вертепом місце і звелів йому, аби приносив один раз на тиждень хлібець малий і води глечик, клав перед вертепом на місці тому і зразу, отримавши від затворника молитовне благословення, аби відходив. Там-бо діямантова та мужня душа безвихідно провела двадцять вісім років, дане від старця правило пильнуючи незмінно. І ніхто її не бачив, ніхто ж бо не приходив до неї ані ніхто инший не довідався про неї, окрім того брата, що приносив хліб і воду. Але навіть він не знав, що вона природою жінка, вважав її євнухом-чоловіком. Хто ж розумом своїм здійснені нею за двадцять вісім років у вертепі тому труди і подвиги осягне, чи язиком переповість, чи описати зможе, що вона сама собою весь час Богові приносила? Сльози, стогін, ридання, чування, співи, молитви, читання, стояння, колінопоклоніння. піст, брак необхідного, найбільше ж з усього — бісівські напа ди і боротьба з ними: вони ж вкладали в пам'ять попередні насолоди у світі, і тілесну вигоду, й инші всілякі світські бажання. Як же те все відкидала свята і перемагала поборника, до того ж безвихідна з вертепу у всі дні тих літ, перед якими в царських палатах жила років багато, будучи бояринею і найпершою патрицією, з багатьма ж мужами і жінками до трапез і веселостей світських приєднувалася, — вражає кожен розум і помисел, як те все зневажила і пам'ять про те в умі своєму винищила, як у таке велике прийшла смирення, піст, повстримність і скруту прескорбного шляху. Так свята добре подвизалася, стала посудиною Святого Духа й угодила Богові наприкінці — прийшла до блаженної кончини своєї. Передбачивши ж свій до Бога відхід, написала на черепині до старця так: "Чесний отче, візьми зі собою учня, який ста ранно приносив мені хліб і воду, візьми і потрібне знаряддя для поховання і прийди, аби поховати дитину свою, Анастасія-євнуха". Це написавши, поклала зовні вертепу перед дверима. Старець же нічним від Бога одкровенням про те довідавшись, сказав до учня: "Поспіши, дитино, до вертепу, де живе брат наш Анастасій-євнух, і подивися перед дверима печери. Маєш там знайти черепину з написом, її-бо взявши, з великим поспіхом повертайся до нас". Пішов брат і, за словами старцевими, знайшов черепину і приніс її старцеві. І прочитав старець, заплакав і, взявши до поховання необхідне, пішов з братом тим. Відчинивши вертеп, знайшли євнуха, хворобою вогненною охопленого, і, впавши на груди йому, авва Даниїл, плачучи, казав: "Блаженний ти, брате Анастасію, що, про цей день і годину смертну завжди піклуючись, знехтував земним царством". Анастасія ж мовила: "Блаженний і ти, новий Аврааме". Сказав старець: "Помолися за нас до Господа". Вона ж сказала: "Чесний старче, я більше потребую ваших молитов у годину цю". І сказав старець: "Коли б випередив я тебе останній день життя мого закінчувати, помолився б за тебе". Вона ж, сівши на рогозині, поцілувала в голову старця і молилася за нього, слова благословення промовляючи. Взяв же старець учня свого, підштовхнув його до ніг її, кажучи: "Благослови цього учня мого, твою дитину". Вона ж сказала: "Бог отців моїх, який стоїть переді мною в цю годину, щоб розлучити мене з тілом цим, який знає у вертепі цьому кроки мої і життя скруту, Імени його ради, і цю мою тілесну бачить недугу. Він нехай упокоїть дух батька його на ньому, як же спочив дух Іллі на Єлисеї". Звернувся євнух до старця і мовив: "Господа ради, отче, не скидайте після смерти одягу, в який я вбраний, щоб ніхто не довідався про мене". І, причастившись Пречистих Христових Таїнств, мовила: "Знаменуй мене, отче, знаменням Христовим і помолися за мене". Після цього поглянула на схід, і просіяло лице її, наче вогонь. Тоді сама хресне знамення на собі зробила і сказала: "Господи, у руки Твої передаю дух свій". І зразу зі словом передала дух. Авва ж Даниїл викопали з учнем перед вертепом гріб, і зняв старець із себе рясу, яку носив, і сказав до учня: "Одягни брата, дитино". І одягнув учень святу, випадково побачив груди її жіночі, що відкрилися, висохлі, як листя, насухо, і промовчав, не кажучи старцеві. І поховали святе Анастасії тіло зі звичаєвим надгробним ліснеспівом. Коли ж після поховання ішли собі, сказав учень до старця: "Чи не знав ти, отче, що євнух Анастасій жінкою був?" Старець же відповів: "Знав, дитино, і через те в чоловічий одяг одягнув її, і Анастасієм-євнухом назвав, щоб не було підглядання ані щоб ніхто не довідався про неї і щоб не розійшлися чутки всюди. Великі пошуки були за нею від царя по всіх краях, а найбільше у цих межах шукали її, але ось, благодаттю Божою, у нас збережена була". І тоді розповів старець учневі своєму все життя святої детально, яке після того стало відомим і в цілій Лаврі і написане на користь тих, які читають і слухають, на славу ж Христа Бога, який у святих своїх прославляється навіки. Амінь.
Місяця березня в 11-й день
Пам'ять святого отця нашого Софрона Премудрого, патріярха Єрусалимського
Софроній святий, чесноті тезоіменитий, народився в Дамаску від батьків благочестивих і чеснотливих, їхні ж імена — Плінтос і Мира, які знатними були громадянами. З юности своєї цей блаженний Софроній відповідного до імени свого дотримувався життя, люблячи премудрість духовну і зовнішню і пильнуючи дівственну чистоту свою з утроби материнської цілою і непорочною. Вони ж обоє — премудрість духовна і дівственна чистота — цнотою іменуються, знову ж за словом святого Івана Ліствичника: "Цнота є спільним всіх чеснот найменуванням". їх же всіх був уважним шукачем цнотливий Софроній. Навчився ж спочатку зовнішньої філософії, через те й Софістою прозваний був, тобто премудрим. Те-бо йменування — Софіста — в ті часи було шановане, і найкращих філософів ним називали, як колись Ліванія Софісту, знаного святому Василію Великому. Тоді Софроній блаженний після філософії зовнішньої хотів духовну здобути премудрість — обходив монастирі й відлюдництва пустельні, збираючи від богоугодних отців для душі своєї користь. Прийшов же і у святий град Єрусалим і, обходячи монастирі, які були навколо, у киновію Великого Теодосія увійшов, де зустрів ченця Івана, якого Мосхос і Євират кликали, пресвітера саном, мужа в обох любомудріях, зовнішньому і духовному, вельми вправного і добродійного. І пристав до нього Софроній усім серцем, як син до батька і учень до вчителя, наслідуючи його у всіх путях його аж до кончини його, ходячи по монастирях і пустелях
