Читати книгу - "Чарівник Країни Оз"

її позаду корпуса-дивана.

Тіп дістав із кишені перечницю.

— Щось ця машина занадто велика, — занепокоївся він, — не знаю навіть, чи вистачить порошку щоб оживити її всю. Але я спробую розтягнути, наскільки це можливо.

— Сип побільше на крила, — порадив Лісоруб, — вони мусять бути особливо сильними.

— І про голову не забудь! — нагадав Шкеребертник.

— І про хвіст, — додав Джек — Гарбузова Голова.

— Ану, помовчить краще, — перебив їх Тіп (видно було, що він нервує), — бо я щось наплутаю у чарах.

Дуже обережно він почав розсипати дорогоцінний порошок по машині. Передусім посипав тоненьким шаром кожне із чотирьох крил, потім посипав дивани і навіть крихту струсив на мітлу.

— Голову! Голову! Дуже прошу, не забудь про голову! — збуджено підказував Шкеребертник.

— Але порошку лишилося зовсім трошечки, — сказав Тіп, зазираючи до коробочки, — мені здається, важливіше оживити ніжки диванів.

— Помиляєшся! — заперечив Страшило. — Голова найголовніша! А оскільки ця істота буде літати, а не ходити, ноги оживляти не обов'язково.

Із таким зауваженням Тіп погодився і висипав залишки порошку на голову Рогача.

— А тепер, — сказав він, — помовчте, я мушу вимовити заклинання.

Тіп чув, як чарівну формулу промовляла бабця Момбі, й уже оживляв сам Коня, тому досить упевнено вимовив усі три слова, щоразу супроводжуючи фразу відповідним жестом. Це була урочиста і вражаюча церемонія.

Машина здригнулася всім своїм громіздким тілом, заревіла, як зазвичай ревуть Рогачі в лісі, й шалено залопотіла всіма чотирма крильми.

Від потужного вітру, який здійнявся, Тіпа ледве не знесло з даху — добре, що він встиг ухопитися за димар. Страшило важив менше за інших, тому відлетів далеко вбік, і невідомо, де він опинився б, якби Тіп, на щастя, не встиг схопити його за ногу. Шкеребертник ліг пластом, притулився до даху і так уник біди, а Залізний Лісоруб був досить важкий і сам прислужився замість якоря для Джека — Гарбузової Голови, якого обхопив обома руками. Кінь упав від пориву вітру й тепер лежав на спині, безпорадно дриґаючи ногами.

18. У гнізді галок

— Я досі ніколи не чув про такі дива, — пропищав Рогач несподівано тонким голосом, який геть не пасував до такої могутньої статури. — Іду якось лісом, раптом чую страшний грім і більше нічого не пам'ятаю. Нібито мене щось ударило, я аж подумав, що мені вже кінець. Та ж ні, помилуйтеся: живий-живісінький, та ще й маю чотири страхітливих крила й тулуб, котрого соромилась би кожна тварина, яка себе поважає. Як усе це розуміти? Поясніть, хто я тепер — Рогач чи страховидло безрідне?

На цих словах недолуге створіння смішно заворушило вусами.

— Ти — Летюча Машина, — пояснив Тіп, — а голова і справді тобі дісталася від Рогача. Це ми тебе змайстрували, і ми тебе оживили, щоб ти ніс нас у повітрі, куди ми побажаємо.

— Он воно що?! — вигукнула Летюча Машина. — Якщо я не Рогач, отже, в мені не лишилося рогачової гордості. Одна втіха: я, здається, не надто міцно збитий, а тому волею-неволею протягну недовго.

— Не кажи так, дуже прошу тебе! — закричав Залізний Лісоруб, чиє благородне серце зачепила за живе ця жалісна промова. — Ти, напевно, кепсько почуваєшся сьогодні.

— Звідки мені знати? — розгублено буркнув Рогач. — Я живу всього лише перший день: кепсько почуваюся чи добре — хіба ж розбереш так одразу? — і він задумливо помахав хвостиком-мітлою.

— Та досить уже, — став утішати його Страшило. — Не сумуй! Ми будемо для тебе добрими господарями, даю слово. Сил не пошкодуємо, аби тобі жилося добре. А ти згоден нести нас у повітрі, куди ми побажаємо?

— Напевно, — кивнув Рогач. — У повітрі мені навіть краще. А то якби довелося зіткнутися в дорозі з кимось із родини, я помер би від сорому!

— Як я тебе розумію! — співчутливо похитав головою Залізний Лісоруб.

— Втім, — Рогач раптом змінив тему розмови, — якщо подивитися на вас, люб'язні господарі, — не скажеш, що бодай хтось тут зроблений майстерніше, ніж я.

— Не вір своїм очам, — повчально промовив Шкеребертник. — Візьмімо, на приклад, мене: Вельми Збільшений і до того ж іще й Дуже Освічений.

— Це ж треба, — буркнув Рогач, втім, не надто вражений.

— Мій мозок — рідкісного виду, — нібито між іншим зазначив Страшило, — це всім відомо.

— Та невже? — похитав головою Рогач.

— Ну, а в мене, хоча я сам залізний, — заявив Залізний Лісоруб, — найбільш благородне й любляче серце в світі.

— Радий чути, — ввічливо відповів Рогач і кахикнув.

— Раджу придивитися до моєї посмішки, — не відставав від решти Джек — Гарбузова Голова, — вона ані на мить не сходить із мого обличчя!

— Semper idem, — поважно промовив Шкеребертник, — що в перекладі з латини означає «завжди однаковий».

Рогач незграбно повернувся і спантеличено поглянув на нього.

— Я також у певному значенні унікальний, — і собі обізвався Кінь, щоб перебити незручну мовчанку, — тим більше, в інших речах нічим особливим не відзначаюся.

— Якщо чесно, мені дуже лестить мати таких виняткових господарів, — зізнався Рогач. — Сам я, на жаль, похвалитися нічим не можу.

— Зачекай, — підбадьорив його Страшило. — Пізнати себе — справа не з легких, тут і місяця забракне, скажу з власного досвіду. До того ж ми старші за тебе, врахуй цей факт. Але ж ми поспішаємо, — додав він, звертаючись до решти. — Займаймо свої місця — і вирушаймо!

— Куди летимо? — запитав Тіп, умощуючись на м'якому сидінні дивана й допомагаючи залізти Гарбузовій Голові.

— Повелительку південного краю звати Глінда, — пробелькотів Страшило, коли із чималими зусиллями вилазив на Машину. — Летімо до неї, попросимо поради.

— Оце так ідея! — підтримав друга Лісоруб. Він підсадив Шкеребертника, а потім закинув Коня на заднє сидіння.

— Глінду я знаю добре — вона нас не покине в біді.

— Усі готові? — запитав хлопчик.

— Готові! — за всіх відповів Залізний Лісоруб, сідаючи біля Страшила.

— Тоді, — звернувся Тіп до Рогача, — будь ласкавий, неси нас на південь і лети так, щоб не зачіпати дерева й дахи, але не надто високо, щоб у мене голова не крутилася.

— Готовий виконувати! — відповів Рогач.

Він змахнув усіма чотирма крилами і піднявся у повітря. Мандрівники щосили вчепилися в спинки й боки диванів. А Рогач розвернувся на південь і