Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Ролан кивнув, але в його очах читався сумнів.

— А як щодо вас, мій королю? — запитав він, поглядаючи на Аподона. — Ви будете в центрі бойових дій?

Аподон посміхнувся і гордо відповів:

— Звичайно! Форлеон повинен бачити свого короля в бою. Я покажу їм, що значить бути справжнім воїном!

Армія повільно рухалася вперед, залишаючи за собою хмари пилу. Над нею майоріли прапори Форлеону, але навіть вони здавалися менш яскравими під похмурим небом. Їхній шлях вів до зустрічі з неминучим — армією Імперії, яка рухалася вперед, наче лавина, готова стерти з лиця землі все, що опиниться на її шляху.

Дві армії нарешті зійшлися на безкрайньому полі, яке служило природною межею між землями Форлеону та Імперії. Небо було похмурим, важкі хмари висіли над головами, ніби передбачаючи кровопролиття, що ось-ось розпочнеться.

На одному боці стояли війська Імперії: солдати в сяючих обладунках, які відбивали мізерні проблиски сонця. У їхніх руках блищали мечі, списи та щити з гравіюванням імператорського герба. На передовій командир Тифон, величезний воїн із бойовим молотом у руці, грізно озирав поле бою.

На протилежному боці знаходилися війська Форлеону. Їхній вигляд різко контрастував із дисциплінованими рядами Імперії. Озброєні чим попало: старими мечами, списами, саморобними луками, а декотрі навіть з вилами. Жінки, діти, літні люди стояли поруч із досвідченими воїнами. На чолі стояв король Аподон, злегка похитуючись у сідлі, але з гордим виглядом, ніби він уже виграв битву.

Обидві армії завмерли в напруженому очікуванні. Вітер, що пронісся полем, змусив прапори обох сторін затріпотіти. З боку Імперії здіймався золотий стяг із символом сонця, а з боку Форлеону – зелений прапор із зображенням дуба, хоч і пошарпаний часом.

Тифон виїхав уперед на своєму коню, його грізний голос рознісся полем:

— Король Аподон, чи ви настільки засліплені жадобою, що вирішили зрадити свій народ і напасти на наше королівство?

Аподон, під'їхавши ближче, ледь втримався у сідлі, але з глузливою посмішкою відповів:

— Ми нікого не зраджували! Це ви, імперські пси, вирішили звинуватити нас у тому, чого ми не робили. Але знайте, Форлеон не схилиться перед вами!

Тифон стиснув руків'я свого молота і з гнівом вигукнув:

— Ваша брехня не врятує вас! Імператор Андрагон наказав покарати вас за напад на наше село, і ми виконаємо цей наказ!

Аподон відкинувся назад у сідлі, ледве стримуючи кіня, і гучно зареготав:

— Хай буде так! Якщо ви шукаєте битви – Форлеон дасть вам її!

Війська Форлеону, хоч і безладно, вигукнули підтримку своєму королю, піднімаючи вгору зброю. Війська Імперії, у свою чергу, рівно та впевнено опустили забрали своїх шоломів, готуючись до битви.

Із командою Тифона барабани почали бити ритм. Армія Імперії рушила вперед, зберігаючи строгий стрій. Водночас Форлеон кинувся у бій нерівними, хаотичними рядами. Земля затремтіла під ногами сотень воїнів, що наближалися один до одного.

Битва була неминучою, і поле готувалося стати свідком жорстокого кровопролиття.

Хмари згустилися, немов передчуваючи неминуче кровопролиття. Дощ, який почався з тонких крапель, швидко перетворився на зливу, роблячи землю слизькою та болотистою. Поле між двома арміями стало ареною, де вирішувалася доля двох королівств.

З одного боку — організована армія Імперії під проводом генерала Тифона. Їхні ряди блищали сталістю дисципліни та грізною зброєю. З іншого — різношерста армія Форлеону, яка складалася з недосвідчених новобранців, жінок і навіть підлітків, яких загнали на війну.

Битва вибухнула з гучним криком армій, що врізалися одна в одну, мов хвилі під час бурі. Мечі зіткнулися з імпровізованою зброєю новобранців Форлеону, створюючи оглушливий дзвін металу. Передні ряди Форлеону складалися з жінок, підлітків та старих чоловіків, озброєних чим тільки могли: сокирами, серпами, навіть дерев'яними палицями. Вони билися з відчаєм, але їхня недосвідченість була очевидною.

Серед натовпу імперський воїн збив шолом з однієї з жінок і застиг на мить, побачивши її обличчя. Її погляд був сповнений страху, але вона все одно тримала кинджал, готова до бою.

— Тікай звідси! Негайно! — крикнув воїн, відводячи меч убік.

Але жінка кинулася вперед, намагаючись захистити тих, хто був позаду. Її відчайдушна спроба була марною — один із воїнів імперії закінчив її життя одним ударом. Ця сцена повторювалася знову й знову. Смерть і хаос наповнювали поле бою.

Новобранці Форлеону почали відступати, охоплені панікою. Але їхні власні воїни, які стояли в тилу, не давали їм втекти. Озброєні мечами й списами, досвідчені солдати Форлеону гнали назад тих, хто намагався покинути поле бою.

— Вперед! Не відступати! — кричали командири, але їхні накази губилися в гуркоті битви.

Раптом із боку тилу Форлеону пролунав потужний рев. Земля затремтіла, коли два гігантських тролі в броні, що нагадували рухомі гори, увірвалися в битву. Їхні обладунки блищали від дощу, а їхня зброя — масивна булава й довгий спис — несли смерть кожному, хто опинявся на шляху.

— Тролі! — закричав один із командирів Форлеону, але його попередження було запізнілим.

Перший троль розмахнув булавою, змітаючи десятки солдатів одним ударом. Інший троль розірвав бойові ряди своїм списом, піднімаючи людей у повітря, ніби вони були солом’яними ляльками. Глухий стукіт їхніх кроків віддавався луною, і навіть досвідчені воїни Форлеону не могли зупинити їхній наступ.

Воїни імперії скористалися хаосом, розгортаючи нову атаку. Вони атакували з флангів, пробиваючи слабкі місця в обороні Форлеону. Новобранці, побачивши гігантів і загибель своїх товаришів, остаточно втратили волю до боротьби. Вони кидали зброю й тікали в ліс, залишаючи своїх командирів напризволяще.

Дощ посилювався, перетворюючи поле бою на болото. Люди падали, ковзаючи на багнюці, і ставали легкою здобиччю для ворога. Грім і блискавки додавали жаху до вже трагічного видовища.