Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко

Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

291
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 63
Перейти на сторінку:

Тим часом влада над Галицькою Армією перейшла до рук Революційного Комітету, до якого ввійшов генштабу полковник Шаманек, що був фактичним комендантом Галицької Армії. Разом з тим серед неї було закладено комуністичну партію Прикарпаття.

Під час цих пертурбацій до чистин поверталися вояки після видужання. Незважаючи на енергійну совєтизацию їх та пропаганду проти старшин, між останніми і стрільцями, за окремими винятками, залишилися найкращі стосунки. Вони розуміли один одного, бо їх з'єднувала спільна національна мета.

Між тим загострення відносин між Польщею і Совєтами з кожним днем зростало. Червона Армія з фронту Добрармії скеровувала вільні сили на захід, до кордонів з Польщею. Совєтський уряд, маючи на меті використати галичан для боротьби проти Польщі, вирішив створити з Галицької Армії три бригади, включаючи кожну з них до відповідної московської дивізії.

У березні 1920 року переформування було закінчено. Ті бригади являли собою таке:

І бригада: харчовий стан – 642 чоловіка командного складу і 6988 стрільців. Із них придатних до бою – 265 командного складу, 1007 стрільців.

II бригада: харчовий стан – 487 чоловік командного складу, 6243 стрільці. Із них придатних до бою – 136 командного складу і 1006 стрільців.

III бригада: харчовий склад – 356 чоловік командного складу і 3457 стрільців. Придатних до бою – 196 командного складу і 815 стрільців.

Усього в трьох бригадах:

Харчовий склад: 1485 старшин і 16 688 стрільців.

Придатних до бою: 579 старшин і 2928 стрільців.

У кінці березня бригади вийшли до призначених їм районів:

І бригада – в околиці Бердичева (до 44-ї совєтської дивізії)

ІІ бригада – в околиці Жмеринки (до 45-ї совєтської дивізії)

ІІІ бригада – в околиці Вапнярки в розпорядження 14-ї совєтської армії.

Отже, можна вважати, що на початку 1920 року Галицька Армія як окремий організм перестала існувати.

У середині квітня 1920 року Польська Армія в Україні перейшла в наступ та прорвала фронт Червоної Армії. Галицькі бригади з резерву було пересунуто на бойові лінії.

Коротке примусове перебування галицьких стрільців у складі Червоної Армії не тільки не розклало їхніх духовних сил і не знищило національного почуття, а, навпаки, після всього пережитого ці якості в них ще більше зміцнилися та викристалізувалися. Тепер перед галицьким вояком постало питання: за кого битися – за червону Москву з ІІІ Інтернаціоналом, що так нищила український народ? Ні! Бо ж і Галицька і Польська Армії, з якими вже йшли дивізії Армії УНР, билися проти Москви, проти спільного ворога. Важкий психологічний момент переживав галицький вояк, нелегке питання мусив він вирішити: чи з червоною Москвою проти Польщі та українських військ, чи піддатися полякам? Було прийнято рішення, за яким 24 квітня 1920 року 2-а та 3-я галицькі бригади повернули багнети проти червоної Москви для того, щоб за кілька днів скласти зброю перед поляками.

Тернистий шлях Галицької Армії скінчився. В районі Ялтушково 2-а і 3-я галицькі бригади здали зброю полякам. Після цього червона чрезвичайка знищила не одну сотню галицьких старшин і козаків, шо через різні обставини залишилися в запіллі червоного війська. Після роззброєння з наказу польської влади стрільців було скеровано до їхніх осель у Галичині, а майже всіх старшин відправлено в концентраційні табори. Тільки незначна частина їх влаштувалася на службу в Армії УНР. Галицької Армії не стало.



Розділ 39
Загальний наступ польських військ в Україні. – Зайняття Києва. – Бойові дії Армії УНР

"За нашу і вашу свободу!" – під таким гаслом Начальний Вождь Польщі маршал Й. Пілсудський 26 квітня 1920 року рушив свої війська в Україну. Польське військо складалося з двох армій, а саме: 3-ї, яка головним стратегічним напрямком для наступу обрала Київ, 6-ї армії, що прикривала цей наступ з півдня (від Дністра до Бердичева). До складу 3-ї армії ввійшла 6-а стрілецька українська дивізія, а до складу 6-ї – 3-я українська стрілецька дивізія, що займала відтинок фронту від Дністра до Нової Ушиці.

Наступ успішно розвивався, та 7 травня 3-я польська армія зайняла Київ, розбивши вщент 12-у совєтську армію; одночасно 6-а польська армія гнала перед собою 14-у совєтську армію. Як указано вище, 6 травня в район Ямполя через фронт червоних прорвалася Українська Армія під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка. Вона зайняла лінію фронту від Ямполя до М'ясківки довжиною 30 кілометрів.

Після шестимісячного походу Українська Армія потребувала хоч короткого спочинку, часу для своєї переорганізації, поповнення людьми та матеріальними засобами, однак годі було про те мріяти. Все це, таке необхідне, Українська Армія мусила провести на лінії бойового фронту, маючи майже щодня бойові операції.

Після переорганізації Українська Армія складалася з таких частин:

1-а Запорозька дивізія. Командир генерал-хорунжий Гулий-Гуленко.

2-а Волинська дивізія – генерал-хорунжий О. Загродський.

3-я Залізна дивізія – генштабу генерал-хорунжий О. Удовиченко.

4-а Київська дивізія – генерал-хорунжий Ю. Тютюнник.

5-а Херсонська дивізія – полковник А. Долуд.

6-а Січова дивізія – генштабу генерал-хорунжий М. Безручко.

Окрема Кінна дивізія – генерал-хорунжий Іван Омелянович-Павленко.

Кожна піхотна дивізія складалася з трьох бригад – по три курені в кожній, з одного кінного полку, бригади артилерії й технічного куреня. Така система організації давала змогу кожну піхотну бригаду легко розгорнути в дивізію. Командування армією залишилося в руках генерала М. Омеляновича-Павленка. Начальником штабу призначено генштабу генерала Липка, 1-м генерал-квартирмейстером – генштабу генерала Сінклера.

Військовим міністром залишився генштабу генерал-хорунжий Сальський.

Українська Армія в оперативному відношенні підлягала безпосередньо командуючому 6-ї Польської Армії.

Після оголошення мобілізації двох річників у зайнятих повітах загальний стан Української Армії доходив до 20 000 старшин і козаків, з них – до 1600 кінних при 37 гарматах, але, як завжди, бракувало зброї. Отже, тільки половину людей можна було послати на бойові лінії. Зброя від Польської Армії поступала поволі, та й

1 ... 51 52 53 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"