Читати книгу - "Homo Deus"

то це не означає, що комунізм — не релігія. Радше це означає, що комунізм — єдина істинна релігія. Послідовники кожної релігії переконані, що лише їхня релігія є правдивою. Можливо, послідовники однієї релігії праві.

ЯКЩО ВИ ЗУСТРІНЕТЕ БУДДУ

Твердження, що релігія — це інструмент для збереження суспільного порядку й організації великомасштабної співпраці, може дратувати тих, для кого вона є духовним шляхом. Однак саме тому, що розрив між релігією й наукою менший, ніж ми зазвичай думаємо, розрив між релігією і духовністю значно більший. Релігія — це курс, а духовність — шлях.

Релігія дає повний опис світу й пропонує нам чітко визначену угоду із заздалегідь визначеною метою. «Бог існує. Він каже нам, як поводитись у певних ситуаціях. Якщо ви слухаєтеся Бога, вас візьмуть на небеса. Якщо не слухатиметеся, горітимете в пеклі». Сама чіткість такого плану дає суспільству можливість визначати спільні норми й цінності, які регулюють поведінку людей.

Духовний шлях зовсім інакший. Він здебільшого веде людей таємними дорогами до невідомої мети. Ця дорога починається переважно з основного запитання: хто я? У чому сенс життя? Що є добро? Тоді як більшість людей просто приймають готові відповіді, запропоновані владою, духовний пошук не так легко задовольнити. Він визначається пошуком відповідей на основоположні запитання, хоч би куди вони заводили, у тому числі навіть до тих місць, які добре відомі чи які хочеться відвідати. Тож для більшості людей наукові дослідження є радше планом, аніж духовним шляхом, бо вони ведуть нас до заздалегідь визначених цілей, встановлених нашими старійшинами, урядами й банками. «Я навчатимусь протягом трьох років, складу екзамени, отримаю свій бакалаврський диплом, і забезпечу собі добре оплачувану роботу». Наукові дослідження можуть трансформуватися в духовний шлях, якщо важливі запитання, з якими ви стикаєтеся по дорозі, спрямують вас до неочікуваних пунктів призначення, про які ви навіть не здогадувалися на початку шляху. Наприклад, студент може почати вивчати економіку, щоб забезпечити собі роботу на Волл-стрит. Однак якщо те, що він вивчає, якимсь чином приводить його до обителі індуїстського самітника чи надання допомоги ВІЛ-пацієнтам у Зімбабве, тоді можна назвати це духовним шляхом.

Чому таку подорож можна назвати «духовною»? Це спадщина від стародавніх дуалістичних релігій, що вірили в існування двох богів — одного хорошого, а другого злого. Згідно з дуалізмом, хороший бог створив чисті й вічні душі, які жили в блаженному духовному світі. Однак злий бог, — якого часом називають сатаною, — створив інший світ, зроблений з матерії. Сатана не знав, як зробити своє творіння вічним, бо в матеріальному світі все гниє й розпадається. Щоб вдихнути життя у своє дефектне творіння, сатана заманив душі із чистого духовного світу й помістив їх у матеріальні тіла. Ось чим є людина — високодуховна душа, ув’язнена всередині ворожого матеріального тіла. Оскільки в’язниця душі — тіло — занепадає й кінець кінцем помирає, сатана постійно спокушає душу тілесними насолодами, у першу чергу їжею, сексом і владою. Коли тіло розкладається і душа має можливість вивільнитися для духовного світу, її туга за тілесними насолодами тягне її назад до якогось нового матеріального тіла. Таким чином, душа переходить від одного тіла до іншого, витрачаючи свої дні на пошук їжі, сексу й влади.

Дуалізм наказує людям розбивати ці матеріальні кайдани і вирушати в дорогу назад до духовного світу, що зовсім не відомий нам, але є нашою справжньою домівкою. У цьому прагненні ми повинні відкинути всі матеріальні спокуси і справи. Завдяки цій дуалістичній спадщині кожен шлях, на якому ми піддаємо сумніву угоди і справи земного світу й пускаємося в дорогу до невідомого кінцевого пункту, називається «духовним» шляхом.

Такий шлях засадничо відрізняється від релігій, бо релігії намагаються закріпити світовий порядок, а духовність докладає зусиль, щоб утекти від нього. Досить часто одним з найважливіших зобов’язань для духовних мандрівників є піддавати сумнівам вірування і звичаї домінуючих релігій. У дзен-буддизмі сказано: «Якщо ви зустрінете по дорозі Будду, вбийте його». Це означає: якщо на духовному шляху ви зустрінетеся з немилосердними ідеями й закріпленими законами інституціоналізованого буддизму, ви повинні звільнити себе і від них.

Для релігій духовність — небезпечна загроза. Релігії зазвичай намагаються стримувати духовний потяг своїх послідовників, і багато релігійних систем стикалися з викликом не від мирян, заклопотаних їжею, сексом і владою, а від духовних шукачів правди, які очікували чогось більшого, ніж банальності. Так, протестантський бунт проти влади католицької церкви підняли не гедоністські атеїсти, а відданий і аскетичний монах Мартін Лютер. Лютер потребував відповідей на екзистенційні питання життя й відмовлявся від примирення з обрядами, ритуалами та догмами, які пропонувала церква.

У часи Лютера церква дійсно обіцяла своїм послідовникам дуже заманливі догми. Якщо ти згрішив і боїшся вічного прокляття після смерті, усе, що тобі треба — відкрити свій гаманець і купити індульгенцію. На початку XVI століття церква найняла професійних «поширювачів спасіння», які подорожували по містах і селах Європи й продавали індульгенції за фіксованими цінами. Тобі потрібна в’їзна віза до раю?

Плати десять золотих монет. Хочеш, щоб твої померлі дідусь Гайнц і бабуся Ґертруда приєдналися до тебе там? Немає проблем, тільки це коштуватиме тобі тридцять монет. Найвідоміший із цих поширювачів, брат-домініканець Йоганнес Тетцель, начебто сказав, що в ту мить, коли монета задзвеніла в калитці, душа перелетіла із чистилища до раю.

Що більше Лютер думав про це, то більше сумнівався у цих догмах і в церкві, яка пропонувала їх. Ви не можете просто купити свій шлях до спасіння. Папа напевно не мав влади прощати людям їхні гріхи й відкривати ворота до неба. Згідно з протестантськими оповідями, 31 жовтня 1517 року Лютер підійшов до Церкви Всіх Святих у Віттенберзі, несучи довгий документ, молоток і кілька цвяхів. Той документ містив дев’яносто п’ять тез проти існуючої тоді релігійної практики включно з протестом проти продажу індульгенцій. Лютер прибив його до дверей церкви, почавши цим протестантську Реформацію, що закликала кожного християнина, який прагнув спасіння, виступити проти влади папи й шукати інших шляхів до неба.

З історичної точки зору духовний шлях завжди трагічний, оскільки це самотній шлях, придатний для індивідів, а не для всього суспільства. Людська співпраця вимагає точних відповідей, а не запитань, і ті, хто виступає проти безглуздих релігійних структур, часто приходять до створення нових структур на їхньому місці. Так сталося з дуалістами, чий духовний шлях став релігійною системою. Це сталося і з