Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

З одного боку, вони не знали, що це за загадковий Гліб, що не так уже й дивно — Настя не дуже часто ділилася подробицями особистого життя навіть із подругами, а з іншого — не записують ж зовсім сторонніх людей подібно, та і сторонні такі повідомлення писати не стануть, а Петро… Він усе ж колишній.

— Йому, — кивнувши, Оля набрала потрібний номер. — Алло, добрий вечір, це не Настя, але, загалом, записуйте адресу…

***

Спати Гліб не лягав. Мабуть, причина вся у чутті, ну або в тому, що він встиг уже непогано вивчити одного окремого метелика. Занадто голос був задоволений, занадто безтурботно звучав, щоб повірити, що вечір пройде для неї безболісно.

Коли з Настиного номера перетелефонувала інша дівчина, Імагін навіть не здивувався, швидко зібрався і приїхав. Зайшов до приміщення, обвів його поглядом, практично відразу знаходячи Веселову.

Вона танцювала з якимось придурком, схоже, який не відмовляв собі в задоволенні її облапати. Її, яка сміється, невпевнено стоїть на ногах, з щоками у полум’ї та блискучими очима.

— Ви Гліб? — до нього підійшла якась дівчина, тимчасово відвертаючи його увагу.

— Так.

— У Насті був ваш номер, і ми…

— Хто це з нею? — Гліб глянув на 'суперника' презирливим поглядом. Цей виглядає ще гірше, ніж той, якого він не так давно побив. Чому вона вічно вибирає якихось виродків? Або вся річ у тім, що хто б не був поруч із нею, усі будуть здаватися йому виродками?

— Ніхто, наш однокурсник, вона просто… Ми побачили ваше повідомлення й подумали, що ви зможете її забрати, тому що… Настя зазвичай взагалі не п’є, навіть не знаю, чому…

— Гаразд, розберемося, дякую, — Гліб знову кинув погляд на дівчину, — сумку її принесеш?

Та кивнула, тут же пішовши виконувати вказівку, а Гліб попрямував до закручених у танці.

***

— Настусю, ну чого ти…

— Перестань, — Макс укотре спробував доторкнутися до її губ своїми, а Настя укотре відвернулася. От якби він цього не робив — усе було б чудово — за нього було дуже зручно триматися, ніби як танцюючи.

— Ну Настусю…

— Ні, — укотре замотавши головою, Настя практично втулилася носом у тканину чийогось джемпера, підняла погляд… — Гліб?! — і подиву її не було меж. Здивуванню й найщиріших радощів.

— Ходімо, — її акуратно витягли з обіймів раптово оторопілого Максима, притягли до себе, розвернули спиною, а потім, притримуючи за талію, повели до виходу.

— А куди ми йдемо? — її не обурював сам факт того, що вони йдуть, але було дуже цікаво, куди? Насправді Настя з задоволенням залишилася б і потанцювала вже з Імагіним. Наскільки вона пам’ятала, танцює той добре, тримає міцно й цілуватися не полізе, хоча навіть якщо полізе… нехай, вона буде не проти.

— Дякую, — Гліб звернувся до когось, хто простягнув її речі, а потім продовжив шлях, прямуючи до виходу.

— Глібе Юрійовичу, а як ви тут опинилися? — Настя спробувала вивернути шию так, щоб поглянути в обличчя чоловіка, але в неї не вийшло, довелося хапатися за руки, щоб не впасти. — От збіг! Правда?

— Правда, — а він відповідав якось невдоволено, коротко. Чого злиться? Не зрозуміло.

Її вивели на вулицю, але й там не відпустили.

— Ми покурити вийшли? — друга спроба поглянути в обличчя чоловіка,  який притискає її до себе зі спини, увінчалася нехай частковим, але успіхом. Настя переконалася, що він якийсь суворий.

— Ми не куримо, ходімо, — а потім її трохи підштовхнули, направляючи вже до стоянки.

— А ми їдемо? Я ж не попрощалася… — повільно, але впевнено до дівочого мозку доходила важлива інформація, Настя навіть спробувала зупинитися, зняти із себе чужі руки, розвернутися, та хто ж їй дав би?

— Я за тебе попрощався. І речі забрав, але тобі я їх не дам…

— Це чому? — 'уууу' вийшло протяжним, наповненим обуренням, усвідомлюючи це, Настя скривилася, навіть її не надто тверезій свідомості така манера не сподобалася.

— Випустиш із рук, заляпаєш багнюкою, а потім будеш плакати. Так що вперед, п’яното, будемо кататися.

Уже поруч із машиною Імагін розвів руки, відчинив двері, а потім піддав прискорення дівчині, яка погойдувалася, ляпасом по попі. Обуритися Настя планувала, але їй не дали — упакувавши-таки в машину, довелося терміново перемикатися на те, щоб поправити сукню, яка недозволенно високо піднялася.

Обійшовши машину, Гліб якийсь час просто стояв, намагаючись зрозуміти, що тільки що відбулося.

Принцеса дійсно перебрали, перебрали настільки, що ще келих, і танці на столах були б забезпечені. З чого б це? З’ясувати належить у принцеси, але спочатку хай проспляться. А ось тепер найцікавіше. Якщо принцеса планували напитися, то куди планували прямувати далі?

Везти її додому, Гліб не ризикнув би. Ще пам’ятав свої студентські роки, коли вважав за краще в такому вигляді на очі батькам не потрапляти, а Настя жила з батьками. Куди ще? Можна, звичайно, катати до ранку, але так більша ймовірність, що заколихає. А ще можна відвезти до себе.