Читати книгу - "Майстер реліквій"

повернувся праворуч і урочисто промовив:

— Ваша високосте, дозвольте мені представити вам мого найбажанішого гостя — Лотара, графа Шрамберзького.

Дісмас та Дюрер були так зосереджені на Карлі, що тільки зараз побачили, що їхня аудієнція була «герцогською у квадраті».

Лоренцо, герцог Урбіно, правитель Флоренції, возлежав на позолоченій кушетці, підпертий подушками та власним ліктем, немов римський імператор під час прийому підданців.

— Ессо, — промовив Дюрер, схиляючись у витонченому поклоні: руки простягнуті вперед, долоні розкриті та повернені догори, — serenissmo е maestoso duca![25]

Дісмас ніколи не чув італійської Дюрера. Але звучала вона цілком пристойно.

Герцог Урбіно ледь кивнув, чи то у міру ввічливості, яка належить від герцога до графа, чи від фізичної слабкості. Бідолаха мав не найкращий вигляд. На його обличчя був нанесений свіжий грим. Дісмас знову помітив, що права рука герцога щільно притиснута до грудей.

Тим часом герцог Карл розвернувся до нового персонажа. Цей був у пишному багряному вбранні, що відповідало його сану, включаючи «ferraiolo» — плащ-накидку на плечах. Багряний колір, колір свіжої крові, вказував на готовність власника цього вбрання померти заради віри.

— Ваше високопреосвященство, дозвольте представити вам…

Кардинал Луїджі д'Арагона був вагомою персоною у Неаполі. В юності він одружився на онуці Папи Інокентія VIII. Після смерті дружини відрікся від титулу маркіза та прийняв духовний сан. Відтоді його кар'єра стрімко пішла вгору через високі здібності цього священнослужителя до управління та дипломатії. Він був наближеною особою короля Франції.

Дісмас не вперше опинявся при дворі, але такий склад просто збивав з ніг. Йому треба було б випити для впевненості. Проте Дюрер почувався, наче вдома.

Кардинал Арагонський схвально кивнув, побачивши паломницьке вбрання графа Лотара.

— То ви здійснюєте паломництво? Король Франциск — ми з його високістю герцогом Урбіно нещодавно говорили саме про це — він також пройшов паломницький шлях до Шамбері декілька років тому, щоб піднести хвалу за перемогу у славетній битві. Пішки аж від самого Ліона.

Здавалося, що кардинал, зі свого боку, чекає від графа Лотара розповіді про те, з якої причини той вирішив волочитися сотні миль від Шрамберга сюди, та ще й одягнутим у брудний білий мотлох. Доволі незручне запитання, щоб надати відповідь у такому людному місці, ще й у присутності двох герцогів. Але кардиналу дуже хотілося дізнатися, який лютий гріх привів сюди Лотара за спокутою.

Дюрер, між тим, вправно скористався цією нагодою:

— Я віддаю хвалу за вступ мого хрещеного батька на престол Священної Римської імперії. А що привело ваше високопреосвященство до Шамбері?

— Звісно, Свята Плащаниця. І, безперечно, неймовірна гостинність його високості герцога.

У відповідь на цей комплімент Карл стримано посміхнувся.

Кардинал Арагонський продовжував:

— На додачу, Шамбері ще й дуже зручно розташований. Його високість Лоренцо прямує з Урбіно до Парижа на хрестини дофіна. А я, у свою чергу, подорожую з Рима до Парижа у справах церкви.

Дюрер узяв келих вина з таці, яку тримав лакей. Дісмас уже був потягнувся також, але потім згадав своє місце при графі.

— Париж! О Париж! — вимовив Дюрер, наче сумуючи за цим містом. — І як він там?

— Прекрасний, як завжди.

— Радий це чути, — апатично відповів Дюрер. — Але коли я був там востаннє, я побачив його… як це сказати делікатніше?.. Не дуже чистим. Хтось захоплюється французами, але їхня здатність миритися з паразитами…

Кардинал витріщився на нього.

Дюрер продовжував:

— Через ризик наступити на щура вранці побоюєшся витягти ногу з ліжка…

Він навіть здригнувся від огиди.

— Скрізь щури… Я навіть бачив, як один з них ганяв собаку. І я вам скажу, що пес перелякався до смерті. І то був тер'єр!

Герцог Урбіно засміявся, що змусило його закашлятися. Дісмас крадькома зиркнув на герцога Карла — той з останніх сил намагався не розреготатися.

Кардинал Арагонський холодно промовив:

— Припускаю, що ви гостювали не у замку.

— Хвала святим небесам, ні! — підхопив Дюрер. — Я досить добре вивчив Париж, щоб робити власні висновки. У Фонтенбло страшенні протяги. Останнього разу, коли я там зупинявся, мені знадобилася вічність, щоб докликатися слугу і змусити його підкласти дров у камін. Я тоді жорстоко застудився. Але треба віддати належне, ваше високопреосвященство, — у палаці значно менше пацюків.

Він розвернувся до герцога Карла та додав:

— Я маю на увазі, що вони там тільки однієї породи.

Герцог Урбіно тепер просто бився у конвульсіях, видаючи неприємний хрип з легень. Прислужники пурхали над ним, як ластівки.

Кардинал Арагонський спішно відкланявся. Зі стиснутими губами він вислизнув із зали, його плащ-на-кидка волочився по паркету. Монсеньйори поспішили слідом.

Від несподіваних веселощів на щоках герцога Карла з'явилися ямочки. Очі просто сяяли. Потім він стиха проказав тоном хлопчака-бешкетника, схилившись до Дюрера:

— На сьогоднішньому бенкеті я обов'язково посаджу вас біля його високопреосвященства.

Потім він жестом підізвав до себе Ростана та наказав йому знайти покої для графа Лотара. Вони почали щось обговорювати півголосом. Дісмас наставив вуха. Ростан жалівся, що у замку не залишилося жодного вільного помешкання. Герцог відчайдушно розхвилювався з цього. Мажордом повністю розділяв переживання господаря. Але все одно проблема залишилася невирішеною. Незліченними слугами та підручними герцога Урбіно та кардинала Арагонського були зайняті всі ліжка у герцогських апартаментах, усі закутки, комори та ніші.

Вони досить довго сперечалися. Ростан твердо стояв на своєму. Нарешті він сказав, що якщо його високість так наполягає, він таки знайде кімнату. Але для цього знадобиться декого виселити. Герцог, здавалося, дуже добре зрозумів, про кого йде мова. Він злегка зітхнув — так, як тільки аристократи вміють, — і сказав:

— Гаразд.

Тоді Карл розвернувся до графа Лотара та з болем у голосі змалював ситуацію. Це просто жахливо, але, якщо його милість граф Лотар дасть згоду, йому з наближеними до нього особами зможуть надати відносно пристойні покої. Вони, на жаль, розташовуються не у самому замку, але дуже близько, — у подвір'ї Святої каплиці, напроти муру, де буде вивішено плащаницю.

Дісмас подумав: «Це несподівано добре».

Герцог вів далі — щось про те, що з вікна Лотара буде відкриватися просто казковий вид. І, зрозуміло, графа вже включено до всіх головних церемоній та процесій, починаючи з сьогоднішнього бенкету.

На це граф Лотар відповів, що він просто вражений такою великодушністю герцога. Він приймає пропозицію покірливо та з глибокою вдячністю. І, звісно, його хрещений батько обов'язково про це почує.

Наступної миті Дюрер повернувся до Дісмаса з вельми пихатим виглядом — таким же бездоганно пихатим, як його бездоганна італійська, — та наказав йому йти разом з управителем Ростаном, щоб оглянути надані їм покої.

Коротко вклонившись, Дісмас