Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

то в дуже обмеженій кількості, як і набої.

З 6 травня по 12 червня Українська Армія, маючи оборонне завдання на вищезгаданій позиції (Ямпіль – М'ясківка), вела безперервні бої, успішно відбиваючи всі ворожі атаки.

Розділ 40
Кінна армія Будьонного. – Відворот Української Армії за Збруч

Обороняючи свої позиції, Українська Армія водночас лагодилася до наступу, так само як і Польська Армія. Загальна лінія фронту польсько-української армії проходила від Дністра біля Ямполя через М'ясківку, Крижопіль, Липовець-Сквиру, Білу Церкву, Канів, по Дніпру з плацдармом на лівому березі Дніпра на схід від Києва та далі – аж до Чорнобиля на Прип'яті. Ще на початку травня розвідницькі відомості вказували на концентрацію червоної кінної армії під командуванням Будьонного в районі Умані, яка складалася з 4, 6, 11, 14-ї кінних дивізій, при 48 гарматах, 5 панцерних потягах, 8 автоброньовиках, 12 літаках. Усього – 16 500 шабель. Концентрація великої маси кінноти в районі Умані виявила плани Червоної Армії й ясно вказувала пункт наміченого прориву польського фронту. З цих причин Польська Армія перейшла до оборони, нашвидку ставлячи дротяні загороди.

На початку червня 1920 року Червона Армія розпочала енергійні атаки проти Київського плацдарму з одночасним ударом у праве крило 3-ї польської армії з району Канів-Біла Церква. Кінна армія Будьонного кинулася на прорив польського фронту між Сквирою й Липовцем. Майже тиждень треба було армії Будьонного, щоб виконати своє завдання, і лише 5 червня Будьонному вдалося справді прорвати фронт у районі Самгорода та вирушити в напрямку на Козятин-Бердичів-Житомир, в запілля 3-ї польської армії, що примусило останню в нагальному порядку покинути Київ та відходити на захід – аж до Рівного.

З відходом 3-ї армії розпочала відступ і 6-а польська армія.

До 12 червня спроби червоних безпосередньо змусити Українську Армію до відходу не мали успіху. Армія вперто боронила свій фронт, і лише у зв'язку з відходом польських військ вона була змушена з наказу відходити на захід. Відходячи, армія, однак, по черзі затримувалася на всіх природних лініях оборони: річка Русава, річка Мурафа, річка Лозова, причому протягом 21-28 червня мала особливо успішні бої, внаслідок яких ворог на якийсь час втратив свою активність і лише, так би мовити, наглядав наш фронт, стягуючи тим часом резерви. З початком липня ворог поновив наступаючі акції, однак так само його було розбито в боях під Копайгородом, Лучинцем і в районі Озаринець. У цих останніх боях наша армія зазнала великих втрат.

Під час відходу на лінію Курилівці-Муровані, Ялтушків стався епізод, який поставив армію в надзвичайно скрутне становище. В той час як кінна армія Будьонного оперувала в запіллі 3-ї польської армії, в районі Житомира, де билась і 6-а українська дивізія, 8-а совєтська кінна дивізія атакувала 12-у польську дивізію в районі Бара, прорвала її фронт та рушила в напрямку на Проскурів, руйнуючи запілля 6-ї польської армії. 3-я Залізна дивізія, що тримала фронт на лівому крилі армії в районі Ялтушкова, втратила зв'язок з 12-ю польською дивізією, яка поспішно відходила до Збруча. Продовжуючи свій рейд, совєтська кінна дивізія атакувала Проскурів, де містився штаб 6-ї польської армії, і прорвала залізничне сполучення між Проскуровом та Волочиськом у районі Чорного Острова. При обороні цієї станції найбільш визначився і був смертельно поранений у бою 6 липня 1920 року один із видатних старших начальників Української Армії – генштабу полковник Євген Мішківський, посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого.

Зв'язок між командуванням 6-ї польської армії та Українською Армією було перервано, між тим як польські війська вже підходили до Збруча, а Українська Армія, не одержавши наказу про відступ, продовжувала тримати свій фронт – Ялтушків-Курилівці-Муровані, знаходячись майже на 80 кілометрів висунутою наперед з відкритим своїм лівим крилом. Лише на третій день після прориву фронту один літак скинув наказ командира 6-ї польської армії, згідно з яким Українська Армія розпочала відступ до Збруча.

Якби 8-а кінна совєтська дивізія скерувала свій рух, хоч би частиною сил, через Ярмолинці на Кам'янець-Подільський, у запілля Української Армії, то остання опинилася б у надзвичайно прикрій, якщо не безвихідній, ситуації.

14 липня Українська Армія під натиском ворога, що наступав, зайняла позиції на західному березі Збруча – від Дністра до Гусятина.

Розділ 41
Оборона Збруча і відхід за Дністер. – Кінний бій під Сидоровом

У перших днях липня на північному польському фронті Червона Армія розвинула сильний наступ, який примусив польські війська відійти аж на лінію ріки Вісли. В околицях Варшави точилися запеклі бої. Натомість в Україні польські війська з успіхом стримували наступ ворога, незважаючи на його значну перевагу та наявність кінної армії Будьонного. Головні бої відбувалися в районі Рівного, де Будьонний намагався прорвати фронт у напрямку Львова, що, врешті, йому і пощастило зробити.

З 14 по 26 липня Українська Армія відбиває всі атаки ворога, який уперто намагається форсувати Збруч. Особливого значення набрали бої в районі Шидлівці-Сидорово. Зосередивши тут кілька полків піхоти та бригаду кінноти, ворог майже щодня наступав на Збруч, але контратаками 3-я Залізна дивізія відкидала його знову за річку. Бої були надто кровопролитні, особливо терпіла наша піхота від ворожої кінноти. Під час однієї з атак ворожа кіннота наполовину порубала один із польських етапових куренів, присланий для зміцнення фронту 3-ї Залізної дивізії. Для ліквідації ворожої кінноти за наказом Українського Командування було підтягнуто Окрему кінну дивізію, яка разом з дивізійною кіннотою 3-ї Залізної дивізії мала знищити ворога.

25 липня ворог у складі двох полків 123-ї бригади зайняв Сидорів та випустив кінну бригаду, яка з великою бравурністю атакувала нашу піхоту, що розпочала відхід під захист нашої кінноти – Окремої кінної дивізії, 3-го кінного полку, трьох окремих сотень – усього до 1500 шабель, скупчених на західій околиці Кривенького. Ворожа кінна бригада в складі до 1100 шабель увірвалася в лави нашої піхоти, але несподівано в атакувала наша Окрема кінна дивізія і 3-й кінний полк. Розпочалась рубанка. Ворог не витримав натиску нашої славної кінноти та повернув до Сидорова