Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

Глава 16

 Ліна сиділа з острахом розглядаючи все довкола. Спальня в якій вона знаходилась була доволі просторою, оформленою в сучасному стилі в бежевих тонах з оливкового кольору акцентами. «Що коїться, взагалі? Можливо я ще сплю і мені це все сниться?» - майнула думка, але так же ж одразу і погасла. Відчуття реальності було надто сильним. Вона глянула на себе – халат, в якому вона лягала спати був на ній. Ліна підвелася з ліжка з наміром роздивитися все в пошуку відповідей на свої панічні питання і тут до слуху долинув звук, здається, ввімкненого телевізора. Ліна підійшла до дверей, за якими чувся шум, і обережно відчинила їх. В сусідній кімнаті на протилежній стіні висів той самий телевізор, а навпроти нього на невеликому дивані в розслабленій позі, дивлячись якийсь документальний фільм про дику Африку, сидів Вадим. Відчувши на собі її ошелешений, уважний погляд він повернув голову до неї і премило посміхнувся:

-          Привіт. Виспалась?

 Ліну охопила така злість і обурення, що вона не могла вимовити слова та продовжувала спопеляти його поглядом. Він повинен був пояснити, що тут коїться і без питань з її сторони та, очевидно, не спішив.

-          Ти знущаєшся? – їдко запитала вона.

-          І не думав, - його спокійний тон виводив дівчину з себе.

-          То коли ти мені поясниш, що тут відбувається? Де я? Чому я тут?

-          Ти на круїзному лайнері, в морі. А чому? – Вадим на мить замовк і опісля додав. – Бо я так захотів.

 Ліна заричала, мало не тупаючи від злості ногами.

-          Ти здурів? Це що, викрадення? Мене ж шукатимуть, - роздратуванню і злості не було меж.

-          Я про все подбав, - спокійно відповів Вадим і небезпечно посміхнувшись додав. – Любов Юріївна така приємна жінка – так легко погодилася відпустити тебе у відпустку на тиждень.

-          Бог ти мій, сором який, - застогнала Ліна, хапаючись рукою за голову. – Який ж ти підступний мерзотник! Хто взагалі дав тобі право так робити?

-          Я вже відповідав на це питання, давай щось оригінальніше?

 Ліна хотіла знову висипати йому на голову чергову порцію справедливих образ і проклять, але зачепилась за іншу думку, що майнула в голові:

-          На тиждень? – з надією в голосі перепитала дівчина, хапаючись за цю інформацію. – То я тут всього на сім днів?

-          Круїзи в середньому так і тривають. Це не навколосвітня подорож.

 Ліна вперше видихнула – хоч якесь полегшення. Раптом її осінило - з'явилась ще одна обнадійлива думка.

-          Я піду до капітана, - з викликом в голосі заговорила вона. - Він повинен мені допомогти.

 Вадима, здавалось, зовсім не здивувала і не схвилювала її заява.

-          Передавай йому вітання і скажи, що я обов’язково віддячу за допомогу.

 Ліна оторопіла:

-          То ви знайомі... – тихо видихнула.

-          А як ти думаєш я міг сюди тебе принести без зайвих питань? З його згоди, звісно.

 Вадим з капітаном звичайно був знайомий – тут він не збрехав. Коли чоловік звернувся до нього і розповів про сюрприз для дівчини, той неохоче, але погодився на цю авантюру, проте попередив, що якщо та сама дівчина прибіжить прохаючи допомоги, то він (капітан) їй не відмовить. Тож Вадим безсовісно блефував, але подіяло.

 В Ліни опустились руки. Вона важко сіла на диван поряд з ним і у відчаї подивилась в його очі:

-          Чому ти це зробив? Навіщо я тобі тут?

-          Ти якось не правильно це все сприймаєш. Ти у відпустці на круїзному лайнері. Ти не в тюрмі, а я не маніяк чи ґвалтівник. Я просто хочу провести час з тобою, а ти насолоджуйся подорожжю, - щиро, заспокійливим тоном заговорив він дивлячись їй в очі.

-          Подорож з тобою в одній каюті? – скептично хмикнула дівчина і жвавішим голосом запитала. – Ти не міг мене спитати заздалегідь?

-          А ти б погодилась?

-          Звісно, що ні! – вигукнула дівчина.

 Вадим співчутливо глянув їй в очі:

-          Ти сама відповіла на своє питання.

-          Знаєш, факт, що ти позбавив мене права вибору не дає можливості розслабитись і...

-          І ти, натомість, віднімеш в себе право насолодитись мандрівкою? – договорив за неї Вадим.

 Ліна застогнала і відкинулась на спинку дивана:

-          Так і хочеться тебе придушити, - заплющивши очі проговорила вона.

-          Зачекай уже до закінчення круїзу, а то створиш тут переполох. Пожалій відпочивальників.

 Ліна розплющила очі і подивилась на нього роздратованим поглядом:

-          Бачу тобі весело? – їдко кинула йому.

 Вадим проігнорував її репліку, натомість спокійно запитав:

-          До речі, пішли пообідаємо. Я голодний як вовк. Спеціально чекав, коли ти прокинешся, щоб разом піти.

-          Що ж, - зітхнула дівчина, - вибору ти мені не залишив. Доведеться терпіти тебе тиждень.

-          Буду старатися не потрапляти тобі зайвий раз на очі, - його погляд іскрився лукавством.

-          Можеш починати з цієї хвилини, - кинула йому в’їдливо.

 Вадима тільки забавляла її роздратованість. Він не звертаючи уваги на підколки дівчини знову заговорив:

-          Тобто обідати зі мною ти не йдеш? Я даремно на тебе чекав?

 Ліна відчула, що теж голодна і вже хотіла вимушено погодитись на пропозицію, але згадала, що з одягу в неї тільки халат.

-          Мені нічого одіти. Не піду ж я в оцьому, - вона показала на свій халат.

-          Вчора це не завадило тобі розгулювати в такому вигляді готелем, - саркастично прокоментував її репліку Вадим, але згодом додав. – Твій одяг в спальні у шафі.

 Здивуванню дівчини знову не було меж. Вона випрямилась і, поклавши руки в боки, вражено заговорила:

-          Як ти взагалі це все провернув? І той вчорашній цирк з вибаченнями був просто, щоб обпоїти мене снодійним?

-          Хай це залишиться для тебе загадкою, - підморгнув негідник, - а тепер іди вдягайся, не то я знепритомнію від голоду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍