Читати книгу - "Знак Зорро"

б хотіла допомогти вам, сеньйоре!

— Ви й робите це, сеньйорито. Ваше кохання дає мені силу.

— Якби тільки я володіла шпагою!

— О, сеньйорито, це чоловіча справа!

— Але принаймні, сеньйоре, якщо буде видно, що не залишається ніякої надії — чи зможу я побачити ваше дороге обличчя?..

— Клянуся, сеньйорито! Ви відчуєте також і мої обійми, і мої губи! Смерть не буде такою гіркою.

Атака на двері відновилася. Тепер пістолетні постріли сипалися регулярно також і через відкрите вікно, і сеньйорові Зорро нічого не залишалося робити, як тільки стояти посеред кімнати і чекати, тримаючи шпагу напоготові. Зате він знав, що жаркими будуть ті кілька хвилин, коли двері будуть виламані і вороги кинуться на нього.

Двері, мабуть, піддавалися. Сеньйорита наблизилася до нього зі сльозами, що струменіли по обличчю і схопила його за руку.

— Ви не забудете? — запитала вона.

— Я не забуду, сеньйорито.

— Саме перед тим, як вони виламають двері, сеньйоре! Обійміть мене, дайте мені побачити ваше дороге обличчя і поцілуйте мене! Тоді я також можу вмерти спокійно.

— Ви повинні жити!

— Для того, щоб потрапити до гнилої в’язниці, сеньйоре? Та й чим би було моє життя без вас?

— Є дон Дієго…

— Я не думаю ні про кого, крім вас, сеньйоре! Пулідо знають, як потрібно вмирати! І можливо, моя смерть дасть користь людям, довівши підступність губернатора.

Знову важкий удар колодою по дверях. Вони чули, як його превосходительство підбадьорював кавалеристів, чули, як репетували тубільці, як сержант Гонзалес гучним голосом віддавав накази.

Сеньйор Зорро знову поспішив до вікна, ризикуючи, що куля влучить у нього, і виглянув. Він побачив, що з півдюжини кавалеристів тримають шпаги напоготові і зараз же кинуться в двері, як тільки їх буде виламано. Вони візьмуть його, але раніше він укладе декількох з них… Знову важкий удар у двері.

— Це майже кінець, сеньйоре! — шепнула дівчина.

— Так, сеньйорито, я знаю.

— Я хотіла б, щоб наша доля склалася краще, але я можу радісно померти, тому що в моєму житті було кохання! Тепер, сеньйоре, — ваше обличчя і губи! Двері піддаються.

Вона перестала ридати і хоробро підвела обличчя. Сеньйор Зорро зітхнув і рукою торкнувся краю маски.

Але цієї миті на площі відбулося сум’яття. Стук у двері припинився, і вони могли розчути голоси, яких раніше не чули.

Сеньйор Зорро опустив свою маску і кинувся до вікна.

Розділ XXXVIII

ЛЮДИНА БЕЗ МАСКИ

Двадцять три вершники скакали до площі. Їхні коні були чудові, сідла і вуздечки прикрашені сріблом, їхній одяг був із найкращої тканини, і на них були одягнені капелюхи з перами, начебто це було змагання на кращий головний убір і вони хотіли, щоб світ знав про це. Кожна людина сиділа прямо і гордовито в сідлі, зі шпагою на боку, і в кожної шпаги було дорогоцінне руків’я. Ця зброя водночас призначалася і для практичних цілей, і була багатою прикрасою.

Вони проскакали уздовж фасаду таверни, між дверима і солдатами, що громили їх, між будинком і губернатором з громадянами, що зібралися, і там розвернулися і стали обличчям до його превосходительства.

— Стійте! Є кращий спосіб! — крикнув їхній ватажок.

— Ха! — вигукнув губернатор. — Я розумію! От молоді люди всіх найзнатніших родів півдня. Вони з’явилися, щоб показати свою лояльність і схопити це “Прокляття Капістрано”. Дякую вам, кабальєро! Але все ж таки я не бажаю, щоб хто-небудь з вас був убитий цим молодцем. Він не гідний ваших шпаг, сеньйори! Від’їжджайте убік, надихніть усіх вашою присутністю, але дайте моїм кавалеристам справитися з негідником. І я ще раз дякую вам за виявлене почуття лояльності, за доказ, що ви стоїте за закон і порядок, за встановлену владу.

— Тихіше! — крикнув ватажок. — Ваше превосходительство, ми представляємо тут силу, так?

— Так, звичайно, кабальєро, — підтвердив губернатор.

— Наші роди вирішують, хто повинний правити, які закони є справедливими. Чи не так?

— Вони мають великий вплив, — погодився губернатор.

— Ви не захочете встати один проти усіх нас?

— Звичайно, ні! — вигукнув його превосходительство. — Але я прошу вас, пустіть кавалеристів узяти цього молодця. Кабальєро не личить загинути від його шпаги.

— На жаль, ви не розумієте…

— Не розумію? — запитав губернатор здивовано, оглядаючи всю лінію вершників.

— Ми порадилися один з одним, ваше превосходительство. Знаючи нашу силу і владу, ми зважилися на деякі речі. Зроблено вчинки, яких ми не можемо терпіти. Братів з місій грабують посадові особи. З тубільцями поводяться гірше, ніж із собаками. Грабували навіть людей шляхетної крові, тому що вони не були дружньо налаштовані до влади.

— Кабальєро…

— Спокійно, ваше превосходительство, доки я не скінчив! Усе це досягло апогею[20], коли кабальєро, його дружина і дочка були кинуті до в’язниці за вашим наказом. Цього ми стерпіти не можемо, ваше превосходительство. Тому ми зібралися в загін, і от ми тут, щоб втрутитися в справу! Так буде ж вам відомо, що ми самі були із сеньйором Зорро, коли він увірвався до в’язниці і звільнив арештованих, що ми відвезли дона Карлоса і донью Каталіну в безпечні місця, і заприсяглися честю і шпагами, що не допустимо більше їхнього переслідування.

— Я хотів би сказати…

— Мовчання, доки я не скінчив! Ми об’єдналися, і сила наших з’єднаних родин за нами. Накажіть вашим солдатам атакувати нас, якщо ви посмієте! Кожна людина шляхетної крові протягом усього Ель Каміно Реаль приєднається до нас і прийде на допомогу, скине вас з посади і рада буде побачити ваше приниження. Ми чекаємо на відповідь, ваше превосходительство.

— Що… що ви хочете? — задихався губернатор.

— По-перше, належної поваги до дона Карлоса Пулідо і його родини. В’язниця не для них! Якщо ви маєте сміливість обвинувачувати їх у зраді, то будьте упевнені, що ми будемо на суді і розправимося з усяким, хто дасть брехливі свідчення, і з усяким суддею, який не буде поводитися належним чином. Ми непохитні, ваше превосходительство!

— Може, я занадто поспішив у цій справі, але я був введений в оману, — сказав губернатор. — Я згодний виконати ваше бажання. Убік тепер, кабальєро, доки мої люди не візьмуть цього негідника в таверні!

— Ми ще не скінчили, — сказав ватажок. — Нам треба поговорити щодо сеньйора Зорро. Що він по суті зробив, ваше превосходительство? Чи винний він у якій-небудь зраді? Він не пограбував жодної людини за винятком тих, хто першим грабував беззахисних. Він побив батогом кількох несправедливих людей. Він захищав гноблених, і за це ми поважаємо його. Щоб робити це, він ризикував своїм життям. Він метався за ображених, і як усяка