Читати книгу - "Ти моє світло, Кеті Рід"

Розділ 17. Пташка, що закохалася в буревій

Ксюша

Переступивши поріг кімнати, я опустила рюкзак на підлогу, пройшла пару кроків і зупинилася. Погляд одразу впав на ліжко, в якому я прокинулася не так давно.

Макс тим часом обійшов мене і опустився в м’яке крісло біля столу. Чорна шкіра – безсумнівно, натуральна – м’яко заскрипіла, коли хлопець сперся на підлокітник і повернувся до мене. Він мовчав, даючи мені час як слід усе роздивитися.

Я швидко відвернулася від ідеально застеленого ліжка до столу. Нічого зайвого – чорний ноутбук, чорна клавіатура і така ж мишка на чорному килимку. В кутку біля стіни, що межувала з вікном, – мінімалістична світлодіодна лампа на тонкій ніжці.

Мій погляд піднявся вище – до двох полиць на стіні. На них акуратними рядами вишикувалися книги. Деякі виявилися підручниками, а інші...

– Не думала, що знайду в тебе Агату Крісті, – хмикнула я. Підійшовши ближче, я підняла руку, але так і не торкнулася тиснення на палітурці.

– Пуаро був моїм кумиром в дитинстві, – знизав плечима Макс.

– Ти хотів стати детективом? – здивувалась я.

Він кивнув, і я продовжила роздивлятися кімнату. Над приліжковою тумбою поруч стирчав гачок. Здається, минулого разу тут висіли медалі...

Озирнувшись на Макса, я помітила, що він теж задивився на спорожніле місце. Його очі затуманилися спогадами, і, схоже, не дуже приємними. Між бровами пролягла ледь помітна зморшка, і я посміхнулася.

– То ми будемо займатися у твоїй кімнаті?

Кліпнувши, він перевів погляд на мене. Я тихо видихнула, коли горіхові очі знову пом’якшали.

– Звісно. А що?

– Тут немає другого стільця, – розвела руками я, вказуючи на очевидне.

Макс кивком вказав на ліжко:

– Сідай, не соромся. Вдома ти ніколи не сидиш за столом.

Іноді здавалося, що Макс знав мене краще, ніж будь-хто в світі. Вони з Деном іноді забігали до нас додому, щоб влаштувати міні-вечірку під котрийсь з серіалів. Не думала, що Макс звертав увагу на мої звички.

Я похитала головою і вказала на свої джинси, які близько знали і пилюку з бордюрів, і траву університетського двору.

– Боюся заплямувати твою ідеальну кімнату.

Макс раптом перехопив мою руку і смикнув до себе. Я встигла лише зойкнути, як опинилася у нього на колінах. Друга рука обвилася навколо моєї талії, як тоді, під дощем. Мене огорнуло тепло і відчуття безпеки.

– Тоді заплямуй мене, – прошепотів він, спіймавши мій погляд.

Я задихала уривками, ніби забула, як це правильно робити. Відірвати погляд від нього ще ніколи не було так важко. Та й не хотілося. Замість цього я востаннє вдихнула, мов пірнала в глибину, і потягнулася вперед.

Ми зустрілися напівдорозі. Я заплющила очі, з головою поринаючи у вир відчуттів і почуттів. Обернувши руки довкола його шиї, я притислася ще ближче, наплювавши на все. На те, що ми були друзями. На те, що ми не зустрічалися. На те, що я досі не знала, що сталося у цій кімнаті минулого разу. На те, що я щоразу тільки те й робила, що відштовхувала його.

Я хотіла хоч раз просто зробити те, чого бажала.

Крижана оболонка Макса потроху танула. Я відчувала, як його рука піднялася до мого хвоста. Знову і знову він перебирав китиці хустки, чи то заплутуючи їх у волоссі, чи то намагаючись зняти.

А може, він просто насолоджувався миттю, як і я?

Не знаю, як довго ми сиділи ось так, в обіймах одне одного, цілуючи одне одного. Зрештою, я відірвалася від гарячих губ Макса і рвучко вдихнула повітря в легені. Він наостанок провів носом по моїй щоці й ослабив обійми.

– Чому ти не кажеш мені, що сталося після клубу? – прошепотіла я.

– Ти все одно не повіриш, – відповів він.

Бути так близько до Макса і не цілувати його було надто важко. Я відхилилася назад, щоб уникнути спокуси. Руки довкола мене на мить стиснулися сильніше, наче хотіли втримати, але одразу розслабилися.

Макс ніколи не утримував мене проти волі. Ніколи не змушував робити те, чого я не хотіла. З ним я лишалася вільною пташкою, яку він дбайливо оберігав в тихому оці буревію. І саме це я любила в ньому найбільше.

Стоп. Любила?

Ні, ні, ні!

Смикнувшись, я звалилася на підлогу, мов мішок картоплі. Стегно, на яке я приземлилася, одразу занило.

– Ой, – скривилась я, потираючи забій.

– Ти в порядку?

Макс підвівся і швидко поставив мене на ноги, притримуючи за талію. Я вирвалася з його рук і засміялася, уникаючи уважного погляду.

– Просто впала, буває. То де книжки, про які ти казав?

Поки я робила вигляд, що обтрушую джинси від пилу, якого в цій кімнаті не було, Макс мовчки вийшов за двері. Я притьмом підхопила рюкзак і кинулася до його столу. Коли він повернувся, я вже вмостилася на дивовижно м’якому кріслі і саме розкладала конспект і різнокольорові ручки.

Брови Макса злетіли догори, але він мовчки пройшов до столу. Переді мною опинилися три книги зі списку літератури, яку треба було вивчити. Я обережно розгорнула першу і зупинилася. На внутрішньому боці палітурки автор залишив побажання... матері Макса.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍