних очей, розчинитися, немов маленька сніжинка на його вишневих вустах.   
   Я вирішила, що краще забиратися звідси поки не наробила ще більше дурниць. Поглянувши востаннє на ринг, помітила як Денис хитає головою, неначе каже " навіть не думай про це. " Невже я настільки передбачувана?
   Байдуже! Я різко розірвала наш зоровий контакт та поквапилася до виходу.
   — Зупиніть дівчину в чорній сукні! — Гаркнув Ден.
   Дідько! До мене потягнулися сотні рук. А я вже майже подолала половину шляху. Відштовхуючи від себе людей, неначе набридливих мух, я втратила лік часу.
   Звиваючись не гірше вужа на пательні, я вперто сунула крізь натовп. І коли мені здалося, що в мене все вийде — талію оповила міцна рука, притискаючи до не менш міцного тіла.
   — Поговоримо? — Тихо промовив Денис над вухом. Від його низького, дещо захриплого голосу всередині мене розлилося приємне тепло, а спиною побігли мурахи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍