Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

- Маро, прилади до бою. Дистанційне захоплення. - Він повернувся до Нуара. — Чи зможеш його витягти? Чи не підходячи близько?

Нуар кивнув, швидко діставаючи невеликий аналізатор. Сконцентрувавшись, він активував дистанційне керування та направив пристрій до рослини. Воно пролетіло вперед, зависнувши над пелюстками, потім почало обережно, міліметр за міліметром, висувати мініатюрні щупальця, які повільно охопили людську руку.

Рослина заворушилася, і Нуар завмер. Група напружено дивилася, як отруйні пелюстки повільно, неохоче розкриваються, звільняючи свою жертву. Зейн стиснув зуби, спостерігаючи, як Нуар обережно витягає людину, жодного разу не допустивши контакту з отруйними частинами.

- Є! — Нуар видихнув із полегшенням, коли тіло, оповите в аварійну накидку, було витягнуте на безпечну відстань. Рослина зашипіла, мов невдоволена, і її пелюстки повільно закрилися, втрачаючи свою отруйну ауру.

Зейн підбіг до постраждалого, опускаючись навколішки. Обличчя людини, ледве помітне під товстим шаром бруду й садна, було блідим, але живим. Очі були заплющені, дихання слабке, але стабільне.

— Селено, — прошепотів Зейн, дізнаючись у людині одну з зниклих вчених. - Ми знайшли її.

Він підвівся, оглядаючи групу. На обличчях розвідників проступило полегшення, змішане з тривогою.

— Давайте повертаємося. Нам ще потрібно знайти інших, але ми вже ближчі.

Зейн, тільки-но віддавши команду на повернення, відчув легку вібрацію під ногами. Його погляд миттєво перемістився на кам'янистий ґрунт, який трохи затремтів, ніби прокидаючись. Розвідники завмерли, вслухаючись у наростаючий гомін. Звук виходив звідусіль — знизу, згори, із глибин цієї таємничої планети, яка, здавалося, оживала в них на очах.

— Що це таке? — пробурмотів один із розвідників, стурбовано оглядаючись.

Вібрації посилювалися, стаючи все більш відчутними. Камені під ногами почали зрушуватися, здригаючись, і Зейн різко підняв руку, закликаючи всіх до тиші. Кожен у групі завмер, завмерши на місці, ніби боячись спровокувати невідому силу.

- Це не просто поштовхи, - сказав Нуар, стоячи на колінах і стискаючи датчик. Його обличчя спотворилося від напруження, коли він глянув на показання на екрані приладу. - Гравітаційне поле планети нестабільне. Ядро робить хаотичні викиди енергії, і це може спричинити ланцюгову реакцію. Якщо ми не підемо звідси зараз, нас може завалити.

— Землетрус? — хрипко видихнула Мара, її обличчя зблідло. Вона намагалася зберігати спокій, але її руки тремтіли, і Зейн це помітив.

- Гірше, - коротко відповів Нуар. — Гравітаційні коливання можуть спричинити тріщини у самій структурі планети. Ми можемо опинитися всередині розлому або ще гірше — під обвалом.

Не встиг він домовити, як земля під ногами струсонула з новою силою. Тепер це був не просто легкий поштовх, а потужний струс, від якого у Зейна збилося подих. Гуркіт і тріск каміння луною рознеслися по долині, і в повітря злетіла хмара пилу. Кам'яні арки почали хитатися, їх масивні брили загрожували ось-ось обрушитися.

- Все назад! - Закричав Зейн, розмахуючи рукою. — Швидко, йдемо з цієї зони!

Розвідники, немов єдине ціле, кинулися назад, намагаючись утримувати лад. Селена, ще зовсім слабка, хиталася, але двоє бійців підтримували її під руки, не даючи впасти. Зейн замикаючим слідував за ними, озираючись через плече на арки, які рипіли і потріскували, наче скаржачись на невідомий біль.

І тут раптово з гучним тріском одна з арок почала валитися. Величезні валуни, з яких вона була складена, з оглушливим гуркотом звалилися на землю, піднімаючи гігантську хмару пилу та уламків. Земля під ногами тремтіла, як натягнута струна, і кожен крок давався важко.

- Швидше! — вигукнув Нуар, повертаючись. Його очі блищали від хвилювання та страху. — Схоже, ми просто в епіцентрі!

Зейн озирнувся у пошуках виходу. Навколо них все тряслося, нагадуючи хаотичний танець руйнування. Він помітив невеликий прохід між двома скельними утвореннями, який вів до відносно відкритої зони.

- Туди! — гукнув він, показуючи напрямок. — Тримайтеся разом!

Група, чіпляючись за залишки спокою та витривалості, попрямувала до зазначеного виходу. Каміння сипалося з висоти, кристали тріскотіли і лопалися, випускаючи їдкі пари в повітря. Розвідники закривали обличчя руками, намагаючись не вдихати небезпечний пил. Одне неправильний рух - і падіння в тріщини чи удар від уламка.

Зейн відчув, як щось важке збило його з ніг. Він різко впав на коліно, але одразу ж схопився, уперто пригнічуючи біль. За ним з гуркотом звалилося кілька величезних каменів, і він зрозумів, що залишився на кілька кроків позаду групи. Вся його увага тепер була зосереджена лише на тому, щоб наздогнати своїх.

Він рвонувся вперед, перескакуючи через дрібне каміння та тріщини. Його ноги ковзали, чоботи ледве утримували рівновагу на тремтячій поверхні. Коли він майже добіг до виходу, земля під ним із глухим хрускотом розійшлася. Зейн тільки-но встиг скрикнути, відчуваючи, як його тіло провалюється вниз.

- Зейн! — гукнула Мара, розвертаючись і простягаючи руку.

Він з останніх сил встиг ухопитися за виступ каменя, висить над тріщиною, що зяє. Його пальці ковзали, земля тремтіла, ніби маючи намір скинути його. Мара, кинувшись навколішки, спробувала дотягнутися до нього, але її рука виявилася надто короткою.

— Тримайся! — вигукнула вона, її голос тремтів від страху та розпачу.

Зейн рипнув зубами, відчуваючи, як сила покидає його руки. Вітер, що здіймався з глибини тріщини, був гарячим і сухим. Ще трохи – і він зірветься…

- Ні! - Нуар в останній момент встиг підбігти, витягнувшись усім тілом і схопивши Зейна за зап'ястя. - Не відпускай!

Силою, що здавалася незрівнянною його худорлявої статури, Нуар рвонув його вгору. Зейн, зібравши всю енергію, підтягнувся і, вигнувшись, викинув одну ногу на виступ. Тієї ж миті тріщина з гуркотом почала стискатися, і Нуар смикнув його на себе, обидва відлетіли назад, ледь не збивши Мару з ніг.